Кафедра фольклористики

Постійний URI для цього зібрання

https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/193

Переглянути

Зараз відображається 1 - 5 з 11

Жінка в уснословесній та авторській творчості
(2023) Магула Марія; Копаниця Любов Миколаївна
В роботі вперше здійснено комплескне дослідження жінки - об’єкта не тільки уснословесної, а й авторської творчості. Результати дослідження сприяють оновленню сприйняття образу жінки у фольклорі та творах української літератури.
Український фольклор періоду повномасштабної російсько-української війни (2022-2023 рр.): модифікація традиційних жанрів, мотивів, образів
(2023) Худоба Ганна; Копаниця Любов Миколаївна
У роботі проаналізовано такі жанри фольклору, як: анекдоти, прокльони, народне оповідання, соціально-побутові пісні, меми, фотожаби, шиболети та народні новини. Визначено, що анекдоти та прокльони належать до архаїчних жанрів, які зберегли давні ознаки, проте набули сучасних тем, мотивів, образів. Натомість соціально-побутові пісні не змінились за своєю структурою чи змістовим наповненням. Вони стали актуальними за рахунок політичної ситуації в Україні, так як містять мотиви заклику до бою, жалю рідною домівкою. Сучасними жанрами, що поширились у просторі Інтернету, є меми, фотожаби, шиболети та народні новини.
Семіотика кольору в українських замовляннях
(2023) Царенко Вікторія; Лихограй Роман Володимирович
Нами були проаналізовані семіотичні концепти семи зарубіжних та двох вітчизняних дослідників: Ф. де Соссюра, Ч. Пірса, Ч. Моріса, Дж. Локка, І. Льюіса, К. Леві-Строса, В. Проппа; О. Потебні, М. Сумцова. Це дозволило глибше дослідити, що таке семіотика, які її компоненти (синтактика, прагматика, семантика), також компоненти знаків (об’єкт, знак, інтерпретанта) та їх види (ікони, індекси, символи) тощо. Така інформація потрібна була для подальшого аналізу заклинальних текстів з вибірки. Систематизувано вітчизняні та зарубічні наукові дослідження кінця ХХ – початку ХХІ століть про семантику кольору в традиційній культурі: В. Войтовича, Л. Ковтун; М. Толстого, В. Усачева, О. Білової, О. Потебні, В. Тернера. Зазначено, що тріада кольорів «білий – червоний – чорний» є основою для світу колоративів у багатьох традиційних культурах світу. Додаючи сюди ще золотий колір, маємо картину, де всі вживані кольори до цього – білий, червоний, чорний, золотий – є найархаїчнішими та найбільш сакралізованими в ритуалах чи текстах. Виявлено, що символіка кольорів слов’янських народів є чимось подібна між собою в багатьох аспектах та традиціях. Нами досліджено 95 замовлянь з 4 збірок заклинальних текстів укураїнської традиції, виокремлено класифікацію (переважають «лікувальні») та тип (переважають «від вроків») кожного з них. Прийом «нанизування кольорів» знайдено в двох замовляннях в поєднанні з очима та волосиною. А наскрізним епітетом у замовляннях найчастіше виступає чорний колір – в трьох варінтах з дослідженої вибірки. Стійка комбінація кольорів «жовтий (кістка) – білий (лице, тіло) – червоний (кров)», в поєднанні також з іншими колоративами, наявна у 27 типових замовляннях. У проаналізованих текстах найчастіше з іншими знаками поєднується червоний колір – 48 разів. Оскільки зв’язок звипадків відбувається поєднання кольору з такими об’єктами: жовта кістка – 28 разів, червона кров – 21 раз, синє море – 8 разів, біле тіло – 7 разів та інші. А чи є вони сакральними, дізнаємося за допомогою семантичного аналізу. Усі інші досліджені нами кольори є пізнішими у використанні традиційною культурою, а отже і менш сакральні.
Бестіарій української весільної драми: типологічний аспект
(2023) Слухов Антон; Салтовська Наталія Василівна
Із понад 300 зразків пісень весільного обряду нами було виявлено 150 орнітоморфних та більше ніж 70 тваринних образів. Серед орнітоморфних образів: голуба, сокола, зозулі, гуски, качки, галки, лебедя, ластівки, перепілки, півня, горностая, сови, соловейка, горобця, тетері, пави, курки, снігура та синиці, частотними є – образи голуба, сокола та зозулі. Найменше вживаються образи перепілки, сови, тетері та пави. Образ голуба вживається 35 разів. Найчастіше символізує наречених, рідше – гостей весілля. Образ сокола вжито більше 20 разів та найчастіше він символізує нареченого або бояр, а якщо образ сокола вжито у парі з іншою пташкою, то ця пара означатиме нареченого та наречену. Образ зозулі зустрічається 30 разів. Найчастіше він символізує молоду у її лімінальному стані – наречена – невістка, часом, наголошує на смерті молодої як дівчини. Образ гуски у весільних піснях вжито 9 разів і найчастіше він символізував молодого та молоду. Образ качки у піснях весільного обряду вжито 8 разів і він символізує учасників весільної