Shinjiashvili, TamarTamarShinjiashviliAkhaladze, LiaLiaAkhaladze2026-03-112026-03-112025-06-18Shinjiashvili, T., & Akhaladze, L. (2025). The Teacher in a Post-Conflict Context: A Sociological Understanding of Peace Education. Sociological Studios, (1), 12–20. https://doi.org/10.29038/2306-3971-2025-01-12-12UDC 31610.29038/2306-3971-2025-01-12-12https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/12394The article explores the sociological role of teachers in post-conflict contexts, with a particular focus on Georgia, a country shaped by ethnic conflicts and large-scale internal displacement. Drawing upon peace education theories and qualitative research methods, the paper analyzes how teachers act as agents of reconciliation, social cohesion, and transformation in societies deeply affected by trauma and conflict. Integrating theoretical contributions from Johan Galtung, Paulo Freire, and Betty Reardon, the study highlights how education can become a mechanism for fostering dialogue, critical thinking, and inclusive narratives. Empirical evidence is drawn from interviews with Georgian teachers working in internally displaced and ethnically diverse regions such as Shida Kartli, Samegrelo, and Marneuli. The findings reveal that teachers act not only as knowledge transmitters but also as agents of empathy, critical reflection, and intercultural dialogue. Despite limited institutional support and curriculum gaps, many teachers engage in informal peace pedagogy, navigating issues of trauma, historical narratives, and trust. The study underscores the necessity of trauma-informed teaching approaches, inclusive textbooks, and coherent peace-oriented education policies. It concludes that in the absence of systemic support, teachers’ agency remains vital for building a culture of peace. The Georgian case illustrates that peace education is not just a theoretical construct but an urgent pedagogical and sociopolitical response to ongoing post-conflict challenges.У статті досліджено соціологічну роль учителів у постконфліктних контекстах, з особливим акцентом на Грузію – країну, сформовану етнічними конфліктами та великомасштабним внутрішнім переміщенням. Спираючись на теорії освіти миру і якісні методи дослідження, у статті аналізуємо те, як учителі діють як агенти примирення, соціальної згуртованості та трансформації в суспільствах, глибоко вражених травмою й конфліктом. Об’єднавши теоретичні внески Йохана Галтунга, Пауло Фрейре та Бетті Рірдон, у статті підкреслюємо, як освіта може стати механізмом сприяння діалогу, критичному мисленню й інклюзивним наративам. Емпіричні дані взяті з інтерв’ю з грузинськими вчителями, які працюють у внутрішньо переміщених й етнічно різноманітних регіонах, таких як Шида Картлі, Самегрело та Марнеулі. Отримані результати свідчать, що вчителі діють не лише як передавачі знань, але і як агенти емпатії, критичного мислення й міжкультурного діалогу. Незважаючи на обмежену інституційну підтримку та прогалини в навчальних програмах, багато вчителів займаються неформальною педагогікою миру, орієнтуючись на проблеми травми, історичних наративів і довіри. У дослідженні підкреслено необхідність підходів до навчання з урахуванням травми, інклюзивних підручників й узгодженої освітньої політики, орієнтованої на мир. Зроблено висновок, що за відсутності системної підтримки вчителі залишаються життєво важливими для побудови культури миру. Випадок із Грузією свідчить, що освіта миру не просто є теоретичною конструкцією, а невідкладною педагогічною та соціально-політичною відповіддю на поточні постконфліктні виклики.enPeace EducationPost-conflict SocietyReconciliationGeorgiaCritical PedagogySociological Analysisосвіта мирупостконфліктне суспільствопримиренняГрузіякритична педагогікасоціологічний аналізСтаття