Граб, Андрій ВолодимировичАндрій ВолодимировичГрабДудоров, Олександр Олексійович2026-03-182026-03-182026-03-17Граб А. В. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2025. 283 с.УДК 343.35:35.08https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13509Граб А. В. Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 Право. − Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертаційна робота є одним із перших в Україні комплексних монографічних досліджень, в якому проблеми кримінальної відповідальності за незаконне збагачення і підстави такої відповідальності (ст. 368-5 КК України) розглянуто з урахуванням здобутків правничої науки, новітньої правозастосовної практики та останніх змін антикорупційного законодавства. У дисертації обґрунтовані теоретичні положення і висновки, що мають важливе значення для розвитку кримінально-правової науки, а також для тлумачення, застосування і вдосконалення положень як КК України, так і інших нормативно-правових актів. Перший розділ дисертації присвячено висвітленню загальних (вихідних) засад дослідження кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. З’ясовано наявний в Україні стан теоретичної розробленості проблем, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за незаконне збагачення, що уможливило виокремлення трьох етапів у відповідних наукових розвідках із притаманним їм колом (переліком) досліджуваних питань. Проаналізовано розвиток кримінального законодавства України про відповідальність за незаконне збагачення, що дало змогу запропонувати таку періодизацію: 1-й етап (2012 – 2019 рр.) – тривав від моменту, коли КК України було доповнено ст. 368-2, і до моменту, коли остання була визнана неконституційною; 2-й етап (2019 р. – до сьогодні) – триває від моменту визнання ст. 368-2 КК України такою, що не відповідає Конституції України, та доповнення КК України новою ст. 368-5 «Незаконне збагачення» і дотепер. Розкрито міжнародно-правовий і порівняльно-правовий аспекти кримінально-правової протидії незаконному збагаченню, у межах чого зокрема проаналізовано підходи до розуміння незаконного збагачення як конвенційного злочину, пов’язаного із зобов’язанням України виконати положення ст. 20 Конвенції ООН проти корупції. Показано, що включення ст. 368-5 до КК України стало результатом як виконання міжнародних зобов’язань, так і внутрішнього запиту на дієвий механізм протидії латентній корупції. Виокремлено спільні та відмінні риси криміналізації незаконного збагачення в зарубіжних правових системах, узагальнено практику органів конституційного контролю різних країн щодо з’ясування питання про конституційність кримінально-правових заборон, присвячених відповідальності за незаконне збагаченню. Доведено, що вказані заборони, хоч і розроблені на основі Конвенції ООН проти корупції, мають особливості в кожній країні, і на сьогодні відсутній єдиний загальновизнаний підхід до їх (особливостей) закріплення у національному кримінальному законодавстві, який би однозначно убезпечив відповідні заборони від подальших змін або раз і назавжди розв’язав всі пов’язані з ними питання. У другому розділі дисертації досліджено об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного збагачення, розглянуто особливості його співвідношення із суміжними складами кримінальних правопорушень, висвітлено інші проблемні питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 368-5 КК України. Розкрито зміст родового, основного безпосереднього, додаткового обов’язкового та факультативного об’єктів незаконного збагачення. Показано, що чинна редакція ст. 368-5 КК України уможливлює відповідальність належного суб’єкта і тоді, коли той незаконно набув активи не у корупційний спосіб, а це частково (а) «підважує» призначення досліджуваної заборони як засобу кримінально-правової протидії латентній корупції і (б) не узгоджується з правовою визначеністю як складником верховенства права. Висловлено думку про те, що позначена проблема на практиці може бути вирішена у спосіб застосування кримінально-правової норми про малозначність. Доведено, що предикатна щодо незаконного збагачення поведінка – це протиправні діяння саме і тільки належного суб’єкта незаконного збагачення; інше тлумачення ст. 368-5 КК України означатиме порушення принципу особистої (персональної) відповідальності у кримінальному праві України. Обґрунтовано оптимальність чинного кількісного критерію активів як предмета незаконного збагачення і відсутність підстав для його зменшення. Показано, що відсутність часового орієнтира в ст. 368-5 КК України, на який мала б зважати сторона обвинувачення при обчисленні періоду набуття активів належного суб’єкта для встановлення в його діях складу незаконного збагачення, не перешкоджає його викриттю та, як показує судова практика, є радше не недоліком, а перевагою чинної редакції досліджуваної кримінально-правової заборони. Уточнено зміст поняття «набуття активів» та запропоновано його тлумачення, зокрема, з урахуванням практики ВАКС. Розкрито зміст поняття «доручення» та доведено, що у разі набуття активів іншою особою за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для кваліфікації діяння як незаконного збагачення достатнім є встановлення фактичного впливу суб’єкта злочину на володільця активів, підтвердженого сукупністю непрямих доказів. Обґрунтовано неможливість співучасті загальних суб’єктів в опосередкованому незаконному збагаченні. Наголошено на необхідності виключення з п. 2 примітки ст. 368-5 КК України формулювання «якщо доведено» як такого, що дублює загальні процесуальні приписи і суперечить вимогам ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З’ясовано, що чинна редакція ст. 368-5 КК України необґрунтовано звужує коло спеціальних суб’єктів, виключаючи з нього осіб, перерахованих у пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення конкретного часового проміжку (три роки після