ПАРФІНЕНКО, АнатолійАнатолійПАРФІНЕНКО2026-03-172026-03-172025-12-31ПАРФІНЕНКО, А. (2025). THE ROLE OF TOURISM AS AN INTERNATIONAL POLITICAL ACTOR IN STRENGTHENING ECONOMIC NATIONALISM AND THE DISINTEGRATION OF YUGOSLAVIA. Вісник: Міжнародні відносини, 61(2), 32–39. https://doi.org/10.17721/1728-2292.2025/2-61/32-3910.17721/1728-2292.2025/2-61/32-39https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/12709Background. In Yugoslavia, which functioned as a distinctive frontier of the Cold War, tourism and the “open-door” policy became the practical embodiment of the country’s foreign policy doctrine of non-alignment. Inflows of foreign currency from Western tourism exacerbated structural disparities in the country's development. The impact of tourism on the rise of economic nationalism in Yugoslavia constitutes an important scholarly issue, the exploration of which enables the conceptualization of tourism’s role as a transnational force in the processes of political emancipation Adriatic republics. Methods. The study applies core methods of international political science. A systems approach allowed tourism to be understood as a factor of international interaction capable of influencing the stability of the Yugoslav state. The historical-descriptive method facilitated the reconstruction of Yugoslavia’s tourism policy within its geopolitical context, while structural-functional analysis helped identify the role of tourism as the economic foundation for the political emancipation of Slovenia and Croatia. Results. Yugoslavia was an inherently unstable political construct, burdened by interethnic tensions and the divergent civilizational orientations of its republics. Tourism served as a vital instrument in shaping a supranational Yugoslav identity and functioned as a key channel of engagement with the West. The influx of Western tourists ensured a steady flow of foreign currency, which intensified asymmetries in inter-republican relations. Economic growth in the coastal regions – particularly in Croatia and Slovenia – fostered a pro-Western orientation and centrifugal tendencies, which gained political expression during the “Croatian Spring” of 1971. Conclusions. Under the conditions of systemic competition between superpowers, the political instability of Yugoslavia – driven by the Croatian protest movement – gained international significance, being perceived as a factor capable of influencing the balance of power within the bipolar system. Interethnic disputes, radical decentralization, and the increasing assertion of political subjectness by the republics became a matter of concern for U.S. diplomatic and intelligence bodies, who viewed these trends as a potential destabilizing force threatening the Yugoslav model of non-alignment and facilitating the expansion of Soviet naval presence in the Mediterranean. In this configuration, tourism emerged not only as a significant economic resource but also as a transnational actor capable of initiating political dynamics, including the rise of economic nationalism, ethno-national mobilization, and a rethinking of sovereignty.Вступ. В Югославії, яка була своєрідним фронтиром “холодної війни”, туризм і політика “відкритих дверей” стали практичним втіленням зовнішньополітичної доктрини неприєднання. Валютні надходження від західного туризму посилили структурні диспропорції в розвитку країни. Вплив туризму на зростання економічного націоналізму в Югославії становить важливу науково-практичну проблему, розкриття якої дозволить концептуалізувати акторність туризму як транснаціональної сили в процесах політичної емансипації адріатичних республік. Методи. В дослідженні використано базові методи міжнародно-політичної науки. Системний підхід дозволив осмислити туризм як чинник міжнародної взаємодії, здатний впливати на стабільність югославської держави. Історико-дескриптивний метод допоміг реконструювати туристичну політику Югославії у контексті її геополітичного становища, а структурно-функціональний аналіз – визначити роль туризму як економічного підґрунтя політичної емансипації Словенії та Хорватії. Результати. Югославська держава була нестабільною політичною конструкцією, обтяженою міжетнічними конфліктами та різновекторною цивілізаційною приналежністю республік. Туризм був важливим інструментом формування наднаціональної ідентичності югославізму та чинником міжнародної взаємодії із Заходом. Візити західних туристів забезпечували притік валюти, що посилювало асиметрії в міжреспубліканських відносинах. Економічне зростання узбережних регіонів, зокрема Хорватії та Словенії, сприяло їхній прозахідній орієнтації та відцентрових тенденцій, що отримали політичне оформлення в період “Хорватської весни” 1971 р. Висновки. В умовах системної конкуренції наддержав політична нестабільність Югославії, зумовлена хорватським протестним рухом, набула міжнародного значення, розглядуючись як чинник, здатний вплинути на баланс сил у біполярній системі. Міжнаціональні суперечки, радикальна децентралізація та зростання суб’єктності республік стали предметом стурбованості американських дипломатичних та розвідувальних структур, які сприймали ці процеси як потенційну загрозу підриву югославської моделі неприєднання та посилення радянської військово-морської присутності в Середземному морі. Туризм у цій конфігурації постав не лише як важливий економічний ресурс, але й як транснаціональний актор, здатний ініціювати політичну динаміку, включно з посиленням економічного націоналізму, етнонаціональної мобілізації та переосмисленням суверенітету.ukYugoslaviaCold Warinternational tourismtransnational actorsforeign policyCroatiaSloveniainterethnic conflicts.Югославія. “холодна війна”. міжнародний туризм. транснаціональні актори. зовнішня політика. Хорватія. Словенія. міжетнічні конфлікти.World politicsinternational relationsCold WarYugoslaviatourismnon-state actors.Стаття