Shtelmashenko, AnastasiaAnastasiaShtelmashenko2026-02-272026-02-272025-06-09Shtelmashenko, A. (2025). AFRICA AS A FIELD OF A NEW GEOPOLITICAL GAME. Politology bulletin(95), 285–299. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.95.285-29910.17721/2415-881x.2025.95.285-299https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/11546Analyzes the transformation of Africa into an active player amid the emerging geopolitical rivalry among China, the United States, and European countries. It identifies the key interests of each of these actors on the African continent and the means by which they pursue them. Particular attention is paid to China's current strategy of investing heavily in African infrastructure, ensuring access to resources, and advancing diplomatic interests without demanding political reforms – an approach that appeals to authoritarian regimes. At the same time, China's cooperation model has drawn criticism for fostering debt dependency and delivering limited benefits to local economies. In response to China's growing influence, the United States is re-evaluating its presence in Africa, emphasizing support for democracy, security, economic development, and access to strategic resources.The article also examines Europe's policy toward Africa. Aware of its waning dominance, Europe seeks to restore its influence through partnership programs, development aid, and new infrastructure initiatives, particularly the «Global Gateway», which competes with China's Belt and Road Initiative. It is revealed that this «new great game» presents both opportunities for African countries' development and risks of renewed dependency and debt burdens. The study draws a parallel between the current «scramble for Africa» and the colonial period, though with a focus on modern economic, political, and security challenges. The author emphasizes the importance of cooperation among various organizations and governments to avoid proxy conflicts on African soil, which could divide the continent into spheres of influence and limit the sovereign agency of African nations. The conclusions argue that the effectiveness of external actors' strategies will largely depend on the position of African states themselves – their ability to safeguard their strategic interests and mitigate the negative effects of geopolitical competition. Future research should explore the role of other actors in Africa, including India and Middle Eastern states, and assess the impact of global rivalry on the continent’s long-term development.Проаналізовано трансформацію Африки як активного учасника на арені нового геополітичного суперництва між Китаєм, США та європейськими країнами. Визначено ключові інтереси кожного з цих гравців на африканському континенті та засоби їхньої реалізації. Увагу зосереджено на тому, що Китай нині активно інвестує в інфраструктуру Африки, забезпечує доступ до ресурсів, просуває дипломатичні інтереси без вимог до політичних реформ, що приваблює відповідні авторитарні режими. Водночас модель співпраці Китаю породжує критику за боргову залежність та обмежений ефект для місцевої економіки. Сполучені Штати Америки, намагаючись стримати зростаючий вплив Китаю, переглядають свою присутність в Африці і, відповідно, акцентують увагу на підтримці демократії, безпеки та економічного розвитку, а також на доступі до стратегічних ресурсів. Розглянуто політику Європи щодо Африки. Європа, усвідомлюючи втрату домінантних позицій, прагне відновити вплив через програми партнерства, розвиткову допомогу та нові інфраструктурні ініціативи, зокрема «Global Gateway», конкуруючи з китайською ініціативою «Один пояс і один шлях». З’ясовано, що ця «нова велика гра» не тільки відкриває для африканських країн додаткові можливості розвитку, а й створює ризики нової залежності та боргового навантаження. У дослідженні означено паралель між новим «змаганням за Африку» та колоніальним періодом, але з акцентом на сучасні економічні, політичні та безпекові виклики. Автор наголошує на важливості співпраці різних організацій, урядів задля уникнення «проксі-конфліктів» на території Африки, що може призвести до поділу континенту на сфери впливу, а отже, до обмеження суверенних можливостей самих африканських країн. У висновках обґрунтовано, що ефективність реалізації інтересів зовнішніх акторів значною мірою залежатиме від позиції самих африканських держав, їхньої здатності забезпечити власні стратегічні інтереси та уникнути негативних наслідків геополітичної конкуренції. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом ролі інших гравців в Африці (зокрема, Індії, держав Близького Сходу) та впливом глобальної конкуренції на довгостроковий розвиток африканського континенту.ukAfricageopoliticsChinaUSAEuropeInternational RelationsАфрикагеополітикаКитайСШАЄвропаміжнародні відносиниСтаття