Запорізька, Ірина СергіївнаІрина СергіївнаЗапорізькаІгнатьєв, Павло Миколайович2026-03-312026-03-312026-03-25Запорізька І. С. Країни Субсахарської Африки в зовнішній політиці Турецької Республіки дис. ... доктора філософії : 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії. Київ, 2026. 268 с.УДК 327.82:913:339.9](560:66/69)(043.3)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13911Запорізька І. С. Країни Субсахарської Африки в зовнішній політиці Турецької Республіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії (29 Міжнародні відносини) – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу зовнішньої політики Турецької Республіки в регіоні Субсахарської Африки. Вивчення цього питання є актуальним з огляду на посилення конкуренції за вплив на континенті між традиційними та новими акторами, зростання ролі Туреччини в Африці та інтересу України до розбудови африканського вектору зовнішньої політики. З метою окреслення основних мотивів і принципів зовнішньої політики Туреччини в регіоні було проаналізовано стратегічні підходи країни до розвитку відносин із Африкою, що дозволило простежити еволюцію підходів уряду країни та оцінити чинники, які сприяли посиленню уваги до континенту. Крім того, було визначено ключові наративи, які просуває офіційна Анкара для забезпечення свого позитивного іміджу в Африці. У дисертаційному дослідженні проаналізовано процес інституціоналізації дипломатичних контактів між Туреччиною й Африканським континентом у багатосторонньому форматі через запровадження таких механізмів, як саміти партнерства та економічні і бізнес-форуми, проведення яких на регулярній основі засвідчило наміри країни до довгострокового розвитку відносин та дозволило сформувати пріоритети співпраці в середньо і довгостроковій перспективі. Також у роботі наголошено на важливості розширення дипломатичної мережі Туреччини у Субсахарській Африці, а також на ролі візитів, здійснюваних президентом Р.Т. Ердоганом для формування особистих контактів із державами регіону. Окрему увагу присвячено участі турецької сторони в механізмах посередництва для врегулювання спорів в країнах Африки на південь від Сахари, наприклад між Ефіопією й Сомалі. Зроблено висновок, що це демонструє здатність офіційної Анкари виступати надійним партнером африканських держав спираючись на переваги відсутності історії колоніальної присутності на континенті, культурної й релігійної близькості, а також досвіду тривалої реалізації проєктів допомоги з розвитку. У роботі встановлено, що Туреччина поступово нарощує військово-безпекову співпрацю з регіоном, насамперед через продажі озброєння, провідне місце в яких посідають БПЛА, проведення навчань для африканських військових, а також через безпосередню присутність турецьких військових на території Сомалі й держав Сахелю. Крім того, у дослідженні проаналізовано залучення офіційної Анкари до міжнародних миротворчих місій та ініціатив із протидії піратству й міжнародній злочинності, що демонструють внесок країни в розбудову довгострокового миру й безпеки на континенті. Авторка доводить, що економічні інтереси є пріоритетними для турецького уряду та тісно пов’язані з військовою залученістю країни в Субсахарській Африці. Разом із тим, виявлено, що протягом останніх двох десятиліть Туреччина змогла досягти значного прогресу в збільшенні товарообігу з регіоном та заохоченні інвестицій, зокрема через реалізацію проєктів інфраструктурного будівництва із фокусом на транспортному секторі. У роботі також визначено нові сектори співпраці, що становлять інтерес для офіційної Анкари, до яких належать енергетичне партнерство, співпраця для спільного видобутку мінеральної сировини й вуглеводнів, дослідження космосу, а також туризм, що лишається недооціненою сферою відносин незважаючи на наявність прямого авіаційного сполучення між Туреччиною й значною частиною країн Африки на південь від Сахари. У дослідженні наголошено на вагомій ролі турецької «м’якої сили», що реалізується через комплекс інструментів, провідне місце в якому посідає гуманітарна дипломатія, що здійснюється через урядові й неурядові організації. Також оцінено ефективність реалізації вакцинної, освітньої, релігійної, медійної та культурної дипломатії, що дозволяють напряму взаємодіяти з населенням держав Африки на південь від Сахари і поширювати інформацію про турецьку мову, традиції і звичаї, а також ідеологічні наративи. Зроблено висновок, що сукупна діяльність за згаданими напрямками сприяє вкоріненню позитивного іміджу Туреччини в країнах Субсахарської Африки, що є фундаментом для формування стійких партнерств у інших секторах. У дисертації також запропоновано рекомендації щодо розвитку африканського напряму зовнішньої політики України з використанням інструментів, які довели свою ефективність на прикладі досвіду Турецької Республіки. Підкреслено необхідність розвитку економічного партнерства з акцентом на інноваційних галузях та взаємодії у військово-безпековій сфері, а також зміцнення культурної й освітньої співпраці та протидії поширенню російської пропаганди в країнах Субсахарської Африки. Ключові слова: Туреччина, Африка, Субсахарська Африка, зовнішня політика, міжнародні відносини, публічна дипломатія, геополітичні інтереси, посередництво, міжнародні переговори, геополітична напруженість, регіональна безпека, м’яка сила, зовнішньополітична ідентичність, гуманітарна дипломатія, культурна дипломатія.Zaporizka I. Sub-Saharan African Countries in the Foreign Policy of the Republic of Türkiye. – Qualifying scientific work on the rights of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 291 International