Кощій, Оксана МиколаївнаОксана МиколаївнаКощій2026-04-232026-04-232026-04-21Кощій, О. (2026). Лінгвотектоніка візуального образу в "Метаморфозах" Овідія: структурно-семантичний вимір латинської екфрази. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 52–60. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.8УДК 821.124'02.09:81'4210.17721/1728-2659.2026.39.8https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/17027Вступ. Взаємодія вербального та візуального кодів в античній культурі базується на принципі ut pictura poesis та риторичних механізмах енаргії та гіпотипози. Поема Овідія "Метаморфози" постає унікальним синтезом епічного задуму та візуальної насиченості, де фіксація моментів трансформації є ключовим буттєвим принципом. Актуальність дослідження зумовлена "візуальним поворотом" у сучасній гуманітаристиці та необхідністю вивчення власне лінгвістичного фундаменту екфрази. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі лінгвотектоніки візуального образу в поемі через виявлення структурно-семантичної специфіки латинської екфрази. Методи. Методологія роботи базується на синтезі інструментарію класичної філології та теорії інтермедіальності. У дослідженні застосовано герменевтико-філологічний аналіз оригіналу, структурно-семантичний аналіз лексичних полів візуальності, а також морфо-синтаксичний аналіз для вивчення імітації пластики й динаміки образу. Результати. Встановлено, що артефактна екфраза в Овідія є процесуальною, оскільки вона фокусується на самому акті творення образу. Виокремлено три рівні маркерів: номінацію, дескрипцію та орієнтацію. Номінаційні маркери (формули з erat, імена деміургів, флористичне обрамлення) виконують функцію текстової "рамки", що відокремлює візуальний простір від наративу. Дескриптивні засоби включають вербалізацію світла, кольору та фактури, де розгалужена система лексем на позначення сяйва створює ефект люмінесценції. Рівень орієнтації реалізується через просторові вказівки (hac, illic, medius) та градацію епітетів, що моделюють тривимірну архітектоніку об'єкта. З'ясовано, що використання praesens historicum та participium praesentis activi нівелює розрив між статикою матеріалу та динамікою події. Прагматичний аспект забезпечується використанням coniunctivus potentialis, що стирає межу між текстом і реципієнтом. Доведено, що синтаксична іконічність (гіпербатон) дзеркально відтворює фізичну форму артефакту безпосередньо в структурі речення. Висновки. Дослідження підтверджує, що лінгвотектоніка візуального образу в Овідія є складною системою "архітектурного" конструювання простору, де мовні одиниці виконують функцію "будівельних блоків" образу. Автор не просто копіює об'єкт, а реконструює процес його генезису через лексику творення та концепт argumentum. Основними висновками є обґрунтування прагматичної орієнтованості екфрази та здатності синтаксису моделювати пластику візуального простору.Background. The interaction of verbal and visual codes in ancient culture is based on the principle of ut pictura poesis and the rhetorical mechanisms of enargeia and hypotyposis. Ovid's poem "Metamorphoses" emerges as a unique synthesis of epic design and visual saturation, where the fixation of moments of transformation serves as a key ontological principle. The relevance of the study is driven by the "visual turn" in contemporary humanities and the need to examine the actual linguistic foundation of ekphrasis. The purpose of the study is a comprehensive analysis of the linguotectonics of the visual image in the poem by identifying the structural-semantic specificity of Latin ekphrasis. Methods. The methodology of the work is based on a synthesis of classical philology tools and the theory of intermediality. The study employs a hermeneutic-philological analysis of the original, a structural-semantic analysis of lexical fields of visuality, and a morpho-syntactic analysis to investigate the imitation of plasticity and the dynamics of the image. Results. It has been established that artifactual ekphrasis in Ovid is processual, as it focuses on the very act of image creation. Three levels of markers are identified: nomination, description, and orientation. Nomination markers (formulas with erat, names of demiurges, floral framing) function as a textual "frame" that separates the visual space from the narrative. Descriptive means include the verbalization of light, color, and texture, where an extensive system of lexemes denoting radiance creates an effect of luminescence. The orientation level is realized through spatial cues (hac, illic, medius) and a gradation of epithets that model the three-dimensional architecture of the object. It has been found that the use of praesens historicum and participium praesentis activi bridges the gap between the statics of the material and the dynamics of the event. The pragmatic aspect is provided by the use of coniunctivus potentialis, which blurs the boundary between the text and the recipient. It is proven that syntactic iconicity (hyperbaton) mirrors the physical form of the artifact directly within the sentence structure. Conclusions. The study confirms that the linguotectonics of the visual image in Ovid is a complex system of "architectural" space construction, where linguistic units function as "building blocks" of the image. The author does not simply copy the object but reconstructs the process of its genesis through the lexis of creation and the argumentum concept 3. The main conclusions are the justification of the pragmatic orientation of ekphrasis and the ability of syntax to model the plasticity of visual space.ukenargeiahypotyposishyperbatonpraesens historicumintermedialitytext visualizationsyntactic iconicityенаргіягіпотипозагіпербатонpraesens historicumінтермедіальністьвізуалізація текстусинтаксична іконічністьСтаття