Ковальчук, Микола МиколайовичМикола МиколайовичКовальчукЗубчик, Олег Анатолійович2026-01-292026-01-292025Ковальчук М. М. Інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів: порівняльний аналіз США та України : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2025. 239 с.УДК 35.07(477+73)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10004Ковальчук М.М. Інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів: порівняльний аналіз США та України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» з галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ. 2025. У дисертації досліджено актуальну наукову проблему підвищення інституціональної спроможності держави в умовах сучасних викликів. Основою роботи стало порівняння практик публічного управління в США та Україні. У дослідженні обґрунтовано теоретико-методологічні засади інституціональної спроможності держави та розроблено практичні рекомендації щодо її підвищення. Дослідження пропонує науково-обґрунтовані рекомендації щодо підвищення інституціональної спроможності держави, зокрема через удосконалення правової бази, організаційної структури, кадрового потенціалу, фінансових ресурсів та технологічної інфраструктури. Вперше обґрунтовано ключові принципи інституціональної спроможності держави: ефективність, прозорість, підзвітність та адаптивність. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад інституціональної спроможності держави в умовах сучасних викликів та розроблення практичних рекомендацій щодо її підвищення. Для досягнення поставленої мети визначено комплекс завдань щодо аналізу наукової літератури та досліджень з питань інституціональної спроможності держави, визначення та класифікації основних компонентів та чинників інституціональної спроможності держави, огляду та систематизації глобальних та регіональних викликів, які впливають на інституціональну спроможність держави, вибору та застосування критеріїв й індикаторів для оцінки інституціональної спроможності держави, порівняльного аналізу інституціональної спроможності США та України за основними аспектами на основі обґрунтованих критеріїв, виявлення сильних та слабких сторін, можливостей й загроз для інституціональної спроможності держави США та України в умовах сучасних викликів, розробки рекомендацій для підвищення інституціональної спроможності України на основі проведеного аналізу та порівняння. Об’єктом дослідження є державні інституції України та США як системи. Предметом дослідження є інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів на основі порівняльного аналізу США та України. У першому розділі наукової роботи розглянуто поняття інституціональної спроможності держави як комплексного феномену, що характеризує її здатність ефективно здійснювати публічне управління, формувати та впроваджувати державну політику, забезпечувати стабільність і розвиток суспільства. Інституціональна спроможність держави тісно пов’язана із її здатністю адаптуватися до сучасних викликів, таких як економічні кризи, глобалізація, соціальні трансформації та технологічний прогрес. Детально розкрито компоненти цього поняття, серед яких виділено організаційну структуру, кадровий потенціал, правову основу, фінансові ресурси та технологічну інфраструктуру. Аналізуючи ці складники, обґрунтовано, що кожен елемент відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності державного управління. Наприклад, правова основа формує нормативно-правове поле для функціонування державних інститутів, кадровий потенціал забезпечує професійну компетентність працівників, а фінансові ресурси визначають можливості реалізації стратегій і програм. Розглянуто основні чинники, які впливають на інституціональну спроможність, зокрема політичні, економічні, соціальні та культурні. Політичні чинники включають рівень демократизації та політичної стабільності, прозорість і підзвітність державної влади, а також ефективність взаємодії між центральними та регіональними органами управління. Економічні чинники визначаються рівнем розвитку національної економіки, доступністю фінансових ресурсів і можливістю залучення іноземних інвестицій. Соціальні чинники охоплюють рівень довіри громадян до інституцій, соціальну згуртованість і участь населення в ухваленні рішень. Культурні чинники включають традиції, цінності та норми, які впливають на сприйняття громадянами діяльності держави. Окрему увагу приділено ролі державних інституцій у забезпеченні національного розвитку. Показано, що вони виконують ключову функцію з формування суспільних благ, забезпечення справедливого розподілу ресурсів, підтримання соціальної стабільності та розвитку інноваційних технологій. Підкреслено значення ефективного планування та прогнозування як важливих елементів забезпечення інституціональної спроможності держави. Систематизовано та обґрунтовано підходи до оцінки ефективності державних інституцій, які враховують як кількісні, так і якісні показники, зокрема рівень виконання державних програм, ступінь досягнення стратегічних цілей, якість надання послуг громадянам та інституціональну стійкість до зовнішніх і внутрішніх викликів. У другому розділі проведено детальний аналіз сучасних глобальних та регіональних викликів, що суттєво впливають на інституціональну спроможність держави, а також їхнього впливу на формування, розвиток і функціонування державних інститутів. Розглянуто ключові чинники глобального масштабу, такі як економічна глобалізація, технологічний прогрес, зміни клімату та міжнародна політична напруга, які формують комплексні виклики для національних систем публічного управління. Зокрема, наголошено на впливі таких чинників, як зміна світового економічного порядку, що змушує держави адаптувати свої економічні стратегії, розвиток цифрових технологій, який вимагає модернізації управлінських процесів, а також демографічні зміни, що зумовлюють потребу в нових підходах до соціальної політики. Проаналізовано регіональні виклики, що включають економічні нерівності, політичну нестабільність, безпекові загрози та соціокультурні відмінності, характерні