Ярош Ярослав СергійовичРєзнікова Вікторія Вікторівна2024-07-032024-07-032024Ярош Я. С. Примирювальні процедури в господарському судочинстві: дис. д-ра філософії : 081 Право / наук. кер. В. В. Рєзнікова. Київ, 2024. 292 с.УДК 346.9https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/2569Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці господарського процесуального права системних досліджень, в якому комплексно аналізується стан та перспективи правового регулювання примирювальних процедур в господарському судочинстві. У дисертаційній роботі з використанням новітніх досягнень юридичної науки, аналізу теоретичних засад впровадження примирювальних процедур в Україні з урахуванням відповідної зарубіжної практики, встановлено історичні передумови виникнення та розвитку примирювальних процедур в господарському судочинстві; сформульовано поняття та виокремлено ознаки примирювальних процедур в господарському судочинстві; виокремлено критерії класифікації та здійснено поділ на види примирювальних процедур в господарському судочинстві; встановлено особливості врегулювання спору за участі судді в господарському судочинстві; виявлено тенденції формування та розвитку судової практики щодо процедури врегулювання спору за участі судді; виявлено та розкрито особливості правового регулювання мирової угоди в господарському судочинстві, її укладання та виконання; сформульовано рекомендації щодо удосконалення та розвитку вітчизняного господарського процесуального законодавства за наслідками аналізу зарубіжного досвіду використання примирювальних процедур при врегулюванні економічних спорів; виявлено та узагальнено проблеми правового регулювання примирювальних процедур, запропоновано шляхи їх вирішення; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, що регулює примирювальні процедури в господарському судочинстві. З історичної точки зору розвитку інституту примирювальних процедур можна виокремити такі періоди їх виникнення та становлення: античний період (VIII століття до н.е. – кінець V століття н.е.); ранній середньовічний період (початок VI – початок XI століття); середньовічний період (середина XI століття – кінець XV століття); період нового часу (середина XV століття – початок XX століття); новітній період (початок XX століття – теперішній час). На сьогоднішній день можна констатувати активний розвиток інституту примирювальних процедур у XXI столітті по всьому світу та виникнення все нових способів врегулювання спорів як на державному, так і міждержавному рівні. Обґрунтовано наукову позицію щодо доцільності використання у науковій літературі спільнокореневих термінів для позначення процедур та процесу примирення. Зокрема, наголошено, що у наукових працях дослідниками як синонімічні використовуються такі терміни як: «примирювальні процедури», «примирні процедури» та «примирливі процедури». Автором дослідження запропоновано для позначення процедур та процесу примирення застосування терміну «примирювальні процедури». Визначено примирювальні процедури (як загальнопроцесуальне та міжгалузеве поняття) як урегульовані нормами процесуального законодавства спеціальні, добровільні способи та механізми взаємодії сторін спору шляхом переговорів за участі та сприяння судді, що реалізуються в межах судочинства під контролем суду, засновані на засадах законності, рівності, конфіденційності та спрямовані на ефективне врегулювання спору мирним шляхом, досягнення спільної згоди, укладення обов’язкової до виконання угоди на взаємоприйнятних та взаємовигідних умовах, закриття провадження у справі. Доведено, що примирювальні процедури в межах господарського судочинства, мають певні особливі та індивідуально визначені (спеціальнопроцесуальні) ознаки, що доповнюють перелік загальнопроцесуальних ознак, зокрема, такі: особливий предмет господарського спору – обумовлений специфікою правового регулювання господарських правовідносин; особливий суб’єктний склад – примирювальні процедури у господарському судочинстві характеризуються особливим суб’єктним складом його учасників, діяльність яких пов’язана зі здійсненням господарської діяльності, а також специфікою взаємодії між різними учасниками господарських правовідносин; спрямованість на збереження партнерських відносин; спрямованість на досягнення завдань та цілей господарського судочинства – що полягає у сприянні мирному врегулюванню спору між сторонами, зокрема, справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Сформульовано і запропоновано визначення поняття примирювальних процедур у господарському судочинстві, як урегульованих нормами господарського процесуального законодавства спеціальних, добровільних способів та механізмів взаємодії сторін господарського спору шляхом переговорів за участі та сприяння судді, що реалізуються в межах господарського судочинства під контролем суду, заснованих на засадах законності, рівності, конфіденційності та спрямованих на ефективне врегулювання спору мирним шляхом, досягнення спільної згоди, укладення обов’язкової до виконання угоди на взаємоприйнятних та взаємовигідних умовах, збереження партнерських відносин, закриття провадження у справі та досягнення цілей господарського судочинства. Запропоновано визначення класифікації примирювальних процедур як об’єднання окремих способів врегулювання спорів у групи за певними спільними систематизуючими ознаками, що мають істотне значення під час вирішення питання про обрання та застосування певного виду примирювальних процедур задля досягнення конкретної правової мети у процесі вирішення господарського спору. Обґрунтовано, що примирювальні процедури можна класифікувати за такими чотирма критеріями: джерелом врегулювання (визначення, встановлення), суб’єктним складом, процесом і результатом. Розроблено класифікацію примирювальних процедур за ознакою участі суду та виокремлено такі їх види: 1) судові (мирова угода, врегулювання спору за участю судді); 2) позасудові (посередництво, медіація, переговори); 