Ґараєва Нарміна Шаіг кизиДорошко Микола Савович2024-07-032024-07-032024Ґараєва Н. Ш. Євроатлантичний вектор зовнішньої політики Турецької Республіки за президентства Р.Т. Ердогана: дис. д-ра філософії : 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії / наук. кер. М. С. Дорошко. Київ, 2024. 304 с.УДК 327.84(485+480):351.74(479)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/2561Дослідження присвячено науковій проблемі формування та реалізації в добу президентства Реджепа Тайіпа Ердогана державної політики Турецької Республіки у сфері зовнішніх зносин у контексті її членства в Організації Північноатлантичного договору та перебування у статусі країни-кандидата на членство в Європейському Союзі. По-перше, в роботі окреслені параметри зовнішньої політики країни як такі з огляду на її геоцивілізаційний архетип, з одного боку, та паттерни становлення та еволюції політичного лідерства Р. Т. Ердогана - з іншого. По-друге, дисертація розкриває ключові характеристики Туреччини як контрибутора у впровадження порядку денного НАТО. Так, в дослідженні проаналізовано роль країни у втіленні принципу «неподільності безпеки» у Північноатлантичному регіоні, зокрема у призмі її військово-стратегічного потенціалу та участі в операціях НАТО зі встановлення й підтримання миру і союзних ad hoc місіях зі стабілізації кризових ситуацій та сприяння безпеці, а також прозахідної позиції офіційної Анкари щодо кейсів одностороннього проголошення незалежності Республіки Косово та анексії Кримського півострову як точок принципового геополітичного протистояння за лінією НАТО-Росія. Водночас у роботі з’ясовано джерела розбіжностей позицій Туреччини та інших держав-членів НАТО щодо актуальних політико- безпекових питань, як-от проблематики сирійського та лівійського врегулювання, «допустимих меж» розбудови взаємодії із Росією, а також розширення НАТО. По-третє, в дисертації встановлено контроверсійні аспекти зовнішньої політики Туреччини з огляду на її євроінтеграційні прагнення. Так, проаналізовано передумови відкриття та динаміку переговорів про вступ країни до ЄС, у тому числі з огляду на відсутність прогресу у врегулюванні Кіпрського питання як перешкоду на шляху до її європейської інтеграції, а також вплив ідейно-ціннісного фактору в архітектурі взаємовідносин між Анкарою та Брюсселем. Окрім цього, розкрито специфіку співпраці Туреччини та ЄС у торговельно-економічній сфері, а також їх взаємодії у напрямку вирішення проблеми біженців та нелегальної транзитної міграції як спільного безпекового виклика поряд із низкою супроводжуючих компонентів стратегічного партнерства. Нарешті, в роботі визначені перспективи реалізації євроінтеграційного курсу країни, враховуючи наявність суттєвих дивергенцій у позиціях Туреччини та чинних держав-членів ЄС щодо шляхів досягнення стійкої деескалації у Східному Середземномор’ї та з огляду на брак узгодженості політики офіційної Анкари у сфері зовнішніх зносин із засадами спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС в цілому, а також беручи до уваги занепокоєння Брюсселя стосовно тенденції до детеріорації ситуації навколо захисту прав людини та забезпечення верховенства права в країні. Встановлено, що в контексті аналізу зовнішньої політики Туреччини за президентства Р. Т. Ердогана, зокрема її євроатлантичного вектора, атрибути концепції «активний-незалежний» в рамках теорії «концепцій національної ролі» якнайкраще обумовлюють сукупність усталених серед турецького естеблішменту уявлень про місце Туреччини на міжнародній арені, втілюючись в ухваленні спрямованих на захист національних інтересів зовнішньополітичних рішень та здійсненні завзятої дипломатичної діяльності. Розкрито емпіричне обґрунтування та вплив на політику Туреччини у сфері зовнішніх зносин концепту «ердоганізму», що відображає владно-політичні ідеали та порядок денний вищого політичного керівництва та уряду Туреччини за харизматичного лідерства Р. Т. Ердогана й асоціюється із вдалим поєднанням здобутків османської та кемалістської спадщини турецької нації. Визначено, що на добу президентства Р. Т. Ердогана припала успішна інструменталізація «ковід-дипломатії» у якості інструмента м’якої сили в рамках «ініціативної та гуманітарної зовнішньої політики» офіційної Анкари в контексті екстернальних заходів гуманітарної допомоги під час боротьби із пандемією коронавірусу. Обґрунтовано, що формування та реалізація євроатлантичного вектора зовнішньої політики Туреччини корелюються зі специфікою становлення, еволюції та особливостей політичного лідерства Р. Т. Ердогана. Показано роль «фактору Росії», а саме частки розбудови турецько-російського співробітництва за президентства Р. Т. Ердогана, у конструюванні ідентичності Туреччини як держави-члена НАТО та країни- кандидата на членство в ЄС. Узагальнено роль трансконтинентального територіально-географічного положення Туреччини, а також ексклюзивного доступу до так званих «турецьких» проток - Дарданелл, внутрішнього Мармурового моря та Босфору - і унікального виходу до «трьох морів» - Чорного, Середземного та Егейського - як одних із системоутворюючих елементів формування та реалізації політики офіційної Анкари у сфері зовнішніх зносин. Запропоновано прогнозування імплементації євроінтеграційного