Саварин, Віра МихайлівнаВіра МихайлівнаСаваринПавленко, Валерій Михайлович2026-01-072026-01-072025-07-16Саварин В. М. Імміграційна політика Італії (1986-2018 рр.) : дис. … д-ра філософії : 032 Історія та археологія / В. М. Саварин. Київ, 2025. 214 с.УДК 94:323.1-054.72(450):323.113(=161.2)]:061.1ЄС"1986/2018"(043.3)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/9482Саварин В.М. Імміграційна політика Італії (1986–2018 рр.). Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 «Історія та археологія». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2025. Інтенсивне зростання міграційних потоків в кінці ХХ ст. на початку ХХІ ст. стало новою реальністю глобалізації. Італія є однією з ключових країн Європи за кількісними показниками міграції, що робить її важливим об’єктом для дослідження. Дана робота присвячена комплексному аналізу еволюції італійської імміграційної політики у період з 1986 по 2018 рр. У центрі уваги дослідження – вплив трансформації законодавчої бази Італії на розвиток імміграційної політики країни, а також, роль міграційного питання в загальноєвропейському контексті, інтеграційна стратегія країни та досвід інтеграції трьох найбільших общин: української, албанської та марокканської. Мета роботи полягає у комплексному історичному дослідженні трансформації італійської міграційної політики від 1986 до 2018 рр., з урахуванням впливу внутрішніх політичних змін та впливу європейської інтеграції на міграційні регулювання. Джерельна база дослідження включає нормативно-правові акти Італійської Республіки та Європейського Союзу, міжнародні конвенції, двосторонні угоди, судові рішення, статистичні звіти, публікації у пресі, матеріали засідань Італійського парламенту та документи з історичних архівів Сенату Республіки та Палати депутатів. Історіографія базується на працях італійських, українських, британських, німецьких та нідерландських дослідників. З огляду на міждисциплінарність теми автор залучає роботи з історії, соціології, демографії та права. Окрему групу складають праці, де автори зосереджуються виключно на вивченні окремих національних спільнот в Італії. Наша робота поділена на два тематичні фокуси аналізу. Перший – це імміграційний контроль, а другий аналіз інтеграції іммігрантів. У першій частині автор досліджує умови в’їзду та правила перебування мігрантів на території Італії. У другій частині аналізується соціально-економічна та культурна інтеграція іноземців, які вже знаходяться на території країни. Другий розділ присвячений аналізу італійського законодавства в сфері міграції з 1986 по 2018 рр., а також його імплементації в державну сферу та політичним дебатам навколо питання міграції. Третій розділ зосереджений на розгляді даної проблематики на загальноєвропейському рівні. У четвертому розділі проаналізовано інтеграційні стратегії італійського уряду в окреслений період, а також інтеграційний шлях трьох найбільших груп мігрантів які не є громадянами ЄС, зокрема албанська, українська та марокканська спільнота. У роботі досліджено еволюцію італійської імміграційної політики. Період 1986–2018 рр. поділено на чотири основні хронологічні етапи, які відображають зміну політичного курсу Італії внаслідок прийняття ключових законодавчих актів. Перший етап з 1986 по 1990 рр. ознаменувався зародженням політики у цій сфері та прийняттям Закону Фоскі – спроби встановити нормативно-правову базу для захисту прав іноземних робітників. Другий етап – це період формування початкової законодавчої системи, зокрема прийняття у 1990 р. Закону Мартеллі та Закону Турко-Наполітано у 1998 р., де вперше поєднали підхід до контролю міграційних потоків із заходами, спрямованими на інтеграцію та захист прав біженців. Під час третього етапу, який охоплює період з 1999 по 2007 рр., спостерігається посилення безпекового дискурсу, зокрема через впровадження Закону Боссі-Фіні, що ускладнив процедури в’їзду та перебування для іммігрантів. Четвертий етап від 2008 р. до 2018 р. засвідчує політизацію теми міграції, активізацію популістських сил і зростання уваги до безпеки кордонів. Аналізуючи законодавчі акти у сфері міграції автор доходить висновків, що законодавча база є досить широкою, але їй бракує послідовності. 1980-ті – 1990 ті рр. ознаменувалися намаганнями створити міграційне законодавство, ключову роль в запровадженні якого відігравали італійські ліві сили. Ці закони були більш відкритими до мігрантів. Ліві уряди, як правило, лібералізували міграційне законодавство, але їм не вистачало політичного консенсусу. Крім того, це не було їх першочерговим пріоритетом. Станом на 2000-ні рр. ініціатива, щодо регулювання міграції повністю перейшла до правих партій, що спричинило більший тиск на мігрантів. Вони рухалися в напрямку ускладнення процедур перетину кордону, аргументуючи це безпековими заходами та бажали мінімізувати міграцію. У дослідженні проаналізовано вплив міграції на євроінтеграційні процеси. У зв’язку з бажанням Італії брати активну участь у роботі ЄС та бути частиною Шенгенської зони критично необхідним було узгодити імміграційну політику із загальноєвропейською. Ми встановили, що багато в чому італійський законодавчий процес йшов синхронно з процесами, що відбувалися в ЄС. Особливо помітною така тенденція була в 1990-х