3) комбіновані – арбітраж-посередництво або «мед-арб» (med-arb), «міні-суд» (mini-trial), приватна судова система (private court system), незалежна експертиза щодо встановлення фактичних обставин справи (neutral expert fact-finding). Доведено, що основною класифікуючою ознакою для розмежування примирювальних процедур є наявність або відсутність третьої, нейтральної особи, внаслідок чого примирювальні процедури також можна поділяти на: погоджувальні процедури, тобто процедури за участю третьої, незалежної особи (наприклад, медіація, примирення за участю судді); безпосередні процедури – процедури без участі третьої особи (переговори). Встановлено, що основними принципами інституту врегулювання спору за участю судді є: принцип добровільності участі сторін у процедурі врегулювання спору за участю судді; принцип рівності сторін; принцип конфіденційності; принцип арбітрування. Акцентовано увагу на тому, що принцип арбітрування стимулює сторони до досягнення взаємовигідної угоди і сприяє трансформації відносин. Врегулювання спору за участю судді відрізняється від традиційного судового розгляду тим, що його основна мета полягає в спільному пошуку сторонами взаємовигідних рішень, а не в ухваленні судового рішення на користь однієї сторони. Цей підхід сприяє конструктивному вирішенню спорів і врахуванню інтересів обох сторін. Запропоновано для цілей господарського судочинства визначення поняття врегулювання спору за участю судді, яким є особлива, самостійна примирювальна процедура, що проводиться за взаємною згодою сторін у межах позовного провадження (з обов’язковим зупиненням провадження на період реалізації процедури та його подальшим поновленням після її завершення) за участю судді в ролі посередника у формі спільних та (або) закритих нарад з метою врегулювання спору, укладення мирової угоди з її подальшим затвердженням ухвалою господарського суду. Доведено, що поняття «врегулювання спору за участю судді» та «медіація» не є тотожними та мають певні, взаємовиключні, ознаки, зокрема, основною ознакою, за якою можна відрізнити ці примирювальні процедури у чинному законодавстві України, є позасудовість медіації та, на противагу цьому, інтегрованість процедури врегулювання спору за участю судді у господарський процес із обов’язковим залученням судді до проведення відповідної примирювальної процедури. Обґрунтовано, що тенденціями формування та розвитку судової практики щодо процедури врегулювання спору за участі судді в Україні є: 1) зростання кількості звернень до процедури врегулювання спору за участю судді серед учасників судового процесу; 2) зростання ефективності процедури врегулювання спору за участю судді; 3) оптимізація темпоральних меж та удосконалення процедури врегулювання спору за участю судді; 4) посилення ролі судді у процесі примирення сторін; 5) застосування методів та стимулів, що заохочують сторони до активної участі у процесі мирного врегулювання спору; 6) розвиток та удосконалення господарського процесуального законодавства. Доведено, що мирова угода має дуалістичну (подвійну, бінарну) правову природу та є самостійною примирювальною процедурою в господарському судочинстві, оскільки: встановлюється та регламентується нормами господарського процесуального законодавства; передбачає добровільну участь та взаємодію сторін спору шляхом переговорів; передбачає участь у процесі примирення нейтральної, неупередженої третьої особи (судді); мета спрямована на врегулювання господарського спору мирним шляхом на взаємоприйнятних та взаємовигідних для сторін умовах; встановлює можливість виходу за межі предмету спору; здійснюється в межах господарського судочинства та може бути укладена на будь-якій стадії судового процесу; відповідає принципам здійснення господарського судочинства (законності та рівності); передбачає здійснення судового контролю; виступає формою закріплення результатів примирення (засвідчує досягнуті сторонами домовленості вході примирення) та є обов’язковою до виконання; спрямована на збереження партнерських відносин; спрямована на досягнення завдань та цілей господарського судочинства. З урахуванням результатів аналізу досвіду провідних зарубіжних країн у сфері правового регулювання та застосування примирювальних процедур при врегулюванні економічних спорів, з метою удосконалення інституту примирювальних процедур в Україні запропоновано рецепіювати в національні правові умови низку інновацій, що засновані на позитивній та ефективній зарубіжній практиці. В дисертації розроблено і сформульовано комплекс конкретних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання примирювальних процедур в господарському судочинстві України.This thesis is one of the first systemic studies in the domestic science of commercial procedural law to provide a comprehensive analysis of the state and prospects of legal regulation of conciliation procedures in commercial litigation. Relying on the latest achievements of legal science and on the analysis of the theoretical foundations of the implementation of conciliation procedures in Ukraine, with due regard to the relevant foreign practices, this thesis work examines the historical aspects of the emergence and development of conciliation procedures in commercial litigation; formulates the concept and features of conciliation procedures in commercial litigation; describes the classification criteria and made a division into types of conciliation procedures in commercial litigation; establishes the specifics of dispute settlement with the participation of a judge in commercial litigation; investigates trends in the formation and development of case law relating to a dispute settlement procedure with the participation of a judge; discovered and revealed the specifics of the legal regulation of a settlement agreement in commercial litigation, its conclusion and execution; formulated recommendations for the improvement and development of domestic