Шахно, ЮліяЮліяШахно2026-02-262026-02-262024Шахно, Ю. (2024). Сучасна українська діаспора та метрополія: колізії та перспективи взаємодії. Українознавчий альманах, (34), 122–129. https://doi.org/https://doi.org/10.17721/2520-2626/2024.34.16УДК 327.58(=161.2)(1-87)https://doi.org/10.17721/2520-2626/2024.34.16https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/11012У статті розглянуто історичну обумовленість трансформаційних процесів у системі взаємовідносин «метрополія-діаспора». Визначено основні детермінанти та механізми її функціонування, які забезпечували виживання українського етносу попри імперську й радянську окупаційну політику, з одного боку, територіальну дисперсність та інституційну слабкість іммігрантських общин за межами Батьківщини, з іншого. Предметом дослідження є інклюзивні форми співіснування етнофорів в нових геополітичних, соціокультурних та економічних реаліях, які виявляють ступінь їх ентропії та демонструють партикулярний досвід подолання нових екзистенційних викликів. Стратегічним завданням сьогодення для материкової України є відстояти власну суб’єктність та суверенність в збройній боротьбі проти рф при збереженні етнонаціональної переваги. Тоді, як перед діаспорою постали потреби: адаптації до зростаючої мобільності населення; сприяти впорядкуванню притоку тимчасово переміщених осіб з метрополії, нівелюючи вплив аналогічних проросійських структур; подолати «вікову» та територіальну роз’єднаність транснаціонального простору; побудови якісно нової стратегії інтеграції в українське суспільство через легалізацію свого статусу тощо. Процес взаємодії діаспори та України не є прикладом продуктивних і конструктивно вибудуваних стосунків. Політика дистанціювання та експлуатації діаспори в інтересах метрополії є головною колізією, що перешкоджає вибудувувати потужну національно спрямовану внутрішньо- та зовнішньополітичну стратегію двостороннього лобіювання, культурної репродукції, європейської інтеграції тощо. Ігнорування інтересів настільки чисельної діаспори може бути згубним для української державності. Авторка робить висновки, що породжена війною етнічна дивергенція суттєво інтенсифікувала та оновила двосторонні процеси взаємодії Батьківщини та діаспори. Боротьба проти ворога в середині чи за межами своєї ойкумени значно зблизила, але остаточно не ліквідувала усіх суперечностей між ними. Процес їх усунення можливий лише за умови нашої перемоги, що створить потужний ментально детермінований фідбек для нового діалогу.The article examines the historical conditionality of the transformation processes in the system of ―metropolis-diaspora‖ relations. The author identifies the main determinants and mechanisms of its functioning that ensured the survival of the Ukrainian ethnos despite the imperial and Soviet occupation policies, on _ one hand, and the territorial dispersion and institutional weakness of immigrant communities outside the homeland, on the other. The subject of the study is the inclusive forms of coexistence of ethnophores in the new geopolitical, socio-cultural and economic realities, which reveal the degree of their entropy and demonstrate the particular experience of overcoming new existential challenges. The strategic task of today for mainland Ukraine is to defend its own subjectivity and sovereignty in the armed struggle against Russia while maintaining ethno-national superiority. At the same time, the diaspora faces the need to: adapt to the growing mobility of the population; help to regulate the inflow of temporarily displaced persons from the metropolis, leveling the influence of similar pro-Russian structures; overcome the ―age‖ and territorial disunity of the transnational space; build a qualitatively new strategy of integration into Ukrainian society through the legalization of its status, etc. The process of interaction between the diaspora and Ukraine is not an example of productive and constructive relations. The policy of distancing and exploiting the diaspora in the interests of the metropolis is the main conflict that prevents the development of a powerful nationally oriented domestic and foreign policy strategy for bilateral lobbying, cultural reproduction, European integration, etc. Ignoring the interests of such a large diaspora can be disastrous for Ukrainian statehood. The author concludes that the ethnic divergence caused by the war has significantly intensified and updated the bilateral processes of interaction between the homeland and the diaspora. Fighting against the enemy inside or outside one's oikoumene has brought them much closer, but has not completely eliminated all contradictions between them. The process of their elimination is possible only if we win, which will create a powerful mentally determined feedback for a new dialogue.ukматеринський етнорегіонзакордонне українствоспівпрацявикликиСтаття