процесії. Образ галки зустрівся 11 разів і найчастіше він символізує дружок молодої. Образ лебедя вжито 5 разів він символізує чистоту і вірність дівчини. Образ ластівки використано 6 разів як символ добра та щастя, яких бажають молодятам. Образ перепілки вжито лише 2 рази як символ учасниць весільної процесії. Образ півня зустрівся у весільних піснях 8 разів, потвердивши уявлення про півня як жертовного птаха. Образ горностая вжито всього лише 1 раз і детального значення цього образу не було віднайдено. Образ сови вживається також 1 раз і для порівняння із нареченою. Образ солов’я використано 10 разів. Спів солов’я символізує чистоту і красу почуттів закоханих, або є провісником майбутніх подій. Образ горобця вжито 4 рази і через те, що цей образ вживається у весільних піснях. Образ тетері вжито 2 рази або для позначення страви, або для порівняння із молодою. Образ пави використано 1 раз для увиразнення краси молодої. Образ курки вжито 5 разів і вона або несе яйця для короваю, або є дарунком молодятам. Образ снігура вжито 1 раз і, скоріш за все, для позначення краси співу. Образ синиці також вжито 1раз задля побажання молодятам добра. Як бачимо, певні орнітоморфні образи вживаються для порівнянь, певні задля наголошення на певних якостях учасників весілля, а деякі вживаються у буквальному сенсі. У процесі дослідження зооморфної символіки у весільній драмі, було зясовано, що найдавніші образи – півня, голуба, зозулі, коня, корови, вола є відгомоном прадавньої традиції пошанування тотемного божества. Інші тваринні образи, очевидно, зявилися у пісенній традиції пізніше і вжиті з метою естетизації тексту.
Культ пращурів в українській та мексиканській традиційній культурі: міфологічна модель
(2023) Назарова Ліана; Наумовська Олеся Владиславівна
За результатами нашого дослідження міфологічної моделі культу пращурів в українській та мексиканській традиційній культурі у роботі висвітлено спільні та відмінні риси досліджуваного культу у міфологічній картині світу українців і мексиканців. У контексті дослідження з’ясовано роль впливу міфологічної свідомості на формування універсальних та самобутніх ознак у світогляді двох народів. Відповідно до завдань роботи, проведене дослідження дало змогу дійти наступних висновків: 1. Встановлено, що в межах сучасних наукових пошуків явище культ предків було об’єктом дослідження окремих дослідників, однак це не вичерпало завдань його вивчення та проведення компаративного аналізу двох етносів, які є географічно та історично віддаленими один від одного. 2. Проведено аналіз мексиканських міфів та легенд, пов’язаних з концептами СМЕРТЬ та ПРАЩУР. За результатами цього аналізу визначено три етапи формування концепту СМЕРТЬ у мексиканських народних творах: 1) ранній період: смерть, як правило, настає в результаті здійснення жертвопринесення і така смерть вважається обов’язком кожного члена етносу; 2) період переходу: існує віра в потойбічне життя, проте заперечується ідея воскресіння; 3) пізній період: дифузія вірувань, а як результат — можливість проникнення мертвих у світ живих межує з моментом оживлення. Окрім того, виокремлено дві групи легенд за уявленнями про постання та характерними ознаками першопредка: 1) образ пращура антропоморфізований, наділений здатністю до метаморфоз; 2) ототожнення пращура з племінним божеством. 3. Проаналізовано поховальну та поминальну обрядовість мексиканців, з’ясовано такі особливості: 1) варіанти поховання померлого визначаються способом його смерті; 2) наявні предмети-помічники, які виконують і утилітарну (допомагають небіжчику в подорожі на той світ), і знакову функції (виступають в ролі оберега); 3) в процесах підготовки переходу померлого на той світ учасникам обряду надаються певні ролі: всі дії над тілом виконують жінки, а дії над місцем поховання — чоловіки; 4) обов’язкова умова — емоційність (за винятком дитячих похорон); 5) в поминальній обрядовості нівелюються вікові обмеження; 4. Проведено аналіз реліктів українських міфів, пов’язаних з концептами СМЕРТЬ та ПРАЩУР. Було досліджено такі жанри народної творчості як: міфологічна легенда, етіологічна легенда, легенда про створення перших людей, казка та голосіння. В контексті досліджуваної тематики було проаналізовано такі образи-персонажі зазначених жанрів як: 1) демонологічні образи (упирі, русалки, потерчата, підміни та домовики); 2) категорія заставних мерців (вісильники, потопельники, покутники); 3) образ власне смерті; 4) образ Чорнобога та Марени. Одоративними повідомленнями виступає запах квітів та трав, що повинен сприяти контакту з мертвими. Тактильний рівень реалізується торканням ніг, п’яток померлого при прощанні з ним.

Переглянути

Нові надходження