для певних географічних зон. Здійснено оцінку впливу військових конфліктів, внутрішньої міграції, а також політичних криз, що створюють тиск на державні інституції, знижуючи їхню ефективність та адаптивність. Крім цього, акцентується увага на ролі міждержавних об'єднань, таких як Європейський Союз, НАТО та інші міжнародні організації, у формуванні регіональної політики та підтримці інституціональної спроможності держави. У третьому розділі дослідження здійснено порівняльний аналіз інституціональної спроможності США та України з урахуванням публічно- управлінських аспектів. Проаналізовано функціональний портрет ключових інституцій обох держав, окреслено їхні основні завдання, повноваження та організаційні моделі. Розглянуто реакції інституцій США та України на актуальні виклики, зокрема геополітичні, безпекові, соціально-економічні та технологічні. Сформульовано практичні пропозиції щодо посилення інституціональної спроможності, спрямовані на підвищення адаптивності, ефективності та прозорості державного управління в обох країнах. Відзначено, що інституціональна спроможність держави перебуває під впливом не лише зовнішніх, але й внутрішніх чинників, таких як рівень корупції, стан правової системи, ефективність державного управління та наявність компетентних кадрових ресурсів. У дисертації наведено докладний аналіз цих аспектів, зокрема, оцінюється здатність держави до адаптації в умовах сучасних викликів, а також визначаються можливі шляхи підвищення ефективності публічного управління через удосконалення взаємодії між державою, суспільством та бізнесом. Зазначено, що важливість правової основи для державного управління полягає у її здатності забезпечувати легітимність державних рішень, створювати механізми правового захисту громадян і сприяти прозорості діяльності влади. Ефективна правова система мінімізує корупційні ризики, підвищує довіру до державних інститутів і сприяє стабільному функціонуванню економічних та соціальних відносин. У країнах зі слабкою правовою основою часто спостерігаються проблеми з імплементацією реформ, порушення прав громадян і низька ефективність правосуддя. Визначено, що рівень кадрового потенціалу безпосередньо впливає на якість прийняття державних рішень, ефективність управлінських процесів та інноваційність у вирішенні соціальних і економічних викликів. Висококваліфіковані державні службовці сприяють розробці й впровадженню ефективних реформ, забезпечують якість державних послуг та підвищують довіру громадян до органів влади. Недостатня професійна компетентність чиновників може призводити до управлінських помилок, бюрократичних зволікань та неефективного використання ресурсів. З’ясовано, що рівень фінансової забезпеченості держави визначає її здатність ефективно реалізовувати стратегічні ініціативи, фінансувати соціальні програми та підтримувати інституціональну стабільність. Бюджетний дефіцит, неефективне використання коштів та корупція можуть підривати економічну стійкість держави та зменшувати довіру суспільства до органів влади. Водночас грамотне управління фінансовими ресурсами сприяє економічному розвитку, модернізації інфраструктури та підвищенню рівня життя громадян. Ефективне використання технологічних рішень у державному управлінні дозволяє підвищити швидкість і якість прийняття рішень, забезпечити прозорість у наданні державних послуг, зменшити корупційні ризики та покращити комунікацію між громадянами та органами влади. У країнах із високим рівнем технологічної інфраструктури успішно впроваджуються такі рішення, як електронне декларування, цифрові адміністративні послуги та онлайн-вибори. Натомість недостатня технологічна оснащеність може ускладнювати модернізацію державного управління та сприяти бюрократичним затримкам. Показано, як чітка і логічно побудована організаційна структура сприяє ефективній координації політик, зменшує дублювання функцій, оптимізує витрати та підвищує гнучкість державних інституцій у реагуванні на виклики. Децентралізація відіграє ключову роль у зміцненні місцевого самоврядування, дозволяючи регіонам самостійно розподіляти ресурси та розвивати території відповідно до їхніх потреб. Водночас складні та неефективні організаційні моделі можуть призводити до розбалансованості влади, уповільнення процесів прийняття рішень та адміністративного хаосу. Інституціональна спроможність держави формується завдяки взаємодії правових, кадрових, фінансових, технологічних та організаційних чинників. Взаємопов’язаність цих компонент визначає здатність держави до ефективного управління, адаптації до внутрішніх і зовнішніх викликів та забезпечення сталого розвитку. Ефективна правова основа гарантує верховенство права та справедливість, кадровий потенціал – професійність державної служби, фінансові ресурси – стабільність і реалізацію державних програм, технологічна інфраструктура – інноваційність та швидкість управлінських процесів, а організаційна структура – чіткість координації та оптимізацію управлінських функцій. Таким чином, результати оцінки сучасного стану інституціональної спроможності держави демонструють необхідність впровадження інноваційних підходів, використання цифрових технологій та підвищення рівня прозорості управлінських процесів для забезпечення стійкого розвитку. Підкреслено важливість комплексного підходу до вирішення викликів як на глобальному, так і на регіональному рівнях, що дозволяє державам адаптуватися до сучасних умов і підвищувати свою інституціональну стійкість. Комплексний підхід до розвитку інституціональної спроможності є ключовим чинником успіху держави, що дозволяє їй реагувати на сучасні виклики, здійснювати ефективні реформи та забезпечувати добробут громадян.Kovalchuk M.M. Institutional Capacity of the State in the Face of Modern Challenges: A Comparative Analysis of the USA and Ukraine. – Qualification scientific work in the form of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 281 “Public Management and Administration” in the field of knowledge 28 “Public Management and Administration”. Taras Shevchenko National