Вігірінський, Андрій ВалерійовичАндрій ВалерійовичВігірінськийДубов, Геннадій Олексійович2026-04-302026-04-302026-04-10Вігірінський А. В. Механізми стримувань та противаг у надзвичайних правових режимах: теоретико-правовий аспект : дис. ... доктора філософії (PhD) : 081 Право. Київ, 2026. 207 с.УДК 340.12:342.33:342.78https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/18773Вігірінський А.В. Механізми стримувань та противаг у надзвичайних правових режимах: теоретико-правовий аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – Право). – Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2025. У дисертації здійснено комплексне теоретико-правове дослідження принципу поділу влади та механізмів стримувань і противаг в умовах надзвичайних правових режимів і при застосуванні суміжних інструментів «войовничої демократії». Вихідним є ціннісний трикутник представницьких республік: свобода, рівність та єдність політичної спільноти. Обґрунтовано, що первинна місія системи стримувань і противаг полягає в інституціоналізованому обмеженні публічної влади так, щоб її примус не трансформувався в домінування над особою, а свобода, рівність і гідність зберігалися як юридично захищені блага навіть щодо політичних меншин. У стані нормальності ця система забезпечує взаємний контроль, процедурну верифікацію владних рішень та інституціоналізований сумнів, завдяки чому значущі рішення не вважаються остаточними без проходження парламентського, судового та публічного контролю. Система взаємоконтролю покликана запобігати домінуванню однієї гілки, абсорбувати енергію конфлікту у правові процедури й гарантувати передбачуваність рішень навіть у кризових середовищах. Підкреслено роль професійних чеснот публічних посадовців і суддів як непідмінного елементу правової архітектури: навіть ідеальні норми не працюють без доброчесності носіїв влади. Доведено, що дієздатність балансу влади перевіряється не деклараціями, а практикою: швидкістю і якістю парламентського та судового контролю, збереженням публічності попри спокусу секретності, а також недопущенням перенесення тимчасових інструментів у «звичайний» правопорядок. Надзвичайні правові режими легітимні лише за сукупності матеріальних критеріїв (реальна й безпосередня загроза, очевидна недостатність звичайних інструментів, загальносуспільний масштаб, тимчасовість) та за дотримання процесуальних гарантій (офіційне оголошення, парламентська згода, нагляд і право модифікації чи скасування, судовий контроль по суті, публічна підзвітність). Вихідною аксіомою є те, що «виняток» не скасовує конституцію, а є етапом, який передбачає відновлення правопорядку, визначеного в ній. Сформульовано авторські дефініції: надзвичайна ситуація — це фактичний якісний стан суспільства, спричинений раптовими, непередбачуваними обставинами, коли наявні правові інструменти не забезпечують безпеки й зумовлюють негайну зміну правового регулювання на користь часткового й тимчасового відступу від гарантій прав із обов’язком їх повного відновлення після усунення загрози; надзвичайний правовий режим — це форма дотримання принципів верховенства права та законності при юридичному оформленні меж відступу від норми, шляхом спроби поміщення дій влади в певні правові рамки, попри те, що ці дії є реакцією на обставини дійсності, які таких рамок не мають. Окреслено типологію сучасних загроз (екзогенні/ендогенні; швидкі/кумулятивні; точкові/системні), зокрема збройна агресія та інші форми насильства, терористичні кампанії, епідемії й пандемії, великі техногенні ризики та катастрофи, кібератаки, фінансові шоки. Для кожного типу загроз доведено функціональну вимогу до системи стримувань і противаг: забезпечувати оперативність реагування в межах права, а не поза ним. Систематизовано моделі реагування на загрози: від «business as usual» (формальна незмінність правопорядку у кризі та нормі) через адаптивні рішення (еластичне тлумачення та ad hoc-законодавство) до позаправових дій із подальшою політичною ратифікацією. Окреслено варіанти «конституційної диктатури» (законодавча й виконавча) та прерогативи як можливості виконавчої влади діяти в інтересах спільного блага поза або всупереч закону — за умови публічної підзвітності. Аргументовано, що надлегальність і, як наслідок, зміщення реального центру ухвалення рішень під час криз до координаційних органів породжують ризик «подвійної держави» (нормативної та прерогативної), коли право зводиться до легалізації доцільності. У порівняльно-правовому аспекті проаналізовано стандарти ЄСПЛ щодо меж дерогації (ст. 15 ЄКПЛ), непорушних прав і доктрини меж розсуду. Відзначено амбівалентність міжнародного