звільнення або припинення діяльності), протягом якого кримінально-правова заборона щодо незаконного збагачення поширюватиметься і на осіб, що припинили виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Доведено наявність невизначеності при встановленні суб’єкта незаконного збагачення через помилкове посилання на ст. 368-5 КК України в примітках статей 364, 368 КК України, через що зазначені посилання слід виключити. Показано, що проблематику співвідношення незаконного збагачення і суміжних складів кримінальних правопорушень доцільно розділити на три складові: а) концепція співвідношення в межах принципу non bis in idem (наприклад, ч. 2 ст. 191, ст. 364, ст. 368 КК України); б) концепція складів суміжних кримінальних правопорушень за наявності розмежувальної ознаки (наприклад, ст. ст. 209, 212 КК України); в) концепція, у межах якої склади кримінальних правопорушень не визнаються ні суміжними, ні такими, що мають відношення до принципу non bis in idem, ні такими, що перебувають у стані конкуренції кримінально-правових норм (наприклад, ст. ст. 366-2, 366-3 КК України). Встановлено, що лише склади кримінальних правопорушень, передбачених статтями 209 і 212 КК України, є підстави вважати суміжними, а незаконне збагачення не слід визнавати вторинним злочином. Третій розділ дисертації присвячено висвітленню окремих кримінально-правових наслідків незаконного збагачення. Запропоновано посилити превентивний потенціал санкції ст. 368-5 КК України у спосіб збільшення максимального строку додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до п’яти років і доповнення її конфіскацією майна як факультативним додатковим покаранням, що особливо актуально в умовах воєнного стану. Аргументовано, що взаємовиключний характер процедури кримінального провадження за ст. 368-5 КК України та цивільного провадження за ст. 290 ЦПК України дозволяє штучно уникати кримінальної відповідальності за рахунок відповідного цивільного провадження щодо конфіскації необґрунтованих активів, а тому потребує законодавчого усунення. Показано, що відмежування вказаних проваджень на основі єдиного кількісного (вартісного) критерію є сумнівною новелою українського законодавця, особливо на фоні релевантного зарубіжного досвіду. Запропоновано конкретні законодавчі зміни для реалізації авторської ідеї усунення взаємовиключного характеру відповідних (кримінального та цивільного) проваджень. Доведено, що виважене застосування угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо незаконного збагачення (разом із можливістю призначення більш м’якого покарання за ст. 69-2 КК України або звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України) є дієвим інструментом для пришвидшення судочинства, економії державних ресурсів, ефективної протидії корупції із забезпеченням при цьому принципу індивідуалізації покарання. Ключові слова: кримінальна відповідальність, корупція, незаконне збагачення, корупційне кримінальне правопорушення, кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності, принцип правової визначеності, спеціальний суб’єкт, декларування недостовірної інформації, фінансовий контроль, неправомірна вигода.Hrab A. V. Criminal liability for illicit enrichment. – Qualifying scientific work on the rights of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy (PhD) in specialty 081 «Law». – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, 2025. This dissertation presents one of the first comprehensive monographic studies in Ukraine addressing the issues of criminal liability for illicit enrichment (Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine) in light of the latest achievements of legal science, current law-enforcement practice, and recent amendments to anti- corruption legislation. The research substantiates theoretical propositions and conclusions that are important for the development of criminal law science, as well as for the interpretation, application, and improvement of the provisions of the Criminal Code of Ukraine, the Civil Procedural Code of Ukraine, and other legal acts. Chapter one provides the general (foundational) framework for studying criminal liability for illicit enrichment. The existing state of theoretical research on this issue in Ukraine is analyzed, allowing the author to distinguish three stages of scholarly inquiry with their characteristic scope of examined questions. The evolution of Ukrainian criminal legislation on liability for illicit enrichment is reviewed, enabling the following periodization: the first stage (2012–2019) – from the introduction of Article 368-2 into the Criminal Code of Ukraine to its declaration as unconstitutional; the second stage (2019 – present) – from that declaration to the adoption of the new Article 368-5 «Illicit Enrichment», which remains in force today. The dissertation further explores the international-legal and comparative-legal dimensions of combating illicit enrichment, including approaches to understanding it as a conventional offence related to Ukraine’s obligation to implement Article 20 of the UN Convention against Corruption. It demonstrates that the inclusion of Article 368-5 into the Criminal Code resulted both from the fulfillment of international obligations and from an internal demand for an effective mechanism against latent corruption. Common and distinctive features of criminalization in foreign jurisdictions are identified, and the practice of constitutional courts in assessing the constitutionality of illicit enrichment provisions is summarized. It is proven that, although based on the UN Convention against Corruption framework, such prohibitions vary by country, and no universally recognized legislative model currently exists that would fully safeguard them from future amendments or resolve all related issues once and for all. The second chapter examines the