University of Kyiv. Taras Shevchenko National University of Kyiv. Kyiv, 2025. The dissertation investigates the pressing scholarly issue of strengthening the institutional capacity of the state in the context of contemporary challenges. The foundation of the study is a comparative analysis of public administration practices in the United States and Ukraine. The research substantiates the theoretical and methodological foundations of institutional capacity and offers practical recommendations for its enhancement. In particular, the study provides evidence-based proposals for improving institutional capacity through the development of the legal framework, organizational structure, human resources, financial support, and technological infrastructure. For the first time, the key principles of institutional capacity—efficiency, transparency, accountability, and adaptability—are theoretically justified. The purpose of the study is to justify the theoretical and methodological foundations of state institutional capacity in the face of modern challenges and to develop practical recommendations for its improvement. To achieve this objective, a range of tasks has been identified: analyzing scientific literature and existing research on institutional capacity; identifying and classifying the key components and determinants of institutional capacity; reviewing and systematizing global and regional challenges that affect it; selecting and applying appropriate criteria and indicators for assessment; conducting a comparative analysis of the institutional capacity of the United States and Ukraine based on well-grounded criteria; identifying strengths, weaknesses, opportunities, and threats to institutional capacity in both countries under current conditions; and developing recommendations to strengthen Ukraine’s institutional capacity based on this comparative analysis. The object of the study is the state institutions of Ukraine and the United States viewed as systems. The subject of the study is the institutional capacity of the state in the context of contemporary challenges, based on the comparative analysis of the U.S. and Ukraine. The first chapter explores the concept of institutional capacity as a multifaceted phenomenon characterizing a state’s ability to effectively conduct public administration, formulate and implement public policy, and ensure societal stability and development. Institutional capacity is closely linked to a state’s adaptability to modern challenges, such as economic crises, globalization, social transformation, and technological progress. The study thoroughly examines the core components of institutional capacity: organizational structure, human resources, legal framework, financial resources, and technological infrastructure. Each component is shown to play a crucial role in enhancing public administration effectiveness. For instance, the legal framework provides the regulatory foundation for institutional operations; human resources ensure professional competence; and financial resources determine the feasibility of implementing strategies and programs. The dissertation also analyzes the primary factors influencing institutional capacity, including political, economic, social, and cultural aspects. Political factors encompass the degree of democratization and political stability, transparency and accountability of state power, and the effectiveness of coordination between central and regional governments. Economic factors are determined by the level of national economic development, access to financial resources, and the ability to attract foreign investment. Social factors relate to citizens’ trust in public institutions, social cohesion, and civic participation in decision- making processes. Cultural factors include traditions, values, and norms that shape public perception of state institutions. Special attention is devoted to the role of state institutions in promoting national development. These institutions are shown to play a vital role in generating public goods, ensuring the equitable distribution of resources, maintaining social stability, and fostering technological innovation. The importance of effective planning and forecasting is highlighted as a critical element of institutional capacity. The dissertation systematizes and substantiates the approaches used to evaluate institutional effectiveness, taking into account both quantitative and qualitative indicators such as the implementation rate of government programs, achievement of strategic objectives, quality of public service delivery, and institutional resilience to external and internal pressures. The second chapter presents a detailed analysis of global and regional challenges that significantly impact state institutional capacity. It examines their influence on the formation, development, and functioning of public institutions. Key global challenges— such as economic globalization, technological advancement, climate change, and geopolitical tensions—are explored, as they pose complex demands on national systems of public governance. In particular, the study emphasizes the influence of shifting global economic structures, which require states to adjust their economic strategies, the development of digital technologies necessitating administrative modernization, and demographic shifts that call for innovative approaches in social policy. Factors such as changes in the global economic order, which compel states to adapt their economic strategies; the advancement of digital technologies, which necessitates the modernization of administrative processes; and demographic shifts, which require new approaches to social policy, are critically analyzed. The study also examines regional challenges, including economic inequalities, political instability, security threats, and socio-cultural differences specific to certain geographic regions. It assesses the impact of military conflicts, internal migration, and political crises that exert pressure