контролю: фіксація «червоних ліній» поєднується з широким національним простором розсуду, що у поєднанні з часовими розривами розгляду сприяє розширенню виняткових заходів. Показано, що легітимність у кризу вимагає збереження інституційної рівноваги гілок влади та відновлення «судового контролю по суті» — на противагу деферентності й ратифікації політичної доцільності. Проведено порівняльно-правову верифікацію критеріїв надзвичайності на ілюстративних випадках. Продемонстровано, як парламентський механізм надання згоди на запровадження надзвичайного правового режиму здатен упереджувати прояви прагнення до свавільної концентрації влади. Водночас на прикладі США виявлено, як комбінація президентського вето та судових затримок виявляється неефективною для запобігання й припинення режиму надзвичайного стану, який було запроваджено з політичних мотивів. Український емпіричний досвід (2014–2025 років) розглянуто як тривалий дуалістичний стан надзвичайності: суверенний революційний виняток із формуванням нового правопорядку та фактичний воєнний стан. Показано, що відсутність формалізованого режиму у 2014 році на тлі збройної агресії та подальше запровадження «компромісного» воєнного стану 2018 року без реальних обмежувальних заходів свідчать про перевагу політичних мотивів при ухваленні рішень над матеріально-правовими обставинами надзвичайної дійсності. Проаналізовано «очищення влади» як інструмент масової позасудової сегрегації з відступами від критеріїв індивідуалізації відповідальності, а також сучасну практику індивідуальних санкцій щодо громадян і позицію Верховного Суду, який самостійно обмежив власну юрисдикцію в частині судового контролю меж дискреції питанням перевірки процедури, ігноруючи матеріальні підстави. Тим самим суд фактично утвердив презумпцію правильності політичного рішення, залишаючи громадянина без ефективного засобу захисту. Обґрунтовано неприпустимість безстрокового застосування індивідуальних санкцій, потребу в перегляді з доступом до матеріалів (із гарантіями конфіденційності), а також у створенні позасудових механізмів оскарження органом, що ініціював обмеження, з метою узгодження з європейською практикою. Відмежовано надзвичайні правові режими від інструментів «войовничої демократії». Синтезовано критерії для заборони політичних партій: (1) ідейно-програмна несумісність із конституційним ладом; (2) реальна поведінка (включно з бездіяльністю лідерів); (3) спроможність завдати шкоди (електоральна вага) — за наявності доведеної нагальної суспільної потреби та суворого судового контролю. На цьому тлі критично оцінено українську практику заборони політичних партій, у якій доведеність актуальної загрози та рівень доказів поступилися ретроспективним оцінкам і політичним цілям. Показано, що в умовах правового режиму воєнного стану знижується поріг доказування, а судова влада схиляється до деферентності щодо виконавчої. При цьому правову основу для таких дій формує парламент, підлаштовуючись під вимоги виконавчої влади, а суд виконує радше ратифікаційну, ніж стримувальну функцію. Проаналізовано прецедент анулювання виборчого процесу на підставі непублічних розвідданих як симптом небезпечної експансії логіки «захисту демократії» на сферу народного волевиявлення. Скасування результатів, що не спирається на перевірні докази, підриває впевненість громадян у вирішальності їхнього голосу, а органи влади, діючи консолідовано за відсутності належних доказів, обмежують пасивні виборчі права учасників виборчого процесу. Загальний висновок полягає в тому, що сила демократії в кризі — не в «простому рішенні без правил», а в здатності системи стримувань і противаг швидко діяти в межах права. Там, де матеріальні й процесуальні критерії дотримані, надзвичайний режим стає інструментом самозбереження; там, де вони підмінені політичною доцільністю, — формується інерція винятку, що розмиває свободу й рівність і роз’єднує політичну спільноту. Ключові слова: гідність, свобода, свобода особи, права людини, соціальна справедливість, справедливість, баланс інтересів, цінності права та держави, цінність, правові цінності, функції цінностей у правовому регулюванні, єдність, держава, республіка, демократія, войовнича демократія, політичний плюралізм, конституціоналізм, сфери суспільного життя, завдання держави, функції держави, основні функції держави, відповідальність держави перед особою, національна безпека, влада, диктатура, конституційна диктатура, поділ влади, система стримувань та противаг, принцип права, принцип верховенства права, правове регулювання, правовий порядок, конституційно-правовий порядок, правова визначеність, свободи