рр., на перших етапах вступу до Шенгенської зони. Але, не дивлячись на те що існувала нормативна база, її впровадження було проблематичним. Період міграційної кризи продемонстрував недосконалість принципів закладених в європейському законодавстві. Автор простежив механізми за допомогою яких Італія намагалася встановити активний контроль за своїми територіальними межами, залучаючи до співпраці треті країни, через двосторонні угоди про екстерналізацію кордонів. Було визначено, що ця стратегія залишалася основним важелем контролю щодо регулювання та попередження кризових ситуацій. В результаті ще з початку 2000 х рр. Італія оточила себе кордоном з країн, які мали вберегти її від неконтрольованих міграційних потоків. Незважаючи на успішність даних механізмів можна зробити висновок, що подібні угоди варто розглядати як оплату третім країнам за стримування мігрантів. Італія була змушена вдаватися до такої стратегії, оскільки принцип солідарності не був ефективним інструментом в межах ЄС. Також було досліджено політизацію міграційного питання. Необхідно підкреслити, що підвищену увагу до проблеми міграції в Італії традиційно приділяють популістські сили правого спрямування. Питання політизації міграції стає актуальним для італійського політикуму вже у 1990 х рр., але активного поширення отримує у 2000-х рр.. Найбільшої популярності ця риторика набуває в період міграційної кризи. Не дивлячись на широкий законодавчий апарат ЄС, Італія залишилася наодинці з не вирішеними проблемами, які мали б бути загальноєвропейськими. Це призвело до зростання негативного уявлення про міграцію та політизацію даного питання, як на європейському, так і на національному рівнях. Щодо питання інтеграції мігрантів, які вже знаходились на території країни, нами було визначено, що Італійський уряд мав досить непослідовні підходи до вирішення цієї проблеми. Ключовим елементом була відсутність централізованого державного підходу. Хоча й відбувалися спроби включити інтеграційну проблематику в закони Турко-Наполітано та Боссі-Фіні, але створити спільну національну стратегію не вдалося. Багато в чому це пояснюється частими переходами від правих до лівих урядів, які мали кардинально різні бачення даної проблеми. Крім того, значну роль зіграла присутність широкого тіньового сектору економіки в країні, що дозволяло мігрантам знаходитися в Італії нелегально протягом довгого часу, а це негативно позначалося на їх інтеграції. Як результат, багато мігрантів залишалися ізольованими у своїх національних групах, без доступу до можливостей, які пропонувала держава. Поряд з тим важливо відмітити роль громадянського суспільства та неурядових організацій, які за даних обставин перебрали на себе частину відповідальності за інтеграцію, та активно працювали з мігрантами. Тому можна сказати, що італійська інтеграційна політика протягом 1986–2018 рр. була доволі хаотичною, і спиралася більше на ініціативи громадянського суспільства, ніж централізований державний підхід. Проаналізувавши становище албанської, української та марокканської діаспор в Італії в окреслений період, ми з’ясували, що у зв’язку з відсутністю жорстких та структурованих підходів з боку держави у питанні інтеграції, різні групи мігрантів обирали відмінні шляхи взаємодії з італійським суспільством. Албанська діаспора пройшла шлях від несприйняття з боку італійців до майже повної асиміляції. В той же час марокканська та українська спільноти зберігали більший зв'язок з країною походження. Відсутність централізованих, обов’язкових державних програм, щодо вивчення мови та культури, робило мігрантів дещо ізольованими від приймаючого суспільства. Автор доходить висновку, що з 1986 по 2018 рр. італійська імміграційна політика зазнала значної трансформації. Не дивлячись на те, що була створена достатньо широка нормативно-правова база їй бракувало послідовності та ефективного впровадження. Інтеграційна політика залишалася фрагментованою, що призводило до кардинально різного досвіду адаптації мігрантів. Кризові явища та зростання політизації міграції стали серйозним викликом та перевіркою Італії на стійкість міграційної системи. З огляду на відсутність ефективних рішень з боку ЄС щодо врегулювання міграційної кризи, Італія, в цілому, досить добре впоралася з цим викликом. Під час написання дисертаційного дослідження автор послуговувалася принципом історизму та системності. Було використано такі історичні методи, як хронологічний, історико-синхронний, історико-системний та порівняльно-історичний. Додатково були використані історико-правовий та порівняльно-правовий методи. Отримані результати можуть бути використані у розробці досліджень щодо італійської та загальноєвропейської міграційної політики. При підготовці монографій, статей, розвідок, підручників, навчальних та методичних матеріалів, лекцій та семінарських занять, тематичних курсів. Також висновки роботи можуть бути використані при розробці національних стратегій щодо імміграційної політики.Savaryn Vira. Italian immigration policy (1986-2018). The thesis for the PhD degree (Historical Sciences), specialty 032 - “History and Archaeology”. Taras Shevchenko National University of Kyiv Ministry of Education and Science of Ukraine. – Kyiv, 2025. A dramatic increase in migration