Озадовський, Ілля ЛеонідовичІлля ЛеонідовичОзадовськийРєзнікова, Вікторія Вікторівна2026-04-302026-04-302026-04-15Озадовський І. Л. Принцип правової визначеності в господарському судочинстві України : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 232 с.УДК 346.91https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/18776Озадовський І.Л. Принцип правової визначеності в господарському судочинстві України. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі 08 «Право» за спеціальністю 081 «Право». - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026. Дисертацію присвячено з’ясуванню в господарському судочинстві України особливостей реалізації принципу правової визначеності та формуванню рекомендацій, спрямованих на усунення проблем, пов’язаних із його дією. У першому розділі дисертації досліджується правова визначеність як принцип права, її взаємозв’язок із принципом верховенства права, а також її вимоги в господарському судочинстві України. Встановлено, що правова визначеність є елементом принципу верховенства права, відповідно до якого правотворчість і правозастосування мають здійснюватися стабільно, послідовно і прогнозовано. Обґрунтовано, що такий взаємозв’язок обох принципів ґрунтується на тому, що без принципу правової визначеності ключова функція принципу верховенства права не може бути реалізована, а його зміст і функціональне призначення повністю охоплюють принцип правової визначеності. Підтверджено, що структура принципу правової визначеності складається з дворівневої системи вимог: ціннісних та змістовних елементів. Уточнено перелік і зміст перших. Визначено, що стабільність передбачає відсутність постійних і частих змін у сфері правового регулювання та виключає можливість втручання в набуті права за відсутності для цього вагомих підстав, прогнозованість вимагає зрозумілості та точності правових норм, а також передбачуваності процесу нормотворення та результатів правозастосування для раціонального спостерігача, а послідовність передбачає узгодженість і закономірність у нормотворенні та правозастосуванні. До вимог принципу правової визначеності в господарському судочинстві України, об’єднаних навколо зазначених ціннісних елементів, включено: загальні вимоги до прийняття законодавства та його змісту; обмеженість дискреційних повноважень; дотримання процесуальних строків; остаточність та обов’язковість судового рішення; недопустимість змін до гіршого; забезпечення єдності, стабільності та доступності судової практики; захист процесуальних легітимних очікувань особи. Уперше розмежовано принципи правової визначеності і диспозитивності, встановлено, що останній, залишаючись ієрархічно незалежним від принципу правової визначеності, є функціонально інтегрованим у його структуру як змістовний елемент. Досліджено як концепцію захисту легітимних очікувань розглядають міжнародні інвестиційні арбітражі, Європейський суд з прав людини, Венеційська комісія. Уперше надано визначення поняттю процесуальних легітимних очікувань як раціонально виправданих сподівань особи, які ґрунтуються на законодавстві, усталеній практиці Верховного Суду або поведінці суду, з яким особа перебуває в процесуальних відносинах або до якого має намір звернутися, стосуються певних юридичних наслідків її процесуальної поведінки та підлягають судовому захисту. З’ясовано, що вимога недопустимості змін до гіршого в господарському судочинстві проявляється, зокрема, як процесуальний принцип «non reformatio in peius», який, як буде уточнено в другому розділі, полягає в тому, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції, у результаті своєї ж скарги. Обґрунтовано, що принцип «non reformatio in peius» є вимогою принципу правової визначеності та одночасно гарантією конституційного права на оскарження судових рішень і ґрунтується безпосередньо на положеннях Конституції України. У другому розділі дисертації досліджуються особливості реалізації вимог принципу правової визначеності в господарському судочинстві України. Досліджені випадки недотримання заборони зворотної дії актів господарського процесуального та пов’язаного законодавства, зокрема у сфері державної реєстрації юридичних осіб. Проаналізовано дотримання законодавцем вимог юридичної техніки, виявлені різноманітні неточності, колізії, які, зокрема, стосуються судових витрат, забезпечення позову. Встановлено низьку якість норм Кодексу України з процедур банкрутства, включаючи ті, що регулюють притягнення до солідарної і субсидіарної відповідальності. Класифіковано способи і засоби вирішення судами проблем, пов’язаних із низькою якістю закону. Проаналізовано та порівняно зарубіжний та національний досвід із забезпечення єдності та стабільності судової практики. Як приклад, розглянуто як формулювання норм Господарського процесуального