розсуду, юридична дійсність, юридичний позитивізм, підкорення праву, реалізація норми права, механізм реалізації норми права, примус, правовий режим, надзвичайний правовий режим, надзвичайна ситуація, надзвичайний стан, прерогатива, мета норми права, телеологія права, парламент, правотворчість, правотворчий процес, правотворча діяльність, законодавча діяльність, законотворчість, дерогація, формалізація, ефективність законодавчого процесу, система законодавства, удосконалення законодавства, воєнний стан, презумпція невинуватості, правосуддя, практика Європейського суду з прав людини, практика ЄСПЛ, виконавча влада, судова влада, судовий контроль, норма, виняток, санкції, люстрація, очищення влади, заборона політичних партійVihirinskyi A.V. Mechanisms of checks and balances in emergency legal regimes: theoretical and legal aspect. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 081 “Law” (08 - Law). - Educational and Research Institute of Law of Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2025. The dissertation is a comprehensive theoretical and legal study of the principle of separation of powers and mechanisms of checks and balances in the context of emergency legal regimes and the use of related instruments of “militant democracy”. The starting point is the value triangle of representative republics: freedom, equality and unity of the political community. It is substantiated that the primary mission of the system of checks and balances is to institutionalize the limitation of public power so that its coercion does not transform into domination over the individual, and freedom, equality and dignity are preserved as legally protected goods even in relation to political minorities. In a state of normalcy, this system provides mutual control, procedural verification of government decisions, and institutionalized doubt, so that significant decisions are not considered final without passing parliamentary, judicial, and public scrutiny. The system of mutual control is designed to prevent the dominance of one branch, absorb the energy of conflict into legal procedures, and guarantee predictability of decisions even in crisis environments. The author emphasizes the role of professional virtues of public officials and judges as an indispensable element of legal architecture: even ideal norms do not work without the integrity of those in power. The author proves that the efficiency of the balance of power is tested not by declarations, but by practice: the speed and quality of parliamentary and judicial control, preservation of publicity despite the temptation of secrecy, and prevention of transfer of temporary instruments to the “normal” legal order. Emergency legal regimes are legitimate only if they meet a set of substantive criteria (real and immediate threat, obvious insufficiency of ordinary instruments, public scale, and temporariness) and procedural guarantees (official announcement, parliamentary consent, supervision and the right to modify or cancel, judicial review on the merits, public accountability). The starting axiom is that an “exception” does not abolish the constitution, but is a stage that provides for the restoration of the legal order defined in it. The author's definitions are formulated: an emergency situation is an actual qualitative state of society caused by sudden, unforeseen circumstances when the available legal instruments do not ensure security and lead to an immediate change in legal regulation in favor of a partial and temporary derogation from the guarantees of rights with the obligation to fully restore them after the threat is eliminated; emergency legal regime is a form of compliance with the principles of the rule of law and legality in the legal formalization of the limits of derogation from the norm by attempting to place The author outlines the typology of modern threats (exogenous/endogenous; rapid/cumulative; point/systemic), including armed aggression and other forms of violence, terrorist campaigns, epidemics and pandemics, major man-made risks and disasters, cyberattacks, and financial shocks. For each type of threat, the author proves the functional requirement for the system of checks and balances: to ensure prompt response within the law, not outside it. The author systematizes the models of responding to threats: from “business as usual” (formal immutability of the rule of law in a crisis and the norm) through adaptive solutions (elastic interpretation and ad hoc legislation) to extra-legal actions with subsequent political ratification. The author outlines the variants of “constitutional dictatorship” (legislative and executive) and prerogatives as the ability of the executive branch to act in the interests of the common good outside or contrary to the law, subject to public accountability. It is argued that superlegality and, as a result, the shift of the real center of decision-making in times of crisis to coordinating bodies give rise to the risk of a “dual state” (normative and prerogative), when law is reduced to legalizing expediency. From a comparative legal perspective, the author analyzes the ECHR standards on the limits of derogation (Article 15 ECHR), inviolable rights and the doctrine of margin of appreciation. The author emphasizes the ambivalence of international control: the fixation of “red lines” is combined with a wide national margin of appreciation, which, in combination with time lags in consideration, contributes to the expansion of exceptional measures. It is shown that legitimacy in a crisis requires preservation of the institutional balance of the branches of power and restoration of “judicial control on the merits” - as opposed to deference and ratification of political expediency. The author conducts a comparative legal verification of the emergency criteria using illustrative cases. The author demonstrates how the parliamentary mechanism for granting consent to the introduction of an emergency legal regime can prevent manifestations of the desire for arbitrary concentration of power. At the same time, the author uses the example of the United States to show how the combination of a presidential veto and judicial delays is ineffective in preventing and terminating a state of emergency that was introduced for political reasons. The Ukrainian empirical experience (2014-2025) is considered as a long-term dualistic state of emergency: a sovereign revolutionary exception with the formation of a new legal order and de facto martial law. It is shown that the absence of a formalized regime in 2014 against the background of armed aggression and the subsequent introduction of “compromise” martial law in 2018 without real restrictive measures indicate that political motives prevail in decision-making over the substantive legal circumstances of the emergency. The author analyzes the “cleansing of power” as an instrument of mass extrajudicial segregation with deviations from the criteria for individualization of responsibility, as well as the current practice of individual sanctions against citizens and the position of the Supreme Court, which has independently limited its jurisdiction in terms of judicial control of the limits of discretion to the issue of verification of the procedure, ignoring the material grounds. In doing so, the court effectively affirmed the presumption of correctness of a political decision, leaving the citizen without an effective remedy. The author substantiates the inadmissibility of indefinite application of individual sanctions, the need for a review with access to materials (with guarantees of confidentiality), and the need to create out-of-court appeal mechanisms by the body that initiated the restriction in order to harmonize with European practice. The author distinguishes emergency legal regimes from instruments of “militant democracy”. The author synthesizes the criteria for banning political parties: (1) ideological and programmatic incompatibility with the constitutional order; (2) actual behavior (including inactivity of leaders); (3) the ability to cause harm (electoral weight) - in the presence of a proven urgent social need and strict judicial control. Against this background, the author critically assesses the Ukrainian practice of banning political parties, in which the proof of an actual threat and the level of evidence have given way to retrospective assessments and political goals. It is shown that under the legal regime of martial law, the threshold of proof is lowered, and the judiciary tends to be deferential to the executive branch. At the same time, the legal basis for such actions is formed by the Parliament, adjusting to the requirements of the executive branch, and the court performs a ratification rather than a deterrent function. The author analyzes the precedent of annulment of the electoral process on the basis of non-public intelligence as a symptom of a dangerous expansion of the logic of “protecting democracy” to the sphere of popular expression. Canceling results that are not based on verifiable evidence undermines citizens' confidence in the decisiveness of their vote, and authorities acting in a consolidated manner