on state institutions, thereby reducing their efficiency and adaptability. Additionally, the role of intergovernmental organizations—such as the European Union, NATO, and other international bodies—in shaping regional policies and supporting state institutional capacity is highlighted. The third section of the study presents a comparative analysis of the institutional capacity of the United States and Ukraine, focusing on public governance aspects. It analyzes the functional profiles of key institutions in both countries, outlining their core mandates, powers, and organizational models. Institutional responses in the U.S. and Ukraine to contemporary challenges—geopolitical, security-related, socio-economic, and technological—are also reviewed. Practical recommendations are proposed to enhance institutional capacity, aiming to improve adaptability, efficiency, and transparency in public administration in both nations. It is noted that institutional capacity is shaped not only by external influences but also by internal factors such as the level of corruption, the condition of the legal system, the effectiveness of public administration, and the availability of competent human resources. The dissertation offers an in-depth analysis of these issues, particularly assessing the state's capacity to adapt to modern challenges and identifying potential pathways to improve public administration through enhanced interaction among government, civil society, and the private sector. The significance of the legal framework for public administration is emphasized, particularly in its role in ensuring the legitimacy of state decisions, providing legal protection mechanisms for citizens, and fostering transparency in government operations. An effective legal system minimizes corruption risks, enhances public trust in institutions, and supports the stable functioning of economic and social relations. In contrast, countries with weak legal frameworks often face difficulties in reform implementation, violations of citizens' rights, and low judicial effectiveness. The study finds that the quality of human capital has a direct impact on the effectiveness of policy-making, administrative performance, and innovation in addressing social and economic challenges. Highly qualified civil servants play a key role in designing and implementing reforms, delivering high-quality public services, and fostering public trust in government. Conversely, a lack of professional competence among officials may result in management errors, bureaucratic delays, and inefficient use of resources. It is established that the level of financial security significantly influences a state's ability to implement strategic initiatives, fund social programs, and ensure institutional stability. Budget deficits, misallocation of funds, and corruption can undermine economic resilience and erode public confidence in government institutions. In contrast, sound financial management promotes economic growth, infrastructure modernization, and improved living standards. The effective use of technology in public administration enhances the speed and quality of decision-making, ensures transparency in service delivery, reduces corruption risks, and improves communication between citizens and public authorities. In countries with advanced technological infrastructure, solutions such as electronic declaration systems, digital administrative services, and online elections have been successfully implemented. However, inadequate technological capacity may hinder administrative modernization and contribute to bureaucratic inefficiencies. The research demonstrates how a clear and logically constructed organizational structure fosters effective policy coordination, reduces redundancy, optimizes resource allocation, and enhances institutional responsiveness. Decentralization plays a crucial role in empowering local governments, enabling them to allocate resources independently and develop territories based on specific needs. At the same time, overly complex or inefficient organizational models can lead to power imbalances, slower decision-making, and administrative disarray. Ultimately, the institutional capacity of a state is shaped through the interaction of legal, human, financial, technological, and organizational factors. The interdependence of these components determines a state's ability to govern effectively, adapt to both internal and external challenges, and ensure sustainable development. An effective legal framework guarantees the rule of law and justice; human resources ensure professionalism in the civil service; financial resources provide stability and enable the implementation of state programs; technological infrastructure fosters innovation and accelerates management processes; and an optimized organizational structure ensures clear coordination and effective execution of administrative functions. Thus, the assessment of the current state of institutional capacity highlights the urgent need to adopt innovative approaches, leverage digital technologies, and enhance transparency in governance processes to achieve sustainable development. The importance of a comprehensive, integrated approach to addressing challenges at both global and regional levels is emphasized, as it enables states to adapt to contemporary conditions and strengthen their institutional resilience. Such an integrated approach to developing institutional capacity is a critical success factor for any state, empowering it to respond effectively to modern challenges, implement meaningful reforms, and ensure the well-being of its citizens.ukінституціональна спроможністьдержаваінститути державидержавне управлінняпублічне управлінняСШАУкраїнапорівняльний аналізсучасні викликипублічна політикастратегіїінноваціїсуспільний розвитокinstitutional capacitystatestate institutionspublic administrationgovernanceUSAUkrainecomparative analysismodern challengespublic policystrategiesinnovationssocial developmentДисертація