Шумило , М. Є.М. Є.Шумило2026-06-182026-06-182018-04-20Шумило, М. Є. (2018). Legal structure evidence in criminal proceedings. Вісник кримінального судочинства(1), 59–67.https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/23898The question of the legal nature of evidence is complex, which is due to the complexity of its study, perception and formation. Problem of the issue is confirmed by the unsuccessful attempt by the legislator to divide the process of forming the evidence for the investigator and the court. Accordance to Part 1 of Art. 84 CPC among the subjects of obtaining evidence are the investigator and prosecutor, that indicates on the investigative method of their formation. In accordance with the complex epistemological and legal nature of the evidence, it is not difficult to ascertain that the investigator or prosecutor donot able to properly evaluate and verify the evidence by their own. In addition, the inconsistency of the provisions of Part 2 of Art. 23 and Art. 84 CPC gives grounds for the incorrect conclusion that the evidence which is obtained by the bodies of pre-trial investigation and the evidence which is legalized by the results of the investigation in court are equable, that is the sign of the inquisitorial type of the process. The purpose of the scientific research is to determine the legal nature of the evidence, the order of their formation, the legal construction of evidence. Propose the procedure for the formation of evidence, to develop approaches to the definition of the legal construction of evidence that is based on the analysis of the legal phenomenon of evidence. Analyzing approaches to understanding the nature of evidence, it is stated that the normative definition of evidence does not cover all the essential properties and features of this complex socio-legal phenomenon. The criminal procedure leaves beyond the law the understanding of evidence, as the result of human activity with its logic, psychology, and interpretation, taking into account the professional and individual interests of the subjects. Additionaly, attention is drawn to one-sidedness in the assessment of evidence and, as a consequence, their bias in the stage of pre-trial investigation. Thus, the gathering of evidence is actually carried out only by the prosecution party. Gathering the evidence by the party of protection, the victim, the representative of the legal entity in respect of which the proceedings are being conducted is only declarative right according to provision of Clause 3 of the Art. 93 CPC. The position on the necessity of a judicial procedure for the formation of evidence is confirmed. The complex structure of evidence is formed by relatively unreliable and diverse and under-researched factors. Therefore, the definition of this legal phenomenon requires a profound and thorough rethinking. The conclusion is that the inadmissibility of the normative definition of the notion of evidence in Art. 84 CPC. It is proposed to consider evidence as a legal construct, which includes normative-procedural, knowledge, forensic-interpretation, fact-setting segments.Питання юридичної природи доказів є доволі складним, що обумовлюється складністю його вивчення, сприйняття та формування. Проблемність питання підтверджується невдалою спробою законодавця розділити процес формування доказів на слідчий та судовий. У частині 1 ст. 84 КПК в числі суб’єктів отримання доказів значяться слідчий і прокурор, що вказує на слідчий спосіб їх формування. Зважаючи на складну гносеологічну і правову природу доказів, не важко переконатися в тому, що слідчий або прокурор не в змозі одноособово належним чином оцінити і перевірити докази в повному обсязі. Окрім того, неузгодженість положень ч. 2 ст. 23 та ст. 84 КПК дає підстави для помилкового висновку про рівнозначність доказів отриманих органами досудового розслідування і доказами легалізованими за результатами дослідження в судовому порядку, що є ознакою інквізиційного типу процесу. Мета дослідження полягає у визначенні юридичної природи доказів, порядку їх формування, юридичної конструкції доказів. На підставі аналізу юридичного феномену доказів, запропонувати порядок формування доказів, розробити підходи до визначення юридичної конструкції доказів. Аналізуючи підходи до розуміння природи доказів, констатується, що нормативне закріплене поняття доказів не охоплює всіх істотних властивостей та ознак цього складного соціально-юридичного феномену. Кримінально-процесуальний залишає поза межами закону розуміння доказу, як результат людської діяльності з властивою їй логікою, психологією, інтерпретацією з урахуванням професійних й індивідуальних інтересів суб’єктів. Окремо завертається увага на однобічність в оцінці доказів і, як наслідок, їх необ’єктивність на стадії досудового розслідування. Адже збирання доказів здійснюється реально лише стороною обвинувачення. Положення п. 3 ст. 93 КПК про те, що сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, збирають докази, має лише декларативний характер. Підтверджується позиція про необхідність судового порядку формування доказів. Складна структура доказу формується відносно ненадійними і різноплановими та недостатньо дослідженими чинниками. Тому дефініція даного юридичного явища потребує глибокого та ґрунтовного переосмислення. Робиться висновок про недопустимість нормативного визначення поняття доказів у ст. 84 КПК. Пропонується розглядати доказ, як юридичну конструкцію, яка включає в себе нормативно-процедурний, знаннєвий, судово-інтерпретаційний, фактовстановлюючий сегменти.ukevidencejudicial evidencecontentform of evidencecriminal proceedingsfactual datapsychologicallegalepistemologicallogicalsemantic factors for the formation of evidence.доказисудові доказизмістформа доказівкримінальне провадженняфактичні даніпсихологічні правовігносеологічнілогічнісемантичні фактори формування доказів.Стаття