Назарова, ЛіанаЛіанаНазарова2026-04-232026-04-232026-04-21Назарова, Л. (2026). Образ ворога в українському фольклорі: ритуал, війна, динаміка. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 73–78. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.11УДК 398.21:811.161.2'373:323.28:2-187](477)10.17721/1728-2659.2026.39.11https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/17013Background. The problem of the formation and transformation of the image of the enemy occupies a central place in the processes of collective identity, especially in wartime, when language becomes an instrument of social self-organization. In Ukrainian culture, the concept of the "enemy" has been historically linked to moral and cosmological dimensions – not only ethnic but primarily ethical and ritual ones. From the traditional moskal to contemporary lexemes denoting the Russian aggressor (rusnia, orcs, rashists, pig-dogs), one can trace an evolution from the ethnographic to the sacred-magical type of naming. The aim of this study is to reveal the dynamics of these nominations and their cultural functions – from communicative and mobilizing to ritual and cathartic – within the context of the current war and the postcolonial transformation of Ukrainian consciousness. Methods. The research applies an interdisciplinary approach combining methods of folkloristic analysis, cultural-anthropological interpretation, semiotics, and discourse analysis. The source base includes folk texts (proverbs, tales, narratives), contemporary media discourses, and samples of wartime verbal creativity from 2022–2025. Results. Comparative analysis of traditional and modern forms reveals the continuity of folkloric mechanisms in wartime language creation, particularly the rituality of naming, the magical function of the word, and the principle of verbal exorcism and purification through laughter, profanity, or irony. It is shown that new ethnophaulisms perform a dual function: on the one hand, they channel aggression into verbal form; on the other, they have a therapeutic and consolidating effect. The repetitive use of new enemy names in social media and everyday speech creates a collective ritual that neutralizes fear and turns chaos into meaningful order. Unlike the historical image of the moskal – combining features of the demon and the tempter – the modern enemy is a purely demonic figure, beyond the human, which in the folkloric logic must be expelled. Conclusions. Verbal creativity thus becomes a form of social protection that restores control over reality through language. The transformation of the enemy image in Ukrainian linguistic tradition after 2022 is not merely a linguistic phenomenon but a manifestation of the society's cultural-anthropological adaptation to an existential crisis. Modern ethnophaulisms combine the functions of naming, purification, and identification, forming a new type of ritual language of resistance. Through the word, Ukrainians not only name the enemy but also reaffirm their own subjectivity, restoring the sacred status of language as a source of strength and self-organization.Вступ. Проблема формування та зміни образу ворога посідає центральне місце у процесах колективної ідентичності, особливо в умовах війни, коли мова стає інструментом соціальної самоорганізації. Для української культури поняття "ворог" історично пов'язане з моральним і космологічним виміром – не лише етнічним, а насамперед етичним і ритуальним. Від традиційного "москаля" до сучасних лексем на позначення російського агресора ("русня", "орки", "рашисти", "свинособаки" тощо) простежується еволюція від побутово-етнографічного до сакрально-магічного типу номінації. Метою дослідження є виявлення динаміки цих номінацій та їхніх культурних функцій – від комунікативних і мобілізаційних до ритуальних і катарсичних – у контексті сучасної війни та постколоніальної трансформації української свідомості. Методи. У роботі застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує методи фольклористичного аналізу, культурно-антропологічної інтерпретації, семіотики та дискурс-аналізу. Джерельну базу становлять народні тексти (зокрема паремії, оповідання, казки), сучасні медіадискурси та воєнні наративи 2022–2025 рр. Результати. Порівняльний аналіз традиційних і новітніх форм дозволив простежити сталі фольклорні механізми у мовній творчості воєнного часу, зокрема ритуальність називання, магічну функцію слова, принцип вербального вигнання та очищення через сміх, лайку та іронію. Виявлено, що нові етнофолізми виконують подвійну функцію: з одного боку, вони фіксують агресію і спрямовують її у вербальну форму, а з іншого, мають терапевтичний і консолідаційний ефект. Повторюваність нових назв ворога у соціальних мережах і побутовому вжитку формує колективний ритуал, що нейтралізує страх і перетворює хаос на смисловий порядок. На відміну від історичного образу "москаля", який поєднував риси людини та демона / спокусника, сучасний ворог – це дегуманізована фігура поза межами людського, що у фольклорній логіці підлягає вигнанню. Мовна творчість стає формою соціального захисту, що відновлює контроль над реальністю через слово. Висновки. Трансформація образу ворога в українській мовній традиції після 2022 року є не лише лінгвістичним явищем, а проявом культурно-антропологічної адаптації суспільства до екзистенційної кризи. Новітні етнофолізми поєднують функції номінації, очищення й ідентифікації, утворюючи новий тип ритуальної мови опору. Через слово українці не лише означують ворога, а й утверджують власну суб'єктність, відновлюючи сакральний статус мови як джерела сили й самоорганізації.ukUkrainian folkloreimage of the enemyethnophaulismritual function of languagewarverbal magiccultural identityукраїнський фольклоробраз ворогаетнофолізмритуальна функція мовивійнавербальна магіякультурна ідентичністьСтаття