Микола Погорецький2025-10-162025-10-162025-05-03Погорецький М. Докази та доказування у праві давнього сходу й античності: вплив на сучасні концепції доказування у кримінальному процесі. Європейські перспективи. 2025. № 1. С. 452-469.УДК 347.963(091)(100)"–/14":340.15:343.1(100)"–/14"10.71404/EP.2025.1.65https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/8215Стаття пропонує цілісну історико-правову реконструкцію еволюції доказування від сакралізованих форм легітимації істини (клятва, ордалії, оракул) до раціонально організованої оцінки доказів у класичних і середньовічних правових системах. На широкому порівняльному матеріалі (Месопотамія, Стародавній Єгипет, Греція, Рим, Давній Ізраїль, Індія, Китай), а також канонічне право та ius commune, показано, як поєднання політичної централізації, розвитку письма та бюрократії, а також змін у філософсько-етичних уявленнях спричинило зміщення акценту від ритуально-числових критеріїв до інституційно гарантованої надійності письмових актів і суддівської (офіційної) оцінки доказів. У римській траєкторії простежено перехід від legis actiones до ordo iudiciorum і cognitio extra ordinem, що супроводжувався формалізацією правил належності/допустимості, розподілом тягаря доказування та виокремленням письма як носія презумптивної достовірності. Канонічне право кодифікувало цей синтез у вигляді системи «легального доказу» (probatio plena/semiplena), зберігаючи суддівську дискре- цію у межах стандартизованих презумпцій і процедур. Давньогрецька традиція – через арістотелівську опозицію «несотворених» і «сотворених» доказів – забезпечила методологічну інфраструктуру для схоластичної логіки та університетського юридичного диспуту; у результаті риторична дисципліна аргументації була «перекладена» мовою формальної раціональності й застосована в судовій практиці середньовічної Європи. На відміну від цього, східно-азійські моделі (передусім китайська) еволюціонували до бюрократично-інквізиційного формату: пріоритет «паперового сліду» (протокол, рапорт, справове досьє) та інституційний контроль за походженням і верифікацією документів підпорядкували змагальність адміністративній епістеміці магістрату.The article reconstructs, in a comparative legal and historical perspective, the long-term evolution of proof from sacralized modes of truth-validation (oath, ordeal, oracle) to rational, institutionally controlled assessment of evidence across classical and medieval legal systems. Drawing on Mesopotamia, Ancient Egypt, Greece, Rome, Ancient Israel, India, and China, as well as on canon law and the ius commune, it demonstrates how political centralization, the rise of writing and bureaucratic record-keeping, and changing ethical-philosophical conceptions of truth collectively shifted the center of gravity from ritual-numerical criteria to the reliability of written instruments and judge-led (offi cial) evidentiary evaluation. In Roman law, the pathway from legis actiones through the ordo iudiciorum to the cognitio extra ordinem crystallized rules of relevance/admissibility, the allocation of the onus probandi, and the presumption of authenticity for properly executed writings. Canon law codifi ed this synthesis as a regime of “legal proof” (probatio plena/semiplena), while preserving judicial discretion within standardized presumptions and procedures. The Greek tradition – via the Aristotelian distinction between “non-artifi cial” and “artifi cial” proofs – furnished a methodological infrastructure for scholastic logic and university disputation; rhetorical discipline was thereby “translated” into formal rationality and applied to medieval forensic practice. By contrast, East Asian models (notably China) evolved toward a bureaucratic-inquisitorial format in which the “paper trail” (protocols, reports, case dossiers) and institutional control of provenance and verifi cation subordinated adversarial rhetoric to the administrative epistemics of the magistrate. Methodologically, the study combines comparative analysis, source-based legal history, and reconstruction of procedural regimes through three variables: (1) state type and centralization; (2) development of writing and archival culture; (3) ethical-religious conceptions of truth and justice. It is argued that core components of contemporary evidence law – presumptions, the onus probandi, hierarchies of proof, standards of relevance/admissibility, and models of judicial evaluation – are deeply rooted in these ancient and medieval laboratories of law. The practical upshot is a set of criteria for balancing formalism and judicial discretion, and for calibrating the weight of documents with contextual reliability checks – with direct implications for criminal procedure and the modern doctrine of evidence. Finally, the article stresses that a full understanding of the transformation from sacral forms to rationally codifi ed procedures – including the drivers of change and the mechanisms of local adaptation/ reception – requires a dedicated inquiry into the analogous period in the lands of present-day Ukraine, particularly Kyivan Rus’. Examining its courts, modes of proof, and the interplay of custom, “book law,” and Byzantine infl uences should position the Ukrainian legal tradition within the broader European evolution of evidentiary law; this is outlined as a separate interdisciplinary research agenda.ukдоказуванняпрезумпціїордаліїписьмові актикитайська бюрократична моделькримінальний процесформулярний процесevidencepresumptionsburden of proof“legal proof”written instrumentsordealsrhetoric and logic“formulary procedure”“canonical procedure”common lawChinese bureaucratic model“archival culture”criminal procedureСтаття