objective and subjective elements of illicit enrichment, its correlation with related criminal offences, and other problematic issues of qualification under Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine. The dissertation clarifies the content of the generic, primary direct, additional mandatory and optional objects of illicit enrichment. It shows that the current wording of Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine allows liability even when a person acquires assets illegally but not through corruption-related means. This (a) partially undermines the purpose of the norm as a criminal-law tool against latent corruption and (b) contradicts the principle of legal certainty as an element of the rule of law. It is suggested that this issue may be resolved in practice through the application of the criminal law norm of insignificance. It is argued that predicate conduct in relation to illicit enrichment refers exclusively to unlawful acts committed by a person authorized to perform state or local government functions; any other interpretation would violate the principle of personal criminal liability in Ukrainian law. Current research substantiates the adequacy of the existing quantitative threshold for assets as the subject of illicit enrichment and rejects any grounds for its reduction. It further shows that the absence of a temporal reference point in Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine does not hinder the detection of illicit enrichment and, according to judicial practice, is rather an advantage of the current wording. The concept of «acquisition of assets» is refined with reference to the case law of the High Anti-Corruption Court of Ukraine (HACC). The notion of «on behalf of» is clarified, and it is demonstrated that when assets are acquired by another person on behalf of an official, the establishment of the official’s factual control over such assets − confirmed by a set of indirect evidence − is sufficient for qualification as illicit enrichment. Participation of general subjects in indirect illicit enrichment is rejected. The phrase «if proven» in Note 2 to Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine should be removed, as it duplicates general procedural principles and contradicts Article 7 § 1 of the European Convention on Human Rights. It is shown that the current wording of Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine unjustifiably narrows the circle of special subjects by excluding persons listed in subparagraph (a) of paragraph 2 of part 1 of Article 3 of the Law of Ukraine «On Prevention of Corruption». The author recommends extending criminal liability to former officials for three years after leaving office. Technical inconsistencies in the notes to Articles 364 and 368 of the Criminal Code of Ukraine, which incorrectly refer to Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine, should also be corrected. Relations between illicit enrichment and neighbouring offences are examined in three aspects: 1) within the principle of non bis in idem (e.g., Articles 191 § 2, 364, 368 of the Criminal Code of Ukraine); 2) as related but distinguishable offences (e.g., Articles 209, 212 of the Criminal Code of Ukraine); 3) as offences neither related nor in competition (e.g., Articles 366-2, 366-3 of the Criminal Code of Ukraine). It is concluded that only the offences under Articles 209 and 212 of the Criminal Code of Ukraine may be regarded as related, while illicit enrichment should not be considered a derivative crime. Chapter three explores the criminal-law consequences of illicit enrichment. The author proposes strengthening the preventive potential of Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine by increasing the maximum term of the additional punishment of disqualification (prohibition to hold certain positions or engage in certain activities) to five years and supplementing the sanction with confiscation of property as an optional additional punishment, especially relevant under martial law conditions. Attention is drawn to the mutually exclusive nature of criminal proceedings under Article 368-5 of the Criminal Code of Ukraine and civil proceedings under Article 290 of the Civil Procedural Code of Ukraine enables artificial avoidance of criminal liability through parallel civil forfeiture cases, and thus requires legislative correction. The differentiation of these proceedings based solely on a quantitative (value-based) criterion is deemed a questionable legislative innovation, particularly in light of comparative experience. Specific legislative amendments are suggested to remove mutual exclusivity between criminal and civil proceedings. Prudent use of plea agreements in criminal proceedings for illicit enrichment, combined with possible application of Articles 69-2 and 75 of the Criminal Code of Ukraine, proves to be an effective instrument for expediting adjudication, saving state resources, and strengthening anti-corruption efficiency while preserving the principle of individualized punishment. Keywords: criminal liability; corruption; illicit enrichment; corruption criminal offence; criminal offenses in the field of official activity; principle of legal certainty; special subject; false asset declaration; financial control; illegal benefit.ukкримінальна відповідальністькорупціянезаконне збагаченнякорупційне кримінальне правопорушеннякримінальні правопорушення у сфері службової діяльностіпринцип правової визначеностіспеціальний суб’єктдекларування недостовірної інформаціїфінансовий контрольнеправомірна вигода.criminal liabilitycorruptionillicit enrichmentcorruption criminal offencecriminal offenses in the field of official activityprinciple of legal certaintyspecial subjectfalse asset declarationfinancial controlillegal benefit.Дисертація