кодексу України сприяють формуванню більш послідовної судової практики щодо арбітрабельності спорів. Проаналізовані причини систематичного тривалого невиконання судових рішень в Україні, встановлено, що однією із них є мораторії, що перешкоджають їх примусовому виконанню. Визначено такі мораторії як встановлені законодавством або з визначених ним підстав правозастосовчим органом тимчасові обмеження у вчиненні заходів примусового виконання окремих судових рішень, як правило, ухвалених щодо певних категорій боржників або стягувачів, з метою захисту інтересів держави, суспільства або окремих суб’єктів прав. Встановлено ознаки такого мораторію. Обґрунтовано, що мораторій, який перешкоджає примусовому виконанню рішень судів, є неконституційним за відсутності легітимної мети або забезпечення належного співвідношення між нею та встановленими обмеженнями. Визначено, що належне співвідношення передбачає дотримання мораторієм критеріїв: крайньої необхідності; визначеності та обмеженості строку; гнучкості; недискримінації; доступності компенсації. Встановлено, що наразі неможливе виконання судових рішень про стягнення, у разі блокування, активів підсанкційних осіб на користь добросовісних кредиторів, запропоновані шляхи вирішення цього. З’ясовано, що Конституція України забороняє продовжувати застосовувати до правовідносин, що завершилися до ухвалення рішення Конституційного Суду України, норму права, визнаної ним неконституційною. Обґрунтовано, що Конституція України перешкоджає перегляду остаточних судових рішень у зв’язку з встановленням рішенням Конституційного Суду України неконституційності норм права, застосованих судом при вирішенні справи, за винятком випадків, коли із заявою про перегляд остаточного судового рішення звертаються автори належним чином поданих конституційних скарг, за якими не було відмовлено у відкритті провадження, а також учасники справи, у якій в остаточному судовому рішенні було застосовано неконституційну норму права, за умови, що строк на подання конституційної скарги ще не сплив. Класифіковано дискреційні повноваження суду на умовно-дискреційні, що обмежують вибір суддів їх власним уявленням про єдино правильне рішення, та істинно-дискреційні, що дозволяють вільно обирати серед кількох рівноцінно допустимих варіантів. Встановлено, що пошук суддею правильного рішення під час реалізації умовно-дискреційних повноважень має здійснюватися у формі чотириланкового алгоритму: встановлення чітких меж повноважень, з’ясування їх мети, можливих варіантів рішень та обрання найбільш збалансованого із них. Обґрунтовано, що для реалізації істинно-дискреційних повноважень суд має використовувати трискладовий тест, що полягає у перевірці того, чи діяв суд у відповідності з недискреційними положеннями закону, чи переслідував при цьому законну мету своїх повноважень та чи забезпечив розумний баланс інтересів. Запропоновані законодавчі зміни для усунення невизначеності в правовому регулюванні строків на оскарження судових рішень, а також права на отримання інформації. З’ясовано, що під час нового розгляду справи принцип «non reformatio in peius» не обмежує суд у праві надання власної правової оцінки обставинам справи, однак заборона на погіршення становища скаржника, з деякими винятками, зберігає силу. Обґрунтовано, що виправлення з ініціативи суду лінгвістичних неточностей у формулюванні предмета позову не виходить за межі повноважень, якщо не призводять до зміни змісту позовних вимог і обраного способу захисту. Ключові слова: принцип правової визначеності; пропорційність та принцип пропорційності; легітимні очікування; юридична техніка та юридична термінологія; процесуальна аналогія; господарське судочинство; спір; захист прав; спосіб захисту; забезпечення позову; суди апеляційної та касаційної інстанцій; неплатоспроможність та банкрутство; солідарна та субсидіарна відповідальність; арбітраж; відшкодування та розподіл судових витрат.Ozadovskyi I. L. The principle of legal certainty in economic litigation in Ukraine. Qualifying scientific work on manuscript rights. The dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in Law, specialty 081 - Law. - Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2026. The dissertation is devoted to clarifying the specific features of the implementation of the principle of legal certainty in economic litigation in Ukraine and to developing recommendations aimed at eliminating problems associated with its operation. The first chapter examines legal certainty as a principle of law, its interrelation with the principle of the rule of law, and its requirements in economic litigation in Ukraine. It is established that legal certainty is an element of the rule of law, according to which law-making and law enforcement must be carried