Дисертації | Dissertations

У дисертації запропоновано вирішення актуального наукового завдання в галузі науки “Публічне управління та адміністрування”, яке полягає в теоретичному та науково-практичному обґрунтуванні пріоритетних напрямів взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству та розробці практичних рекомендації щодо їх вдосконалення. Перший розділ дисертації присвячено теоретико-методологічним основам запобіганню домашньому насильству. Зосереджено увагу на розвитку інституційної спроможності суб’єктів, уповноважених на запобігання та протидію домашньому насильству на національному, регіональному та місцевому рівнях. На основі аналізу наукових джерел розкрито питання сутності домашнього насильства та запобігання, доповнено класифікацію уповноважених суб’єктів у сфері запобігання, проведено аналіз інституційного забезпечення сфери запобігання домашньому насильству в Україні. У другому розділі проаналізовано нормативно-правове забезпечення взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству. Проведено аналіз стану та виявлено тенденційні проблемні питання взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями на національному, регіональному та місцевому рівнях, запропоновано шляхи їх вирішення, шляхом розробки та впровадження державної стратегії взаємодії, невід’ємною умовою якої є залучення міжнародних організацій, що забезпечує ефективність заходів у сфері запобігання домашньому насильству. Розкрито проблемні питання імплементації міжнародних стандартів у національну практику публічного управління в системі протидії та запобігання домашньому. У третьому розділі надано пропозиції щодо удосконалення механізмів забезпечення взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству. З метою ширшого залучення міжнародних організацій до формування та реалізації політики запобігання домашньому насильству, запропоновано створення спеціалізованого органу та колегіального дорадчого органу на рівні центрального органу виконавчої влади. Розроблено комплексну структурно- функціональну модель взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями, що дає можливість досягти мети управління в даній сфері – забезпечення безпечного сталого розвитку суспільства через ефективне запобігання домашньому насильству. Уперше в галузі знань «Публічне управління та адміністрування» розроблено комплексну структурно-функціональну модель взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями для забезпечення їх ефективного ефективності залучення на усіх етапах управлінських рішень завдяки комплексному підходу шляхом забезпечення його інституційної, правової, комунікаційної та організаційної складових. У дисертаційній роботі вирішено поставлене завдання у галузі науки публічного управління – вдосконалено теоретичні та методологічні засади механізмів взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству: здійснено аналіз та узагальнено положення нормативно-правової бази України, міжнародного законодавства, напрацювання вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері дослідження взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями щодо запобігання домашньому насильству; запропоновано концептуальний підхід до забезпечення взаємодії, що базується на засадах застосування механізмів забезпечення інституційної спроможності та побудовано модель взаємодії органів публічної влади України з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству на національному, регіональному та місцевому рівнях; удосконалено систему правових механізмів забезпечення взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству та сформовано практичні рекомендації щодо їх застосування; удосконалено систему механізмів забезпечення інституційної спроможності органів публічної влади у сфері запобігання домашньому насильству; узагальнено теоретичні підходи до визначення понять «домашнього насильства», «запобігання домашньому насильству», «взаємодія органів публічної влади», зосереджено увагу на питаннях неповноти форм домашнього насильства, а також відсутність класифікації суб’єктів запобігання. Визначено особливості інституційного забезпечення взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями на національному, регіональному та місцевому рівнях. Зосереджено увагу на тому, що базовими принципами взаємодії суб’єктів, уповноважених у сфері запобігання домашньому насильству є: партнерство, що передбачає дієву співпрацю та координацію суб’єктів усіх рівнів; стратегічне планування, що передбачає розробку загальних міжвідомчих стратегій, з подальшим відображенням основних цілей та завдань у програмах запобігання домашньому насильству, з урахуванням особливостей територіальної громади; комплексний підхід та стійкість сталість, що забезпечується через інституційну пам’ять уповноважених суб’єктів. Обгрунтовано теоретичні положення, що розкривають особливості формування механізму взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями через вдосконалення його інституційних, правових, організаційних та комунікаційних складових та запропоновано модель такої взаємодії. Сформульовано практичні рекомендації органам, уповноваженим на формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, щодо вдосконалення інструментів функціонування механізму взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству. Визначено, що запропоновані заходи сприятимуть розробці і впровадженню дієвих рішень в сфері публічного управління, які спрямовано на запобігання домашньому насильству на місцевому, регіональному та національному рівнях, що забезпечить сталий розвиток суспільства. Здійснено аналіз нормативно-правового забезпечення, ступінь імплементації міжнародного законодавства щодо комплексності запобігання домашньому насильству в контексті виконання євроінтеграційних вимог. Досліджено взаємодію органів публічної влади на національному, регіональному та місцевому рівні. Результати проведеного аналізу засвідчили високий ступінь взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями на місцевому рівні завдяки інституційному, правовому, організаційному та комунікаційному механізмам. Встановлено залежність ефективності взаємодії органів публічної влади від представництва суб’єктів, уповноважених на запобігання та протидію домашньому насильству у складі координаційного органу, в тому числі міжнародних організацій. В результаті проведеного аналізу виявлено неефективність взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями на національному рівні через відсутність окремої інституції щодо запобігання та протидії домашньому насильству та постійно діючого колегіального дорадчого органу. Запропоновано створення інституції на національному рівні та Міжнародної консультативної ради при Міністерстві соціальної політики для налагодження, розвитку та підтримання відносин між національними та іноземними органами та установами системи запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними організаціями, обмін досвідом, консультативною, експертною, іншою допомогою. Дослідженням встановлено відсутність комплексного стратегічного документа, який би визначав пріоритетні напрями консолідованих дій центральних та місцевих органів публічної влади, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів господарювання для запобігання домашньому насильству. Узагальнено досвід формування та реалізації політики запобігання домашньому насильству в країнах Європейського Союзу з метою імплементації кращих практик в Україні, а саме: приведення законодавчої бази до вимог міжнародних стандартів та реалій сьогодення; створення спеціального органу у сфері запобігання домашньому насильству; запровадження стратегічного планування діяльності усіх суб’єктів, уповноважених на запобігання домашньому насильству, та дорадчих органів на національному, регіональному та місцевому рівнях; забезпечення єдності збору даних щодо запобігання домашньому насильству; підвищення відповідальності уповноважених суб’єктів у сфері запобігання домашньому насильству; запровадження сталого співробітництва з міжнародними організаціями. Досліджено, що в країнах Європейського Союзу належний рівень взаємодії з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству забезпечив ефективність імплементації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству, що має виняткове значення для України, яка ратифікувала Конвенцію у 2022 році. Встановлено, що в Україні відсутні чіткі, вичерпні та систематичні дані щодо всіх форм домашнього насильства, що негативно впливає на ухвалення обґрунтованих рішень. Запропоновано створення єдиної платформи обліку даних та їх моніторингу щодо запобігання та протидії домашньому насильству. Розроблено модель взаємодії органів публічної влади України з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству. Обґрунтовано необхідність використання комунікаційного механізму в системі взаємодії суб’єктів, уповноважених на запобігання та протидію домашньому насильству, з міжнародними організаціями для забезпечення ефективного зворотнього зв’язку з метою оперативного реагування на виклики в умовах воєнного стану.