Стефанчук Марина МиколаївнаБлажівський Євген Миколайович2023-10-032024-05-102023-10-032017Стефанчук М. М. Теоретико-методологічні та організаційно-правові засади реалізації прокуратурою України представницької функції : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.10 судоустрій; прокуратура та адвокатура / Стефанчук Марина Миколаївна. - Київ, 2017. - 471 с.УДК 347.963https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/4912Діяльність прокуратури щодо реалізації представницької функції на сьогодні є єдиним конституційно визнаним різновидом активності прокуратури поза сферою кримінальної юстиції. При цьому під вказаним терміно-поняттям необхідно розуміти нормативно впорядкований у джерелах права, системно-структурований різновид юридичної діяльності прокуратури, спрямований на захист визначених інтересів, виконання покладеної представницької функції шляхом здійснення на законних підставах і відповідно до визначених принципів виключно уповноваженими суб’єктами юридично значимої поведінки закріпленими засобами, в межах встановленої компетенції та у відповідній процедурно-процесуальній формі з метою прийняття юридично значимого рішення у найбільш раціональний та ефективний спосіб з максимальним дотриманням вимог відкритості та гласності. Діяльність прокуратури щодо реалізації представницької функції здійснюється у межах відповідної конституційної функції прокуратури. Під терміно-поняттям «функція прокуратури» доцільно розуміти обумовлені історичним і політично-соціальним рівнями розвитку людства напрями впливу прокуратури як окремої визначеної соціально значимої інституції на суспільно-правову систему в цілому, свідомість, волю та поведінку учасників цієї системи, зокрема людини, групи людей, суспільства, держави, що носять стійкий та стабільний характер і віднаходять свою реалізацію у юридичній діяльності прокуратури через застосування публічно-правових методів впливу, в результаті чого можуть бути закріплені у відповідних нормативно-правових актах. Під час проведення дослідження уперше було використано комплексний інституційно-функціональний підхід в періодизації розвитку представницької функції. Відповідно до нього ґенеза функції повинна залежати не від зміни органів прокуратури, а саме від того, яке функціональне навантаження на них покладено. Згідно із наведеним підходом увесь історичний розвиток представницької функції прокуратури умовно можна звести до таких періодів: а) період юридичної невизначеності функції, тобто період, коли існували тільки окремі аспекти діяльності прокуратури, що побічно та частково впливали на здійснення нею визначеного напряму впливу (до 1996 року); б) період юридичного становлення функції, тобто період, коли функція фактично була закріплена на рівні Конституції України та відтворена у спеціальному законодавстві (1996–2001); в) період розвитку функції, тобто сучасний період, коли ведеться пошук оптимальної моделі реалізації прокуратурою представницької функції. У межах останнього періоду можна виокремити щонайменше три основні етапи: етап широкого представництва інтересів громадянина та держави (2001–2012); етап усіченого представництва інтересів громадянина та держави (2012–2016); етап усіченого представництва інтересів держави (з 2016). Ключові слова: прокуратура, функція прокуратури, представницька функція, прокурорське представництво, публічний інтерес, модель діяльності прокуратури, прокурорський менеджмент, організація діяльності прокуратури, тектологія, акмеологія, праксеологія.uaДисертація