flows in the late 20th and early 21st centuries became a new reality of globalization. Italy is one of the key European countries in terms of migration quantitative indicators, which makes it an important object for research. This paper is devoted to a comprehensive analysis of the Italian immigration policy evolution during the period from 1986 to 2018. The research focuses on the influence of the Italian legislative base transformation on the development of the immigration policy of the country, on the role of the migration issue in the Europe-wide context, on the integration strategy of the country and the experience of integrating three biggest communities: Ukrainian, Albanian and Moroccan. The aim of the paper consists in comprehensive historical research of the Italian migration policy transformation from 1986 to 2018 taking into consideration the influence of internal political changes and the influence of the European integration on migration regulation. The source base of the research includes legislative acts of the Italian Republic and the European Union, international conventions, bilateral treaties, court decrees, statistical reports, publications in the press, materials of the Italian Parliament sessions and archival materials. The historiography is based on works of Italian, Ukrainian, British, German and Dutch scholars. In view of interdisciplinarity of the subject, the author uses works of history, sociology, demography and law. A separate group is composed of works that focus exclusively on the study of separate national communities in Italy. This paper is divided into two thematic foci of analysis. The first one is immigration control and the second one is immigrant integration. In the first part, the author researches migrants’ entry conditions and rules for staying in the territory of Italy. The second part analyses socioeconomic and cultural integration of the foreigners who are already in the country. The second chapter is devoted to an analysis of Italian legislation in the sphere of migration from 1986 to 2018, as well as its implementation in the public sector, and to political debate over migration. The third chapter examines this issue on the Europe-wide level. The fourth chapter analyses integration strategies of the Italian government within the defined period, as well as the integration path of three biggest groups of migrants who are not EU citizens, in particular Albanian, Ukrainian and Moroccan communities. The paper researches the Italian immigration policy evolution. The period from 1986 to 2018 is divided into four main chronological stages that reflect how the political course of Italy changed as a result of the adoption of key legislative acts. The first stage from 1986 to 1990 is marked by the emergence of policy in this sphere and the adoption of the Foschi Law, which was an attempt to establish a legislative base for the protection of foreign workers’ rights. The second stage is a period of the initial legislative system formation, in particular the adoption of the Martelli Law in 1990 and the Turco-Napolitano Law in 1998, which were the first to combine migration flow control with measures aimed at refugees’ integration and protection of their rights. During the third stage, which spanned from 1999 to 2007, the security discourse became more intense, in particular due to the adoption of the Bossi-Fini Law, which made the entry procedure and immigrants’ stay more difficult. The fourth stage from 2008 to 2018 shows politicization of the migration issue, the rise of populist forces and increased attention to border security. Having analyzed the legislative acts regulating migration, the author comes to the conclusion that the legislative base is quite broad but lacks consistency. The 1980s and 1990s are marked by attempts to create migration legislation, the implementation of which was mainly initiated by Italian leftists. These laws were more open to migrants. As a rule, left-wing governments liberalized migration legislation but they lacked political consensus. Moreover, it was not their first priority. As of the 2000s, the initiative regarding migration regulation passed entirely to right-wing parties, which put migrants under greater pressure. They moved towards complication of border crossing procedures basing this on security measures and wishing to minimize migration. The research analyses the influence of migration on European integration processes. Due to the fact that Italy wished to participate actively in the work of the EU and be part of the Schengen Area, it was critical to align its immigration policy with the Europe-wide one. It has been established that the Italian legislative process synchronized largely with the processes that were happening in the EU. This tendency was particularly noticeable in the 1990s, in the first stages of the entry into the Schengen Area. However, in spite of the fact that the regulatory framework existed, its implementation was problematic. The migration crisis period demonstrated flaws in the principles laid down in European legislation. The author has discovered the mechanisms employed by Italy to establish active control over its territorial