in the absence of proper evidence limit the passive voting rights of electoral participants. The general conclusion is that the strength of democracy in a crisis is not in a “simple solution without rules” but in the ability of the system of checks and balances to act quickly within the law. Where the substantive and procedural criteria are met, the state of emergency becomes an instrument of self-preservation; where they are replaced by political expediency, the inertia of exception is formed, which erodes freedom and equality and divides the political community. Keywords: dignity, freedom, personal freedom, human rights, social justice, fairness, balance of interests, values of law and the state, value, legal values, functions of values in legal regulation, unity, state, republic, democracy, militant democracy, political pluralism, constitutionalism, spheres of public life, tasks of the state, functions of the state, basic functions of the state, responsibility of the state to the individual, national security, power, dictatorship, constitutional dictatorship, separation of powers, system of checks and balances, principle of law, principle of the rule of law, legal regulation, legal order, constitutional and legal order, legal certainty, freedom of discretion, legal reality, legal positivism, submission to the law, implementation of legal norms, mechanism for implementing legal norms, coercion, legal regime, emergency legal regime, emergency situation, state of emergency, prerogative, purpose of legal norms, teleology of law, parliament, lawmaking, lawmaking process, lawmaking activity, legislative activity, lawmaking, derogation, formalization, effectiveness of the legislative process, legislative system, improvement of legislation, martial law, presumption of innocence, justice, practice of the European Court of Human Rights, practice of the ECHR, executive power, judicial power, judicial control, norm, exception, sanctions, lustration, purification of power, prohibition of political partiesukгідністьсвободасвобода особиправа людинисоціальна справедливістьсправедливістьбаланс інтересівцінності права та державицінністьправові цінностіфункції цінностей у правовому регулюваннієдністьдержава республікадемократіявойовнича демократіяполітичний плюралізмконституціоналізмсфери суспільного життязавдання державифункції державиосновні функції державивідповідальність держави перед особоюнаціональна безпекавлададиктатураконституційна диктатураподіл владисистема стримувань та противагпринцип правапринцип верховенства праваправове регулюванняправовий порядокконституційно-правовий порядокправова визначеністьсвободи розсудуюридична дійсністьюридичний позитивізмпідкорення правуреалізація норми правамеханізм реалізації норми правапримусправовий режимнадзвичайний правовий режимнадзвичайна ситуаціянадзвичайний станпрерогативамета норми правателеологія правапарламентправотворчістьправотворчий процесправотворча діяльністьзаконодавча діяльністьзаконотворчістьдерогаціяформалізаціяефективність законодавчого процесусистема законодавстваудосконалення законодавствавоєнний станпрезумпція невинуватостіправосуддяпрактика Європейського суду з прав людинипрактика ЄСПЛвиконавча владасудова владасудовий контрольнормавинятоксанкціїлюстраціяочищення владизаборона політичних партійdignityfreedompersonal freedomhuman rightssocial justicefairnessbalance of interestsvalues of law and the statevaluelegal valuesfunctions of values in legal regulationunitystaterepublicdemocracymilitant democracypolitical pluralismconstitutionalismspheres of public lifetasks of the statefunctions of the statebasic functions of the stateresponsibility of the state to the individualnational securitypowerdictatorshipconstitutional dictatorshipseparation of powerssystem of checks and balancesprinciple of lawprinciple of the rule of lawlegal regulationlegal orderconstitutional and legal orderlegal certaintyfreedom of discretionlegal realitylegal positivismsubmission to the lawimplementation of legal normsmechanism for implementing legal normscoercionlegal regimeemergency legal regimeemergency situationstate of emergencyprerogativepurpose of legal normsteleology of lawparliamentlawmakinglawmaking processlawmaking activitylegislative activityderogationformalizationeffectiveness of the legislative processlegislative systemimprovement of legislationmartial lawpresumption of innocencejusticepractice of the European Court of Human Rightspractice of the ECHRexecutive powerjudicial powerjudicial controlnormexceptionsanctionslustrationpurification of powerprohibition of political partiesДисертація