та трансатлантичного порядку денного Туреччини за президентства Р. Т. Ердогана з огляду на чинний досвід її перебування у статусі країни-кандидата на членство в ЄС та держави-члена НАТО. Таким чином, у дисертації розглянуто явище євроатлантичного вектора зовнішньої політики Туреччини у період із 2014 року, що представляє собою сукупність зовнішньополітичних підходів офіційної Анкари, застосовуваних не лише щодо союзників по НАТО та партнерів по ЄС per se, а й третіх акторів. При цьому у дослідженні пропонується всебічний аналіз впливу на його параметри мотивів захисту суспільних інтересів та національної безпеки, притаманних епосі президентства Р. Т. Ердогана внутрішньополітичних характеристик, а також актуальних геостратегічних можливостей та політико- безпекових проблем, враховуючи самоідентифікацію Туреччини у якості мультирегіональної сили із квазіглобальними амбіціями. Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному висвітленні формування та реалізації євроатлантичного вектора зовнішньої політики Туреччини в епоху президентства Р. Т. Ердогана як динамічної системи, що характеризується обопільною зацікавленістю Туреччини, її союзників по НАТО та партнерів по ЄС в інституціоналізованій взаємодії та наявними суперечностями їх кооперації, а також рестрикціями з огляду на відносини із третіми акторами (насамперед Росією). Стверджується, що його сутність полягає в синтезі об’єктивних цивілізаційних і геополітичних факторів, що визначають тактичні та стратегічні можливості й обмеження при формуванні оптимальної для реалізації національних інтересів моделі зовнішньої політики офіційної Анкари, з одного боку, та власних уявлень ключових осіб, які приймають зовнішньополітичні рішення від імені Туреччини (передусім Р. Т. Ердогана), про зовнішнє середовище, а також про місце очолюваної ним держави на політичній карті світу - з іншого. Що стосується практичного значення отриманих результатів, то пропонується їх використання inter alia у призмі можливої адаптації іншими зацікавленими країнами досвіду Туреччини щодо імплементації європейського та євроатлантичного порядку денного, а також в рамках формування навчальних курсів на базі закладів вищої освіти та підготовки підручників, навчальних посібників та навчально-методичних комплексів за тематикою дотичною із тематикою дослідження.The study addresses the scientific problem of formulating and implementing the Republic of Turkiye’s foreign policy during the presidency of Recep Tayyip Erdogan in view of the former’s membership in the North Atlantic Treaty Organization and the European Union candidate country status. First, the dissertation outlines the parameters of the country’s foreign policy as such with reference to its geo-civilizational archetype and also the patterns of rise and evolution of R. T. Erdogan’s political leadership. Second, the thesis reveals the key characteristics of Turkey in its capacity as a contributor to the NATO agenda. The study analyzes the country’s role in embodying the principle of the indivisibility of security in the North Atlantic region, particularly in the light of its military-strategic potential and participation in NATO operations on restoring and maintaining peace and also allied ad hoc missions on crises management and security promotion as well as official Ankara’s pro-Western stance towards the unilateral declaration of independence by the Republic of Kosovo and the annexation of the Crimean peninsula as redlines of the principled geopolitical confrontation in-between NATO and Russia. Meanwhile, the dissertation clarifies the sources of discrepancy among Turkey and other Allies over the pressing political and security issues, including the settlement of Syrian and Libyan crises, the ‘acceptable limits’ of expanding cooperation with Russia and also the NATO enlargement. Third, the thesis establishes controversial aspects of Turkish foreign policy in view of its Eurointegration aspirations. It looks at the prerequisites for opening and the dynamics of negotiations on the country’s EU accession considering, among others, the lack of progress in the Cyprus issue resolution as an obstacle on the way to its European integration and also the impact of the ideological- value factor in the architecture of relations between Ankara and Brussels. In addition, the study explores the specifics of trade and economic cooperation between Turkey and the EU, and also cooperation over the issue of refugees and illegal transit migration as a common security challenge, along with a number of accompanying components of their strategic partnership. Last but not least, the dissertation defines the prospects for the implementation of the country’s European integration track, taking into account the presence of significant divergences in the stances of Turkey and the current EU member states on the ways to achieve sustainable de-escalation in the Eastern Mediterranean and in view of the lack of coherence of official Ankara’s foreign policy with the principles of EU’s common foreign and security policy as a whole, as well as Brussels’ concerns over the trending deterioration of the situation with the human rights and the rule of law in the country. It has been