Relations, Public Communications, and Regional Studies (29 International Relations) – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2026. The dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the foreign policy of the Republic of Türkiye in the Sub-Saharan African region. The study of this issue is relevant given the intensification of competition for influence on the continent between traditional and emerging actors, the growing role of Türkiye in Africa, and Ukraine’s interest in developing the African vector of its foreign policy. In order to outline the fundamental principles and motives of Turkish foreign policy in the region, the country’s strategic approaches to developing relations with Africa were analyzed. This allowed for tracing the evolution of the government’s approaches and evaluating the factors that contributed to the increased focus on the continent. Furthermore, the key narratives promoted by Türkiye to ensure its positive image in Africa were identified. The dissertation analyzes the process of institutionalizing diplomatic contacts between Türkiye and the African continent in a multilateral format through the introduction of mechanisms such as partnership summits and economic and business forums. The regular conduct of these events has demonstrated the country’s intentions for long-term development of relations and allowed for outlining of cooperation priorities in the medium and long term. The work also emphasizes the importance of expanding Türkiye’s diplomatic network in Sub-Saharan Africa, as well as the role of visits conducted by President R.T. Erdoğan in establishing personal contacts with the states located in the region. Special attention is paid to the Türkiye’s participation in mediation mechanisms for dispute resolution in Sub-Saharan African countries, such as between Ethiopia and Somalia. It is concluded that this demonstrates ability of the Turkish government to act as a reliable partner for African states, drawing on the advantages of a lack of colonial history on the continent, cultural and religious proximity, and extensive experience in implementing development aid projects. The study establishes that Türkiye is gradually increasing military and security cooperation with the region, primarily through arms sales (led by UAVs), conducting training for African military personnel, and the direct presence of the Turkish military in Somalia and the Sahel states. Additionally, the study analyzes the country’s role in international peacekeeping missions and initiatives to counter piracy and international crime, demonstrating its contribution to building long-term peace and security on the continent. The author argues that economic interests are a priority for the Turkish government and are closely linked to the country’s military involvement in Sub-Saharan Africa. At the same time, it was found that over the past two decades, Türkiye has made significant progress in increasing trade turnover with the region and encouraging investment, particularly through infrastructure construction projects focused on the transport sector. The work also identifies new sectors of cooperation that of interest to official Ankara, including energy partnership, cooperation in the field of joint extraction of mineral and hydrocarbon resources, space research, and tourism, the latter remaining an undervalued area of relations despite direct air connections between Türkiye and much of Sub-Saharan Africa. The research highlights the significant role of Turkish “soft power”, implemented through a set of instruments, with humanitarian diplomacy carried out by governmental and non-governmental organizations occupying a leading position in this regard. The effectiveness of vaccine, educational, religious, media, and cultural diplomacy is also assessed, as these allow for direct interaction with the populations of Sub-Saharan African states and the dissemination of information about the Turkish language, traditions, customs, and ideological narratives. It is concluded that the combined activities in these areas contribute to the entrenchment of a positive image of Türkiye in Sub-Saharan Africa, serving as a foundation for forming stable partnerships in other sectors. The dissertation also proposes recommendations for the development of Ukraine’s African foreign policy direction using tools that have proven effective in the experience of the Republic of Türkiye. The necessity of developing an economic partnership with an emphasis on innovative industries and interaction in the military-security sphere is emphasized, along with strengthening cultural and educational cooperation and countering the spread of Russian propaganda in Sub-Saharan African countries. Keywords: Türkiye, Africa, Sub-Saharan Africa, foreign policy, international relations, public diplomacy, geopolitical interests, mediation, internation negotiations, geopolitical tension, regional security, soft power, foreign policy identity, humanitarian diplomacy, cultural diplomacy.ukТуреччинаАфрикаСубсахарська Африказовнішня політикаміжнародні відносинипублічна дипломатіягеополітичні інтересипосередництвоміжнародні переговоригеополітична напруженістьрегіональна безпекам’яка силазовнішньополітична ідентичністьгуманітарна дипломатіякультурна дипломатія.TürkiyeAfricaSub-Saharan Africaforeign policyinternational relationspublic diplomacygeopolitical interestsmediationinternation negotiationsgeopolitical tensionregional securitysoft powerforeign policy identityhumanitarian diplomacycultural diplomacy.Дисертація