Pastukhov, AntonAntonPastukhov2026-02-272026-02-272024-05-27Pastukhov, A. (2024). CONCILIARITY AS A CENTRAL CATEGORY OF HISTORIOSOPHY OF THE POLITICAL IDEOLOGY OF CONSERVATISM. Politology bulletin(92), 89–105. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2024.92.89-10510.17721/2415-881x.2024.92.89-105https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/11467Analyses the category of conciliarity as the axial conceptual basis of the historiosophy of the ideological and political direction of conservatism. The main scientific problem of the work was to highlight the structural elements of this category, to study them descriptively, and to form a methodological basis for the study of political formation in comprehension the history of conservatism. In particular, the author identifies the fallacy of determining the core of conservatism based on the concept of traditionalism, due to its reactionary nature and transcendental socio-political attitudes, which reject the main thesis of conservatism, which is the presence of changes in the political and historical process. At the same time, the author of the article proposes to proceed from the concept of conciliarity as a category that fully reflects the conceptual basis of conservatism, which stems from its nature. Thus, in the course of the work, the author identifies the main structural elements of the historiosophy of conciliarity, in particular: simultaneous temporality and timelessness of the historical process, which is manifested in the fact that the past as an ontological structure of human existence does not cease to exist in the present, but is supplemented by the latter as a fundamental principle symbolising the variability of historical and social reality. Based on this, the second element of conciliarity was identified, which is the dialectical duality of the imitative and creative beginnings of social life, which is realised in a complex procedural system of sustainability and development of political phenomena. The third essential aspect of conciliarity in our context is the activity of supra-individual and personal principles and the socio-political historical process, which intensifies the principles of heredity and the willful and energetic transformation of political life. The last feature of this category was determined by us in the time-spatial dimension, when the historical formation of a certain social group is influenced not only by the general temporal context, but also by the second conjuncture of the spatial existence of a certain nation, which is parallel to the first. By synthesising all these essential features, historical conciliarity helps to find and form its own ontologically optimal political forms of existence and development for each people and nation, which is manifested in the essential constitutive of the socio-political system. Thus, history in conservatism directly or indirectly influences the modern political agenda.Аналізується категорія соборності як осьова концептуальна основа історіософії ідейно-політичного напрямку консерватизму. Головною науковою проблемою роботи було висвітлення центроорганізуючих ознак цієї категорії, їх описове дослідження, а також формування методологічної основи пізнання політичного становлення в історії філософії консерватизму. Тільки шляхом розгляду цих характеристик в спільності та синтезі ми можемо говорити про загальну систему історіософського знання консерватизму в усьому його об’ємі, а також висвітлити його специфіку та закономірності. Визначено помилковість детермінації ядра консерватизму спираючись на поняття традиціоналізму, через його реакційність та трансцендентні соціально-політичні установки, які відкидають головну тезу консерватизму, яка полягає в наявності змін в політико-історичному процесі. З’ясовано головні структурні елементи історіософії соборності, зокрема: синхронічну часовість і позачасовість історичного процесу, який проявляється в тому, що минуле як онтологічна структура людського буття не перестає існувати в сьогоденності, а доповнюється останньою як фундаментальним початком, який символізує змінність історичної та суспільної дійсності. Виходячи з цього, було вказано другий елемент соборності, який полягає в діалектичній дуальності наслідувального та творчого початків суспільного життя, яке реалізується в складній процесуальній системі сталості-розвитку політичних явищ. Третім сутнісним аспектом соборності в нашому контексті є діяльність надіндивідуального та особистісного начал у соціально-політичному історичному процесі, що інтенсифікує принципи спадковості та вольового та енергійного перетворення політичного буття. Остання особливість цієї категорії була детермінована нами в часово-просторовому вимірі, коли на історичне становлення певної суспільної групи впливає не тільки загальний часовий контекст, а також додається друга паритетна з першою кон’юнктура просторового існування певного народу. Синтезуючи всі ці істотні ознаки, історична соборність допомагає знайти та сформувати власні онтологічно-оптимальні політичні форми існування та розвитку для кожного народу та нації, що проявляється в сутнісній конституанті суспільно-політичної системи. Таким чином, історія в консерватизмі прямо чи опосередковано впливає на сучасний політичний порядок денний.ukideology of conservatismconciliarityhistorical organicitysocio-political developmenthistoriosophy of conservatismtraditionalismpolitical and historical realitypolitical traditionідеологія консерватизмусоборністьісторична органічністьсуспільно-політичний розвитокісторіософія консерватизмутрадиціоналізмполітико-історична дійсністьполітична традиціяСтаття