Рибалкін Сергій ВалерійовичГрицик Людмила Василівна2023-08-082024-05-102023-08-082016Рибалкін С. В. Поезія магрибу ХХ ст.: національна ідентичність, художня специфіка : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.04 література зарубіжних країн / Рибалкін Сергій Валерійович. - Київ, 2016. - 194 с.УДК 82-1(61)=411.21“19”https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/4429Проведене дослідження показало: поезія Алжиру, Тунісу та Марокко формувалася під декількома впливами – античним, берберським, андалузьким, турецьким, європейським та арабським. Найсуттєвіше на осмислення і відтворення художнього досвіду, палітру образів і метафор, підбір тем і сюжетів вплинули арабська та європейська, передусім французька, літературні традиції. До середини ХХ ст. у літературі Магрибу найпоширенішим віршованим твором була касида – арабська жанрова форма, відома ще з доісламських часів. Відтоді, впродовж усього Середньовіччя, й аж до кінця ХІХ ст. у Північній Африці поезія вважалася рафінованим високим мистецтвом. Вона слугувала головним чином цілям просвітництва, використовувалася у проповідях мусульманських мислителів і навіть у граматичних трактатах. Коло тем і можливості особистого самовираження поета були обмежені догмами канону – передбачалося, що автор не може вигадувати нові сюжети, він лише дає свою інтерпретацію вже існуючим. Отже, замість того, щоб творити, поет мусив «змагатися» з тими авторами, хто писав на схожі теми раніше, не маючи змоги відійти від прийнятого літературного шаблону. Культурна політика Франції в країнах Магрибу мала двоякий вплив: з одного боку вона стимулювала протестний рух і гуртування підвладних народів навколо ідей арабо-мусульманської спадщини, з другого – сприяла ознайомленню місцевих авторів із шедеврами європейської літератури. Це дало поштовх актуалізації романтичних тенденцій у поетичних текстах магрибських авторів та заклало основи для тематичного і формального оновлення канонізованої арабської поезії. Важливість французького впливу підкреслюють навіть арабські критики, наголошуючи на тому, що нові поетичні форми – вільний вірш та поезія в прозі – більш придатні для зображення сучасних реалій і дозволяють краще розкрити переживання ліричного героя. Алжирські, туніські та марокканські дослідники називають усю поезію ХХ ст. «сучасною», не дотримуючись детальної періодизації. Деякі автори, як наприклад Ахмад ат-Тарісі, Хорфі ас-Салех та Абдалла ар-Ракібі, подеколи розмежовують процес літературного становлення за десятиліттями, але їхня загальна класифікація зводиться до двох основних етапів: колоніального періоду та доби після незалежності. Як показав аналіз фактичного матеріалу, у такій періодизації існує своя логіка. Адже для народів Магрибу здобуття свободи стало переломною фазою, яка супроводжувалася трансформаціями і в літературному процесі. Поезія колоніальної доби була переважно гостросоціальною і торкалася передусім тем просвітництва та національно-визвольної боротьби, тоді як творчість авторів періоду незалежності стає більш особистісно орієнтованою; ліричний герой – уже не лише невіддільна частина соціуму, але й повноцінний індивід, зі своїм духовним світом і переживаннями. Іншою характерною особливістю поезії постколоніальної доби стає проблематика невизначеності шляху країни. Якщо під час французької окупації більшість арабомовних авторів були одностайними у своїх прагненнях до свободи, то після проголошення незалежності поети розділилися на тих, хто бачив батьківщину у складі арабо-мусульманської спільноти, та тих, хто відстоював «магрибську ідентичність» або сумував за французьким минулим. Ключові слова: поезія Магрибу, касида, вільний вірш, садж, література спротиву, концепт «свій» – «чужий», літературна традиція, національна ідентичність, панегірик, хіп-хоп.uaДисертація