Єсипович, Катерина ПетрівнаКатерина ПетрівнаЄсипович2026-03-262026-03-262026Єсипович, К. (2026). Граматичні особливості іменних частин французької мови епохи середньовіччя. Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, (49), 16-28. https://doi.org/10.17721/2663-6530.2026.49.16-2810.17721/2663-6530.2026.49.16-28УДК 811.133.1'02'36https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13850The article examines the grammatical features of the nominal parts of the French language, nouns, pronouns, and adjectives of the Middle Ages. An analysis of their morphological and syntactic evolution between the IXth and Vth centuries is carried out. The system of the nominal parts of speech in medieval French is distinguished by the presence of a system of two cases, inherited from Latin, which persisted until the 14th century and then gradually disappeared. This case system regulated the agreement of nouns, pronouns, and adjectives, indicating syntactic functions without the systematic use of prepositions. Research shows that the grammatical gender that already existed in Old French differed from modern French, as some nouns changed gender during the medieval period. The grammatical meaning of the singular was a subject to relatively stable agreement rules, while the morphology of the plural underwent significant changes. Medieval pronouns had greater morphological diversity than pronouns in modern French, with distinct case forms and a system of pronouns. Medieval adjectives agreed in case, gender, and number with the noun, and their syntactic position varied according to semantic and stylistic criteria. This diachronic analysis shows that the gradual simplification of the medieval system of the nominal parts of speech, especially the loss of the case system, profoundly restructured the French grammar, shifting the emphasis in syntax to the word order and the use of prepositions. These transformations are an important stage in the evolution of the French language to its modern form.У статті досліджуються граматичні особливості іменних частин середньовічної французької мови, зокрема іменників, прикметників та займенників. Здійснено аналіз їх морфологічної та синтаксичної еволюції впродовж IX–XV століть. Система іменних частин мови середньовічного французького періоду характеризується наявністю двовідмінковій системи, успадкованої від латини, яка функціонувала до XIV століття, після чого поступово зникла. Ця система відмінків регулювала узгодження іменників, займенників та прикметників, маркуючи синтаксичні функції без систематичного використання прийменників. Дослідження засвідчує, що граматичний рід, уже закріплений у старофранцузькій мові, демонстрував відмінності порівняно із сучасною французькою мовою: окремі іменники змінювали родову приналежність протягом середньовічного періоду. Категорія числа підпорядковувалася відносно стабільним правилам узгодження, проте морфологія множини зазнала значних трансформацій. Середньовічний прикметник узгоджувався за відмінком, родом і числом з іменником, а його синтаксична позиція варіювалася залежно від семантичних і стилістичних критеріїв. Середньовічні займенники виявляли багатшу морфологічну варіативність порівняно із сучасними, маючи окремі відмінкові форми та факультативну систему суб'єктних займенників. Цей діахронічний аналіз показує, що поступове спрощення середньовічної системи іменних частин мови, особливо втрата системи відмінків, глибоко реструктурувало французьку граматику, змістивши акцент у синтаксисі на порядку слів і широкому вживанні прийменників. Ці трансформації становлять ключовий етап в еволюції французької мови до її сучасної форми.ukстарофранцузька мовадіахроніяморфологічна та синтаксична еволюціяіменникзайменникприкметникOld Frenchdiachronymorphological and syntactic evolutionnounpronounadjectiveСтаття