Швейкаускене, ДайваДайваШвейкаускене2026-06-162026-06-162026-05-31Швейкаускене, Д. (2026). Lietuvių kalbos sintaksinių ryšių charakteristikos / Characteristics of Lithuanian Syntax Relations:. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика(2), 108–112. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.40.1510.17721/1728-2659.2026.40.15https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/23229Įvadas. Įvairiuose lietuvių kalbos sintaksės darbuose nevienodai vertinami kai kurie sintaksinių ryšių atvejai. Aprašant šliejimą kartais net toje pačioje publikacijoje sutinkami vienas kitam prieštaraujantys pasakymai. Be to, pastaruoju metu pasirodė bandymų lietuvių kalbos gramatikai pritaikyti anglų kalbos sintaksinių ryšių teorijas, kur sakinio dalys apibrėžiamos visai neatsižvelgiant į žodžio formą. Lietuvių kalboje, pasižyminčioje kaitybinių galūnių gausumu, ignoruoti jas nėra geras pasirinkimas. Metodai. Straipsnis yra apžvalginio, kritinės analizės pobūdžio, parašytas naudojant dedukcinį, deskriptyvinį ir tipologinį metodus. Rezultatai. Anglų kalboje, nustatant sakinio dalis, lemiamą reikšmę turi žodžių tvarka. Pagal ją galima spręsti, kokią sintaksinę funkciją žodis sakinyje atlieka. Žodžių galūnės beveik neturi jokios įtakos apibrėžiant sakinio dalį. Todėl ir buvo parengtos metodikos visai neįvertinančios žodžių kaitybos. Aprašyti tik du prijungiamojo ryšio būdai: komplementavimas ir modifikavimas. Lietuvių kalba turi laisvą žodžių tvarką, ir lemiamą reikšmę nustatant sintaksinius ryšius tarp žodžių turi galūnės, todėl visai neįvertinant jų praktiškai negalima atskirti derinimo nuo šliejimo. Trumpai apžvelgti sintaksiniai ryšiai ir kitų indoeuropiečių kalbų grupėse – germanų (vokiečių), slavų (ukrainiečių), baltų (latvių). Lentele pateikiamos visų trijų lietuvių kalbos sintaksinio ryšio būdų charakteristikos: derinimui būdinga tai, kad papildymas yra nereikalaujamas, ryšys tarp pagrindinio ir priklausomojo žodžio rodomas formomis, kurios kinta kaitant pagrindinį žodžių junginio dėmenį. Valdymui būdinga: papildymas yra reikalaujamas, ryšys tarp pagrindinio ir priklausomojo žodžio rodomas forma, kuri nekinta kaitant pagrindinį žodžių junginio dėmenį. Šliejimui būdinga: papildymas nereikalaujamas ir ryšys tarp pagrindinio ir priklausomojo žodžio nerodomas forma, be to, kai žodžiai sudaro junginį, priklausomojo žodžio forma nekinta kaitant pagrindinį žodžių junginio dėmenį. Išvados. Nustatyti trys pagrindiniai požymiai, apibrėžiantys skirtumus tarp derinimo, valdymo ir šliejimo, tai: a) ar sintaksinis ryšys reiškiamas žodžių formomis, b) ar pagrindinis žodžių junginio dėmuo reikalauja papildymo, ir c) ar keičiasi priklausomojo dėmens forma kintant pagrindinio dėmens formai. Derinimo atveju papildymas yra nereikalaujamas, ryšys tarp pagrindinio ir priklausomojo žodžio rodomas formomis, kurios kinta kaitant pagrindinį žodžių junginio dėmenį. Valdymo atveju papildymas yra reikalaujamas, ryšys tarp pagrindinio ir priklausomojo žodžio rodomas forma, kuri nekinta kaitant pagrindinį žodžių junginio dėmenį. Šliejimo atveju papildymas nereikalaujamas ir ryšys tarp pagrindinio ir priklausomojo žodžio nerodomas forma, be to, kai žodžiai sudaro junginį, priklausomojo žodžio forma nekinta kaitant pagrindinį žodžių junginio dėmenį.     Background. Various works on Lithuanian syntax evaluate some cases of syntactic relations differently. When describing adjoining, sometimes even in the same publication, contradictory statements are found. In addition, recently, attempts have been made to adapt English theories of syntactic relations to Lithuanian grammar, where the parts of a sentence are defined without taking into account the form of the word. In such a case, ignoring them in the Lithuanian language, which is characterized by an abundance of inflectional endings, is not a good choice. Methods. The article is of a review, critical analysis nature, written using the deductive method. Results. In English, when determining the parts of a sentence, word order is of decisive importance. It can be used to judge what syntactic function a word performs in a sentence. Word endings have almost no influence on defining a part of a sentence. Therefore, methodologies have been developed that do not evaluate word inflexion at all. Only two methods of subordinated relations are described: complementation and modification. The Lithuanian language has a free word order, and endings have a decisive importance in determining syntactic relations between words, therefore, without evaluating them at all, it is practically impossible to distinguish agreement from adjoining. A brief overview of syntactic relations in other Indo-European language groups – Germanic (German), Slavic (Ukrainian), Baltic (Latvian). The table presents the characteristics of all three methods of syntactic relations in the Lithuanian language: Agreement is characterized by the fact that complement is not required, the relationship between the head word and dependent word is shown in forms that change when the form of the head word changes. Control is characterized by the fact that complement is required, the relationship between the head word and dependent word is shown in a form that does not change when the form of the head word changes. A characteristic of adjoining is that the complement is not required and the relationship between the head word and dependent word is not shown in the form. Furthermore, when words form a word combination, the form of the dependent word does not change when the form of the head word changes. Conclusions. Three main features defining the differences between agreement, control and adjoining have been identified: a) whether the syntactic relationship is expressed in word forms, b) whether the head word requires complement, and c) whether the form of the dependent word changes when the form of the head word changes. In the case of agreement, complement is not required, the relationship between the head word and dependent word is shown by forms that change when the form of head word changes. In the case of control, complement is required, the relationship between the head word and complement is shown by forms that do not change when the form of head word changes. In the case of adjoining, complement is not required and the relationship between the head word and dependent word is not shown by forms, moreover, when the words form a word combination, the form of the dependent word does not change when the form of head word changes.Вступ. Різні праці з литовського синтаксису по-різному оцінюють деякі випадки синтаксичних зв'язків. Під час опису суміжних, іноді навіть в одній публікації, трапляаються суперечливі твердження. Крім того, останнім часом робляться спроби адаптувати англійські теорії синтаксичних зв'язків до литовської граматики, де частини речення визначаються без урахування форми слова. У такому випадку ігнорування їх у литовській мові, яка характеризується великою кількістю словозмінних закінчень, не є найкращим вибором. Методи. Стаття має оглядовий, критично-аналітичний характер, написана з використанням дедуктивного методу. Результати. В англійській мові під час визначення частин речення порядок слів має вирішальне значення. Його можна використовувати для оцінки того, яку синтаксичну функцію виконує слово в реченні. Закінчення слів майже не впливають на визначення частини речення. Тому були розроблені методики, які взагалі не оцінюють словозміну. Описано лише два способи підрядних зв'язків: доповнення та модифікація. Литовська мова має вільний порядок слів, і закінчення мають вирішальне значення у визначенні синтаксичних зв'язків між словами, тому, не оцінюючи їх взагалі, практично неможливо відрізнити узгодження від примикання. Зроблено короткий огляд синтаксичних зв'язків в інших індоєвропейських мовних групах: германській (німецькій), слов'янській (українській), балтійській (латиській). У таблиці представлено характеристики всіх трьох способів синтаксичних зв'язків у литовській мові: Узгодження характеризується тим, що доповнення не є обов'язковим, зв'язок між головним словом і залежним словом відображається у формах, які змінюються при зміні форми головного слова. Характерною рисою примикання є те, що доповнення не є обов'язковим, а зв'язок між головним словом і залежним словом не відображається у формі. Крім того, коли слова утворюють словосполучення, форма залежного слова не змінюється при зміні форми головного слова. Висновки. Було визначено три основні ознаки, що відрізняють узгодження, керування та примикання: а) чи виражається синтаксичний зв'язок у словоформах, б) чи потребує головне слово доповнення та в) чи змінюється форма залежного слова, коли змінюється форма головного слова. У випадку узгодження доповнення не потрібне, зв'язок між головним і залежним словом показується формами, які змінюються при зміні форми головного слова. У випадку керування доповнення потрібне, зв'язок між головним словом і доповненням показується формами, які не змінюються при зміні форми головного слова. У випадку примикання доповнення не потрібне, а зв'язок між головним і залежним словом не показується формами, більше того, коли слова утворюють складне слово, форма залежного слова не змінюється при зміні форми головного слова.enlietuvių kalbagramatikasintaksėprijungiamieji sintaksiniai ryšiaiLithuaniangrammarsyntaxsubordinated syntactic relationshipsлитовська моваграматикасинтаксиспідрядні синтаксичні зв’язкиСтаття