Шамсутдинова-Лебедюк, ТетянаТетянаШамсутдинова-Лебедюк0000-0002-4665-1648Ліщук, ОлександрОлександрЛіщук0000-0002-4576-0703Товмаш, Дмитро АнатолійовичДмитро АнатолійовичТовмаш2026-02-262026-02-262025Шамсутдинова-Лебедюк, Т., Ліщук, О., & Товмаш, Д. (2025). Українізація православ’я Волині у міжвоєнний період. Українознавчий альманах, (37), 176–182. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.37.25УДК 94(477.82)"1918/1939":281.9-144.510.17721/2520-2626/2025.37.25https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10948У статті досліджено процес українізації православного церковного життя на Волині в міжвоєнний період, коли українські землі перебували у складі Другої Речі Посполитої. Проаналізовано політичний та соціально-релігійний контекст, що впливав на формування національно-церковного руху, зокрема політику польської держави щодо непольських народів, зокрема українців, та її вплив на православні громади. Розглянуто суперечливу позицію держави, яка одночасно сприяла дерусифікації церковного життя як засобу полонізації населення, але водночас обмежувала процеси українізації та консолідації українських національно-патріотичних сил. Важливу роль у відродженні Української Православної Церкви в Польщі відіграли церковні з’їзди, які стали одним з вирішальних чинників пробудження національно-церковного руху на Волині. Їх головним досягненням було поширення серед українського населення усвідомлення необхідності боротьби за рідну Церкву та українську мову богослужіння. У статті особлива увага приділена діяльності свідомого духовенства та місцевої української інтелігенції, які відігравали ключову роль у запровадженні української мови у богослужіннях, формуванні національної ідентичності та розвитку церковно-національної самосвідомості. Проаналізовано діяльність таких видатних постатей, як митрополит Полікарп (Сікорський), архієпископ Олексій (Громадський), Степан Скрипник, Арсен Річинський та інших, чия активність сприяла піднесенню українського православ’я, створенню просвітницьких осередків та впровадженню реформ, спрямованих на дерусифікацію та українізацію Церкви. Модель, яку намагалися реалізувати українські громадські та церковні діячі Волині, полягала в тому, що Церква має бути за своїм національним характером українською, незалежною від держави, а її устрій – соборним, що гарантуватиме широку участь мирян в управлінні. Автор доходить висновку, що українізація православ’я на Волині у 1920–1930-х роках була потужним проявом національної самосвідомості українського населення, тісно пов’язаним із національно-визвольним рухом. Процес українізації православного церковного устрою сприяв консолідації українців, утвердженню національної ідентичності, розвитку просвітницьких ініціатив та підготовці ґрунту для відродження автокефальної Української церкви.The article examines the process of Ukrainization of Orthodox church life in Volyn during the interwar period, when the Ukrainian lands were part of the Second Polish-Lithuanian Commonwealth. The political and socio-religious context that influenced the formation of the national-church movement is analyzed, in particular, the policy of the Polish state towards non-Polish peoples, in particular Ukrainians, and its impact on Orthodox communities. The contradictory position of the state is considered, which simultaneously promoted the de-Russification of church life as a means of Polonization of the population, but at the same time limited the processes of Ukrainization and consolidation of Ukrainian national-patriotic forces. An important role in the revival of the Ukrainian Orthodox Church in Poland was played by church congresses, which became one of the decisive factors in the awakening of the national-church movement in Volyn. Their main achievement was the spread among the Ukrainian population of the awareness of the need to fight for their native Church and the Ukrainian language of worship. The article pays special attention to the activities of the conscious clergy and local Ukrainian intelligentsia, who played a key role in the introduction of the Ukrainian language in worship, the formation of a national identity and the development of church-national self-awareness. The activities of such prominent figures as Metropolitan Polycarp (Sikorsky), Archbishop Oleksiy (Hromadsky), Stepan Skrypnyk, Arsen Richynsky and others are analyzed, whose activity contributed to the rise of Ukrainian Orthodoxy, the creation of educational centers and the implementation of reforms aimed at the de-Russification and Ukrainization of the Church. The model that Ukrainian public and church figures of Volyn tried to implement was that the Church should be Ukrainian in its national character, independent of the state, and its structure should be conciliar, which would guarantee broad participation of the laity in governance. The author concludes that the Ukrainization of Orthodoxy in Volhynia in the 1920s and 1930s was a powerful manifestation of the national self-awareness of the Ukrainian population, closely linked to the national liberation movement. The process of Ukrainization of the Orthodox church system contributed to the consolidation of Ukrainians, the affirmation of national identity, the development of educational initiatives and the preparation of the ground for the revival of the autocephalous Ukrainian Church.ukПравославна церкваПравославна церква в Польщіавтокефаліямова богослужінняукраїнізаціянаціонально-церковний рухцерковний з’їздOrthodox ChurchOrthodox Church in Polandautocephalylanguage of worshipUkrainizationnational church movementchurch congressСтаття