out in a stable, consistent, and predictable manner. It is substantiated that such interrelation between the two principles is based on the fact that, without the principle of legal certainty, the key function of the rule of law cannot be realized, while its content and functional purpose fully encompass the principle of legal certainty. It is confirmed that the structure of the principle of legal certainty consists of a two-level system of requirements: value-based and substantive elements. The list and content of the former have been clarified. It is determined that stability implies the absence of constant and frequent changes in the sphere of legal regulation and excludes the possibility of interference with acquired rights in the absence of substantial grounds for doing so, predictability requires clarity and precision of legal norms, as well as foreseeability of the norm-making process and the outcomes of law enforcement for a rational observer, and consistency implies coherence and regularity in law-making and law enforcement. The requirements of the principle of legal certainty in economic litigation in Ukraine, grouped around these value-based elements, include general requirements for the adoption of legislation and its content; limitation of discretionary powers; compliance with procedural time limits; finality and binding force of judicial decisions; prohibition of changes for the worse; ensuring the unity, stability, and accessibility of case law; and protection of a person’s procedural legitimate expectations. For the first time, the principles of legal certainty and the principle of party disposition are distinguished, and it is established that the latter, while remaining hierarchically independent from the principle of legal certainty, is functionally integrated into its structure as a substantive element. The dissertation examines how the concept of protection of legitimate expectations is understood by international investment arbitration, the European Court of Human Rights, and the Venice Commission. For the first time, the concept of procedural legitimate expectations is defined as a person’s rationally justified expectations based on legislation, established case law of the Supreme Court, or the conduct of a court with which the person is in procedural relations or to which the person intends to apply, relating to certain legal consequences of that person’s procedural conduct and subject to judicial protection. It is clarified that the prohibition of changes for the worse in economic litigation manifests itself, in particular, as the procedural principle of non reformatio in peius, which, as will be clarified in the second chapter, means that a person challenging a judicial decision may not end up in a worse position than the one achieved in the previous instance as a result of that person’s own appeal. It is substantiated that the principle of non reformatio in peius is a requirement of the principle of legal certainty and, at the same time, a guarantee of the constitutional right to appeal judicial decisions, and it is based directly on the provisions of the Constitution of Ukraine. The second chapter examines the features of implementing the requirements of the principle of legal certainty in economic litigation in Ukraine. Cases of non-compliance with the prohibition on the retroactive effect of acts of economic procedural and related legislation are studied, in particular in the sphere of state registration of legal entities. Compliance by the legislature with the requirements of legislative drafting technique is analyzed, and various inaccuracies and conflicts are identified, including those concerning court costs and interim measures. The low quality of the provisions of the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures, including those governing joint and several and subsidiary liability, is established. Methods and means used by courts to resolve problems associated with poor-quality legislation are classified. Foreign and domestic experience in ensuring the unity and stability of case law is analyzed and compared. As an example, it is considered how the wording of the provisions of the Commercial Procedural Code of Ukraine contributes to the formation of more consistent case law concerning the arbitrability of disputes. The reasons for the systematic long-term non-enforcement of judicial decisions in Ukraine are analyzed, and it is established that one of them is moratoria that hinder their compulsory enforcement. Such moratoria are defined as temporary restrictions, established by legislation or, on grounds specified by it, by a law-enforcement authority, on the taking of measures of compulsory enforcement of certain judicial