economic procedural legislation based on the results of the analysis of foreign experience in the use of conciliation procedures in the settlement of economic disputes; discovered and summarized problems of legal regulation of conciliation procedures, to propose ways to solve them; formulated proposals to regarding the improvement of the current legislation of Ukraine, which regulates conciliation procedures in commercial proceedings. From the historical perspective of the development of the institution of conciliation procedures, their emergence and formation are broken down into the following periods: ancient period (8th century BC – end of the 5th century AD); early medieval period (the beginning of the 6th – the beginning of the 11th century); medieval period (middle of the 11th century – end of the 15th century); period of new time (middle of the 15th century – beginning of the 20th century) and modern period (the beginning of the 20th century – the present time). Nowadays, it is possible to state that the institution of conciliation procedures has actively developed in the 21st century all over the world, and new ways of settling disputes have emerged both at the state and interstate levels. The scientific position regarding the expediency of using common root terms in the scientific literature to denote the procedures and process of reconciliation is substantiated. In particular, it was emphasized that in scientific works researchers use such terms as: "conciliation procedures", "conciliative procedures" and "conciliatory procedures" as synonyms. The author of the study proposed the use of the term "conciliation procedures" to denote the procedures and process of reconciliation. Conciliation procedures are defined (as a general procedural and interdisciplinary concept) as special, voluntary methods and mechanisms of interaction between the parties to a dispute through negotiation with the participation and assistance of judge, which procedures are regulated by the rules of procedural law and are implemented as part of legal proceedings, under the control of a court, and are built on the principles of legality, equality, confidentiality and are aimed at the effective settlement of a dispute in an amicable way and at reaching a joint and binding agreement on mutually acceptable and mutually beneficial terms and at the termination of legal proceedings. It has been proven that conciliation procedures as part of commercial litigation have certain special and individually defined (special procedural) features that supplement the list of general procedural features, in particular, such as: a special subject matter of economic disputes – due to the specifics of the legal regulation of commercial legal relations; special parties to the dispute – conciliation procedures in commercial litigation are characterized by special parties involved in the dispute, whose activities are associated with the conduct of business activities, as well as the specifics of interaction between various participants in commercial legal relations; focus on maintaining partnership relations; focus on achieving the objectives and goals of commercial litigation, which consist in promoting the amicable settlement of disputes between the parties, in particular, fair, impartial and timely resolution of disputes related to business activities for the purpose of effective protection of violated, unrecognized or disputed rights and legitimate interests of business entities. The thesis provides its author’s definition of the concept of conciliation procedures in commercial litigation as special, voluntary methods and mechanisms of interaction between the parties to a dispute through negotiation with the participation and assistance of a judge, which procedures are regulated by the rules of commercial procedural law and are implemented within legal proceedings, under the control of a court, and are built on the principles of legitimacy, equality, confidentiality and are aimed at the effective settlement of a dispute in an amicable way and at reaching a joint and binding agreement on mutually acceptable and mutually beneficial terms, maintaining partnership relations, termination of legal proceedings in the case, and achieving the goals of commercial litigation. The thesis proposes to define the classification of conciliation procedures as a consolidation of distinct methods of settling disputes into groups based on certain common systematizing features, which are of significant importance when deciding on the use of a certain type of conciliation to achieve a specific legal goal in the process of settling an economic dispute. The thesis reasons that conciliation procedures can be classified according to the following four criteria: source of settlement (definition, determination), parties to the dispute, process, and outcome. The author of the thesis has developed their own classification of conciliation procedures in commercial litigation based on the court’s participation status, distinguishing between the following types of the procedures: 1) judicial ones (settlement agreement, dispute settlement with the participation of a judge); 2) extrajudicial (mediation, negotiation); 3) combined ones – arbitration-mediation or “med- arb,” “mini-trial”, private court system, and neutral expert fact-finding. It has been proven that the main classification feature to distinguish between conciliation procedures is the presence or absence of a neutral third person and, thus, conciliation procedures can also be broken down into: agreement procedures, i.e., procedures with the participation of a neutral third party (e.g., mediation, conciliation with the participation of a judge); “direct” procedures – procedures without the participation of a third person (negotiations). It has been established that the main principles of the institution of dispute