Кулебякін, ГеоргійГеоргійКулебякін2026-05-062026-05-062026Кулебякін, Г. (2026). Between Emigration and Soviet ideology: the Fate of Positivism in Ukraine after 1918. Українознавство(1), 248–260. https://doi.org/10.17721/2413-7065.1(98).2026.35615710.17721/2413-7065.1(98).2026.356157https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/19669The relevance of the research. Ukrainian philosophy of the second half of the 19th and the first third of the 20th centuries underwent profound ideological and institutional transformations that changed its intellectual structure. One of the insufficiently understood problems of this period is the fate of positivism as a methodological paradigm, which significantly influenced the formation of empirically oriented scientific thinking, but did not take the form of an institutionalized school. In the 1920s and 1930s, positivism lost the status of an autonomous philosophical position. At the same time, in the émigré environment, it was perceived as a completed stage in the development of European thought. The research problem is to clarify the mechanisms of transformation and displacement of positivism, as well as to reconstruct Ukrainian philosophy of the interwar period as a dual space – Soviet and émigré – with different models of understanding the status and functions of philosophy.The purpose of the work is to attempt to reconstruct the cultural and philosophical split of the Ukrainian intellectual environment in 1918–1930 and to analyze how the collapse of empires, the formation of Soviet statehood, and the forced emigration of part of the intellectual elite led to the formation of two different models of philosophical development – ​​émigré and Soviet, each of which formed its own understanding of the status of philosophy and scientific rationality.Conclusions. Positivism in the second half of the 19th and early 20th centuries in Ukraine functioned mainly as a methodological and worldview. The influence of positive philosophy was manifested in the orientation towards science, empiricism, historical concreteness, and criticism of metaphysics, which significantly contributed to the formation of modern Ukrainian intellectual culture. In the Soviet space, philosophy was institutionalized in the form of Marxism-Leninism and gradually lost its autonomy, turning into an ideologically controlled discipline. In emigration, it also did not become the basis for further development, as it gave way to phenomenological, neo-Kantian and cultural-historical issues, oriented towards understanding national identity and spiritual tradition. At the same time, the emigration line, represented by the works of D. Chyzhevsky and I. Mirchuk, laid the foundations of the professional historiography of Ukrainian philosophy. It was through historical and philosophical reconstruction that the further revival of the academic study of Ukrainian philosophy in the second half of the 20th century became possible.Актуальність. Українська філософія другої половини XIX – першої третини XX століття зазнала глибоких світоглядних та інституційних трансформацій, що змінили її інтелектуальну структуру. Однією з недостатньо осмислених проблем цього періоду є доля позитивізму як методологічної парадигми, що істотно вплинула на формування емпірично орієнтованого наукового мислення, але не набула форми інституціоналізованої школи. У 1920–1930 роках позитивізм втрачає статус автономної філософської позиції. Водночас у середовищі еміграції він сприймається як завершений етап розвитку європейської думки. Дослідницька проблема полягає у з’ясуванні механізмів трансформації та витіснення позитивізму, а також у реконструкції української філософії міжвоєнного періоду як дуального простору – радянського й еміграційного – з різними моделями розуміння статусу та функцій філософії. Мета роботи полягає у спробі реконструювати культурний і філософський розкол українського інтелектуального середовища у 1918–1930 роках і проаналізувати, як крах імперій, формування радянської державності та примусова еміграція частини інтелектуальної еліти призвели до формування двох різних моделей філософського розвитку – емігрантської та радянської, кожна з яких сформувала власне розуміння статусу філософії та наукової раціональності.  Висновки. Позитивізм у другій половині XIX – на початку XX століття в Україні функціонував переважно як методологічна та світоглядна установка. Вплив позитивної філософії виявлявся в орієнтації на науковість, емпіризм, історичну конкретність і критику метафізики, що суттєво сприяло формуванню модерної української інтелектуальної культури. У радянському просторі філософія була інституціоналізована у формі марксизму-ленінізму й поступово втратила автономію, перетворившись на ідеологічно контрольовану дисципліну. В еміграції ж він також не став підґрунтям подальшого розвитку, оскільки поступився місцем феноменологічній, неокантіанській та культурно-історичній проблематиці, зорієнтованій на осмислення національної ідентичності та духовної традиції. Водночас еміграційна лінія, представлена працями Д. Чижевського та І. Мірчука, заклала основи професійної історіографії української філософії.  Саме через історико-філософську реконструкцію стало можливим подальше відродження академічного вивчення української філософії у другій половині XX століття.ukукраїнська філософіяпозитивізмеміграціярадянська ідеологіямарксизм-ленінізмісторіографіяUkrainian philosophypositivismemigrationSoviet ideologyMarxism-LeninismhistoriographyСтаття