Берднік , І. В.І. В.Берднік2026-06-172026-06-172019Берднік, І. В. (2019). The Ukrainian courts’ problems of the discharge from criminal liability for water crimes. Вісник кримінального судочинства(1), 112–122.https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/23812An analysis of the practice of applying a discharge from criminal liability for crimes affecting water resources shows that as a rule it was carried out in connection with effective repentance accordingly to Art. 45 of the Criminal Code. Besides, the courts actively applied Art. 49 of the Criminal Code when discharged from criminal liability due to limitation period and, sometimes, Art. 47, 48 of the Criminal Code (because of admission by bail and due to a change of situation). The purpose of the article is to identify the main courts’ problems during applying the rules of the Criminal Code (hereinafter referred to as the Criminal Code) of Ukraine on discharge from criminal liability for crimes affecting water resources. The analysis of case law clearly demonstrated the following problems: Courts are ambiguous in their decisions: (a) Taking into account that a crime must be committed for the first time (in some cases, there is no indication of this in court decisions at all); b) concretization in their decisions of effective repentance, namely: in some cases the courts do not point to the effective repentance when applying Art. 45 of the Criminal Code; in court decisions there is no proper specification of effective repentance (the courts have mostly confined themselves to stating that a person «sincerely repented of the crime», «sincerely repented») as appropriate objective manifestations (recognition of wrongful acts, promises to rectify, expression of readiness for socially useful work, etc.). Courts have difficulties in determining the starting point of the limitation period when applying Art. 49 of the Criminal Code for crimes affecting water resources. This concerns, in particular, the determination of the starting point of the limitation period. In their decisions, the courts generally adhere to the requirements of Part 3 of Art. 4 of the Criminal Code that the time of committing a crime is recognized as the time of committing a person under the law on criminal liability for acts or omissions. In their decisions, the courts generally adhere to the requirements of the Criminal Code, stressed the time of committing a crime recognized as the time of committing a person during the law on criminal liability for acts or omissions. The jurisprudence has formed its approach, which considered optimal in the literature: «The statute of limitations on continuing crimes is calculated from the time of termination of the guilty plea or contrary to its will (detention, appearance with duty, voluntary discharge of the person’s duty under the threat of criminal prosecution) or since the occurrence of the events that cause the person’s behavior to become criminal (such as the theft of an unlawfully stored weapon)». Courts have unjustifiably recognized the change in the circumstances of the termination of the person’s employment relationship with the employer (his dismissal) and, conversely, the emergence of such employment relationship (his placement in a certain position) because such a person’s behavior may objectively or subjectively testify to the realization of her intention to avoid criminal liability or that the dismissal initiated by the employer and directly related to the commission of the crime.Анотація. Проведене узагальнення практики застосування звільнення від кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на водні ресурси, довело, що у переважній більшості таке звільнення здійснювалось у зв’язку з дійовим каяттям на підставі ст. 45 КК України. Крім цього, активно застосовувалась ст. 49 КК при звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та у незначних випадках ст.ст. 47, 48 КК (відповідно у зв’язку з передачею особи на поруки та у зв’язку із зміною обстановки). Мета статті полягає у тому, щоб на основі аналізу судової практики визначити основні проблеми, які виникають при застосуванні судами норм КК України про звільнення від кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на водні ресурси. Проведений аналіз судової практики наочно продемонстрував наступні проблеми: Суди неоднозначно у своїх рішеннях підходять до: а) врахування того, що злочин має бути вчинений уперше (у деяких випадках вказівки на це у судових рішеннях взагалі немає); б) конкретизації у своїх рішеннях щирого каяття, а саме: в окремих випадках суди взагалі не вказують на щирість каяття при застосуванні ст. 45 КК; у судових рішеннях відсутня належна конкретизація щирого каяття (так, суди переважно обмежувалися вказівкою на те, що особа «щиро покаялася у вчиненому», «щиро розкаялася у вчиненому злочині», «щиро покаявся», «щиро покаявся у вчиненні злочину» тощо), як відповідних об’єктивних проявів (визнання протиправності вчинку, обіцянки виправитись, висловлення готовності до соціально корисної праці та ін.), що обґрунтовано визнається неправильним. При застосуванні ст. 49 КК за злочини, що посягають на водні ресурси, в судів виникають труднощі стосовно: а) визначення початкового моменту перебігу строку давності. У своїх рішеннях суди переважно дотримуються вимог ч. 3 ст. 4 КК про те, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відпо- відальність дії або бездіяльності; б) оскільки КК не містить окремого положення про порядок обчислення (перебігу) строків, визначених у ст. 49 КК, при вчиненні триваючих та продовжуваних злочинів, то судовою практикою сформований власний підхід, який в літературі визнається оптимальним: «строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного (затримання, явка з повинною, добровільне виконання обов’язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування) або з часу настання подій, унаслідок яких поведінка особи стає незлочинною (наприклад, викрадення в неї зброї, яка незаконно зберігалася, смерть або досягнення повноліття дитиною, від тримання якої у формі сплати аліментів ухилявся винний)». Аналізуючи судові рішення, можна дійти висновку, що суди необґрунтовано визнавали зміною обстановки розірвання (закінчення) трудових відносин винного із роботодавцем (його звільнення з посади) та, навпаки, наявність (виникнення) таких трудових відносин (його влаштування на певну посаду) передусім тому, що така поведінка особи, що звільняється від кримінальної відповідальності, може об’єктивно і/або суб’єктивно свідчити про реалізацію нею наміру уникнути кримінальної відповідальності або про те, що звільнення здійснювалось за ініціативою роботодавця та було прямо пов’язано із вчиненням злочину.ukcriminal liabilityeffective remorsewater resourceslimitation periodbailchange of situation.кримінальна відповідальністьдійове каяттяводні ресурсистроки давностіпередача особи на порукизміна обстановки.Стаття