settlement with the participation of a judge are: the principle of voluntary participation of the parties in the dispute settlement procedure with the participation of a judge; the principle of equality of parties; the principle of confidentiality; and the principle of arbitration. The thesis highlights that the principle of arbitration encourages the parties to reach a mutually beneficial agreement and contributes to the transformation of relations. Dispute settlement with the participation of a judge differs from traditional legal proceedings in that its main goal is for the parties to jointly search for mutually beneficial solutions and not for the court to render a judgment in favor of one party. This approach contributes to the constructive resolution of disputes, with due regard for the interests of both parties. For the purposes of commercial litigation, it is proposed to define the concept of settlement of a dispute with the participation of a judge, which is a special, independent conciliation procedure, which is conducted by mutual consent of the parties within the scope of the legal proceedings (with a mandatory suspension of the proceedings for the period of the procedure and its subsequent renewal after its completion) with the participation of a judge in the role of mediator in the form of joint and (or) closed meetings with the aim of settling the dispute, concluding a settlement agreement with its subsequent approval by a decision of the commercial court. The thesis proves that the concepts of “dispute settlement with the participation of a judge” and “mediation” are not identical and have certain mutually exclusive features. In particular, the main feature distinguishing between these conciliation procedures in the applicable laws of Ukraine is the extrajudicial nature of mediation and, in contrast to this, integration of the dispute settlement procedure with the participation of a judge in the economic process with the mandatory involvement of the judge in the relevant conciliation procedure. The thesis substantiates that the trends in the formation and development of case law regarding the dispute settlement procedure with the participation of a judge in Ukraine are as follows: 1) an increase in the number of resorts to the dispute settlement procedure with the participation of a judge among the parties to legal proceedings; 2) an increase in the effectiveness of the dispute settlement procedure with the participation of a judge; 3) optimized time limits and improved dispute settlement procedure with the participation of a judge; 4) an enhanced role of the judge in the conciliation process between the parties; 5) the use of methods and incentives that encourage the parties to actively participate in the amicable dispute settlement process; 6) the development and improvement of commercial procedural legislation. A settlement agreement is proven to have a dual legal nature and is an independent conciliation procedure in commercial litigation in view of the following considerations: it is established and regulated by the rules of commercial procedural law; it provides for the voluntary participation and interaction of the parties to the dispute through negotiations; it involves participation in the conciliation process of a neutral, unbiased third party (of a judge); it pursues the goal of settling an economic dispute amicably on mutually acceptable and mutually beneficial terms for the parties; it allows to go beyond the subject matter of the dispute; it is implemented as part of commercial litigation and can be concluded at any stage of legal proceedings; it complies with the principles of commercial litigation (legality and equality); it provides for a judicial control; it serves as a form of consolidation of the conciliation results (it records an understanding reached between the parties) and is binding; it is aimed at maintaining partnership relations; and it is aimed at achieving the objectives and goals of the commercial litigation. Taking into account the results of the analysis of the experience of leading foreign countries in the field of legal regulation and use of conciliation procedures in the settlement of economic disputes and aiming to improve the institution of conciliation procedures in Ukraine, the thesis proposes to transpose a number of innovations based on positive and effective foreign practices into national legal environment. The thesis formulates a set of specific proposals developed for improving the legal regulation of conciliation procedures in the commercial litigation in Ukraine.uacудочинствогосподарське судочинствопровадження в господарському судочинствігосподарський процесгосподарське законодавствогосподарське процесуальне законодавствопримирення сторінпримирювальні (примирні) процедурипримиритель (посередник)господарський спірконфлікти суб’єктів господарюванняврегулювання спорусудові процедуриврегулювання спору за участю суддімирова угодамирова угода у провадженні у справах про банкрутствоугодамедіаціяугода за результатами медіаціїальтернативні способи вирішення спорів (альтернативне врегулювання спорів)третейський сударбітражміжнародний комерційний арбітражсудсудова системаправосуддясудова практикаконтрольпереговориlitigationcommercial litigationlitigation in commercial court proceedingscommercial legal proceedingscommercial legislationcommercial procedural legislationconciliation between partiesconciliation proceduresconciliator (mediator)commercial disputeconflicts of business entitiessettlement of the disputejudicial proceduresdispute settlement with the participation of a judgesettlement agreementsettlement agreement in bankruptcy proceedingsagreementmediationmediation agreementalternative dispute resolution methodsarbitral tribunalarbitrationinternational commercial arbitrationcourtjudiciary systemjusticejudicial practicecontrolnegotiationДисертація