found that for the purposes of the analysis of Turkey’s foreign policy during the presidency of R. T. Erdogan, in particular its Euro-Atlantic vector, the attributes of the “Active-Independent” concept within the “National Role Conceptions” theory best determine the set of fixed among the Turkish establishment ideas about Turkey’s place in the international arena, which is embodied in foreign policy decisions to serve national interests, and also in enthusiastic diplomatic activity. Empirical justification and influence on Turkey’s policy in the field of foreign relations of the informal doctrine of “Erdoganism” as a personified version of conservative democracy, which reflects the power-political ideals and agenda of the top political leadership and the government of Turkey during the tenure of R. T. Erdogan as president and is associated with a successful combination of achievements of the Ottoman and Kemalist heritage of the Turkish nation, has been revealed. It has been identified that during the presidency of R. T. Erdogan, the successful instrumentalization of the “COVID-diplomacy” as a soft power tool within the “Initiative and Humanitarian Foreign Policy” of official Ankara in the context of external humanitarian aid measures in the fight against the coronavirns pandemic. It has been substantiated that formulating and implementing of the Euro-Atlantic vector of Turkey’s foreign policy are correlated with the specifics of the formation, evolution and features of R.T. Erdogan’s political leadership. The role of the “Russian factor”, namely the share of the development of Turkish-Russian cooperation during the presidency of R.T. Erdogan in the construction of Turkey’s identity as a NATO member state and a candidate country for EU membership, has been demonstrated. The role of the transcontinental territorial and geographical position of Turkey, and also of the exclusive access to the so-called “Turkish” straits - the Dardanelles, the internal Sea of Marmara and the Bosporus - and the unique access to the “Three Seas” - the Black, the Mediterranean and the Aegean - are summarized as one of the system-forming elements of formulating and implementing official Ankara’s policy in the field of foreign relations. A forecast of the Eurointegration and Transatlantic agenda of Turkey during the presidency of R. T. Erdogan has been suggested, taking into account its available experience in the status of an EU membership candidate country and a NATO member state. To conclude, the dissertation examines the phenomenon of the Euro-Atlantic vector of Turkish foreign policy since 2014, which represents a set of foreign policy approaches of official Ankara, applied not only towards NATO Allies and EU partners per se, but also towards third actors. In the meantime, the study offers a comprehensive analysis of the influence on its parameters of public interests and national security motives, internal political characteristics inherent in the era of the presidency of R. T. Erdogan, and also of current geostrategic opportunities and political and security constraints, taking into account Turkey’s self-identification as a multi-regional power with quasi-global ambitions. The scientific innovation of the obtained results lies in the comprehensive coverage of formulating and implementing the Euro-Atlantic vector of the foreign policy of Turkey in the epoch of the presidency of R. T. Erdogan as a dynamic system characterized by the mutual interest of Turkey, its NATO Allies and EU partners in the institutionalized interaction as well as existing contradictions in their cooperation, and also restrictions in view of relations with the third actors (primarily Russia). It has been argued that its phenomenon entails the synthesis of objective civilizational and geopolitical factors that determine tactical and strategic opportunities and limitations in the formation of the optimal model of official Ankara’s foreign policy to serve national interests, on the one hand, and the own ideas of key Turkish foreign policy decision-makers (mainly R. T. Erdogan) about the external environment and the place of Turkey on the political map of the world - on the other one. As far as the practical significance of the obtained results is concerned, they are recommended to be used inter alia in the light of the possible adaptation by other interested countries of the experience of Turkey in projecting the European and Euro-Atlantic agenda, as well as within the framework of the development of training courses on the basis of higher education institutions and the preparation of textbooks, training aids and educational- methodical complexes on topics which are consistent with the one of the thesis.uaТуреччинаЕрдоганердоганізмкемалізмнеоосманізмзовнішньополітична ідентичністьдипломатіям’яка силаCOVID-19зовнішня політиканаціональні інтересинаціональна безпекарегіональна і глобальна безпекаєвроінтеграціятрансатлантизмбаланс силНАТОЄСРосіяСШАTurkeyErdoganErdoganismKemalismNeo-Ottomanismforeign policy identitydiplomacysoft powerforeign policynational interestsnational securityregional and global securityEurointegationTransatlanticismbalance of powerNATOEURussiaUSAДисертація