decisions, usually adopted in respect of certain categories of debtors or claimants, for the purpose of protecting the interests of the state, society, or individual legal subjects. The features of such a moratorium are identified. It is substantiated that a moratorium preventing the compulsory enforcement of court decisions is unconstitutional in the absence of a legitimate aim or of an appropriate balance between that aim and the restrictions imposed. It is determined that an appropriate balance presupposes compliance with the following criteria by the moratorium: strict necessity; determinacy and limited duration; flexibility; non-discrimination; and availability of compensation. It is established that at present it is impossible to enforce judicial decisions on recovery, in cases where the assets of sanctioned persons are blocked, in favor of good-faith creditors, and ways to solve this problem are proposed. It is clarified that the Constitution of Ukraine prohibits the continued application to legal relations that had ended before the adoption of a decision of the Constitutional Court of Ukraine of a legal norm declared unconstitutional by that Court. It is substantiated that the Constitution of Ukraine prevents the review of final judicial decisions on the grounds that the Constitutional Court of Ukraine has found unconstitutional the legal norms applied by the court in resolving the case, except in cases where the authors of duly filed constitutional complaints, for which the opening of proceedings was not refused, apply for review of the final judicial decision, as well as the participants in the case in which an unconstitutional legal norm was applied in the final judicial decision, provided that the time limit for filing a constitutional complaint has not yet expired. The discretionary powers of the court are classified into conditionally discretionary powers, which limit judges’ choice by their own understanding of the only correct decision, and genuinely discretionary powers, which allow a free choice among several equally admissible options. It is established that the judge’s search for the correct decision in the exercise of conditionally discretionary powers should be carried out in the form of a four-step algorithm: establishing the clear limits of the power, clarifying its purpose, identifying possible options, and selecting the most balanced one. It is substantiated that, in exercising genuinely discretionary powers, the court should use a three-pronged test, consisting in verifying whether the court acted in accordance with the non-discretionary provisions of the law, whether it pursued the lawful purpose of its powers, and whether it ensured a reasonable balance of interests. Legislative amendments are proposed to eliminate uncertainty in the legal regulation of time limits for appealing judicial decisions, as well as the right to receive information. It is clarified that during a new hearing of a case, the principle of non reformatio in peius does not limit the court’s right to provide its own legal assessment of the factual circumstances of the case; however, the prohibition on worsening the appellant’s position, subject to certain exceptions, remains in force. It is substantiated that the court’s correction, on its own initiative, of linguistic inaccuracies in the formulation of the subject matter of a claim does not exceed its powers, provided that it does not lead to a change in the content of the claims or the chosen judicial remedy. Keywords: principle of legal certainty; proportionality and the principle of proportionality; legitimate expectations; legislative drafting technique and legal terminology; procedural analogy; economic litigation; dispute; protection of rights; judicial remedy; interim measures; appellate and cassation courts; insolvency and bankruptcy; joint and several and subsidiary liability; arbitration; compensation and allocation of court costs.ukпринцип правової визначеностіпропорційність та принцип пропорційностілегітимні очікуванняюридична техніка та юридична термінологіяпроцесуальна аналогіягосподарське судочинствоспірзахист правспосіб захистузабезпечення позовусуди апеляційної та касаційної інстанційнеплатоспроможність та банкрутствосолідарна та субсидіарна відповідальністьарбітражвідшкодування та розподіл судових витрат.principle of legal certaintyproportionality and the principle of proportionalitylegitimate expectationslegislative drafting technique and legal terminologyprocedural analogyeconomic litigationdisputeprotection of rightsjudicial remedyinterim measuresappellate and cassation courtsinsolvency and bankruptcyjoint and several and subsidiary liabilityarbitrationcompensation and allocation of court costs.Дисертація