borders, cooperating with third countries through bilateral treaties on border externalization. It has been established that this strategy remained the main means of control regarding regulation and prevention of crisis situations. As a result, since the early 2000s, Italy had surrounded itself with a border of countries that had to protect it from uncontrolled migration flows. Despite the success of such mechanisms, one can conclude that such treaties ought to be viewed as payment to third countries for migration deterrence. Italy was forced to resort to such a strategy, since the principle of solidarity proved ineffective within the EU. Politicization of the migration issue has also been studied. It is worth highlighting that it is radical right parties of the country who traditionally pay increased attention to the problem of migration in Italy. The issue of migration politicization becomes topical for Italian political circles as early as the 1990s but begins spreading rapidly in the 2000s. This rhetoric reaches the peak of popularity in the migration crisis period. Despite the broad legislative apparatus of the EU, Italy was left alone with unsolved problems, which were supposed to be Europe-wide. This led to an increased negative perception of migration and politicization of this issue, both on the European and national levels. Concerning integration of the migrants who were already in the country, it has been established that the Italian government had quite inconsistent approaches to solving this problem. The key element was the absence of a centralized state approach. Although there were attempts to include the issue of integration in the Turco-Napolitano Law and the Bossi-Fini Law, a unified national strategy failed to be created. It can largely be explained by frequent transitions from right-wing to left-wing governments, which had radically different views on this issue. Furthermore, the existence of an extensive shadow sector of the economy in the country played a significant role, since it allowed migrants to stay illegally in Italy for a long time, which had a negative impact on their integration. As a result, many migrants remained isolated in their national groups without access to opportunities offered by the state. At the same time, it is important to note the role of civil society and non-governmental organizations, which under these circumstances took on part of the responsibility for integration and actively worked with migrants. Therefore, one can say that Italian integration policy during 1986-2018 was rather chaotic, relying more on civil society initiatives than a centralized state approach. Having analyzed the situation of the Albanian, Ukrainian and Moroccan diasporas in Italy within the defined period, it has been found that due to the absence of tough and structured approaches on the part of the state regarding integration, different groups of migrants chose different ways of interacting with Italian society. The Albanian diaspora has gone from being rejected by Italians to almost total assimilation. At the same time, Moroccan and Ukrainian communities maintained a closer connection with their countries of origin. The absence of centralized mandatory state programs for learning the language and culture made migrants somewhat isolated from the receiving society. The author comes to the conclusion that Italian immigration policy underwent a considerable transformation during the period from 1986 to 2018. Despite the fact that a quite broad legislative base was created, it lacked consistency and effective implementation. The integration policy remained fragmentary, which led to radically different migrant adaptation experience. Crisis phenomena and increased migration politicization became a serios challenge for Italy and put the resilience of its migration system to the test. Considering the absence of effective decisions on the part of the EU regarding migration crisis mitigation, Italy, on the whole, coped with this challenge rather well. When doing the thesis research, the author employed the principle of historicism and systemic approach. Such historical methods as chronological, historical synchronic, historical systemic and comparative historical were used. Additionally, historical legal and comparative legal methods were employed. The obtained results can be used in the development of research on Italian and Europe-wide migration policies; when preparing monographs, articles, studies, textbooks, educational and methodological materials, lectures and seminars, thematic courses. Moreover, the research findings can be used in the development of national strategies regarding immigration policy.ukІталіяімміграційна політикаінтеграціяШенгенська зонаєвропейська інтеграціяЄвропейський Союзміжнародні відносиниміграційна політикаміграційна кризаміграція (міжнародна міграція)діаспорагромадянське суспільствозовнішня політикаукраїнська діаспораміграційні процесиItalyimmigration policyintegrationSchengen areaEuropean integrationEuropean Unioninternational relationsmigration policymigration crisismigration (international migration)diasporacivil societyforeign policyUkrainian diasporamigration processesДисертація