Романенко, Олена ВіталіївнаОлена ВіталіївнаРоманенко2025-01-062025-01-062024Романенко О. Війна і пам’ять: трансформація наративних меморіальних практик. Літературний процес: методологія, імена, тенденції. 2024. №24. С. 114–122.https://doi.org/10.28925/2412-2475.2024.24.12https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/5648The article is devoted to the study of current changes that are taking place in connection with the Russian-Ukrainian war and the transformation of narrative memorial practices in Ukrainian literature and artistic practices. The focus of attention is on both traditional practices of documenting the memory of the war, as well as those that reinterpret and revive memory in the digital space and the context of the development of new media art. The research is intellectually supported by trauma studies and memory studies, which investigate digital transformations of memory through the prism of new experiences of forming narrative memorial practices. The object of the study was the poetry collections of Victoria Amelina’s “Testimony,” Maksym Kryvtsov’s “Poems from the Hole,” Artur Dron’s “We Were Here,” Kateryna Kalytko’s “People with Verbs,” etc, as well as collection of Ostap Slivnsky “Dictionary of War” and digital projects — online exhibition “One More Day. War Diaries” and “Unwritten.” From the perspective of the development of new media, the change in the mechanisms of the formation of the narrative about traumatic events is shown; it is demonstrated that in the digital space, remembering is based on an immersive experience, which involves the emotional involvement of the recipient in the memory of the trauma. Digital media reinterprets individual memory as a separate example of remembering and actualizing collective memory, creating foundations for forming a community of memory on a broad basis and with the wide involvement of recipients. It has been proven that in Ukraine, the memory of the Russian-Ukrainian war is formed in the discourse of 1) traditional memorial practices of commemoration (a minute of remembrance, publication of memories, unpublished works, establishment of public events or scholarships in honor of a fallen soldier, etc); 2) digital memorial practices that actualize the text dimension of memory and immersive practices of emotional involvement in the digital space of memory. This provides an opportunity to combine the personal and collective experience of experiencing the Russian-Ukrainian war, promotes the consolidation of Ukrainians around the memory, and forms solidarity in the perception and interpretation of the traumatic experience.Статтю присвячено дослідженню актуальних змін, які відбуваються у зв’язку із російсько-українською війною та трансформацією наративних меморіальних практик в українській літературі та художніх практиках. У фокусі уваги перебувають як традиційні практики документування спогаду про війну, так і ті, які переосмислюють та оживляють пам’ять у цифровому просторі та в умовах розвитку new media art. Інтелектуальною підтримкою дослідження стали студії травми та студії пам’яті, які вивчають цифрові перетворення пам’яті крізь призму нового досвіду формування наративних меморіальних практик. Об’єктом дослідження стали поетичні збірки Вікторії Амеліної «Свідчення», Максима Кривцова «Вірші з бійниці», Артура Дроня «Тут були ми», Катерини Калитко «Люди з дієсловами» та ін., а також збірка Остапа Сливинського «Словник війни» і цифрові проєкти — онлайн-виставка «Ще один день. Щоденники війни» та «Недописані». Із перспективи розвитку нових медіа показано зміну механізмів формування оповіді про травматичні події, продемонстровано, що в цифровому просторі запам’ятовування засноване на імерсивному досвіді, який передбачає емоційне залучення реципієнта до спогаду про травму. Цифрові медіа переосмислюють індивідуальний спогад як окремий приклад запам’ятовування й актуалізують колективну пам’ять, створюють засади для формування спільноти пам’яті на широких засадах і широкій залученості реципієнтів. Доведено, що в Україні спогад про російсько-українську війну формується в дискурсі: 1) традиційних меморіальних практик вшанування (хвилина пам’яті, публікація спогадів, невиданих творів, заснування публічних подій чи стипендій на честь загиблого воїна та ін.); 2) цифрових меморіальних практик, які актуалізують текстовий вимір спогаду та імерсивні практики емоційного залучення до цифрового простору пам’яті. Це дає можливість поєднати особистий та колективний досвід переживання російсько-української війни, сприяє консолідації українців довкола спогаду та формує солідарність у сприйнятті й тлумаченні травматичного досвіду.ukукраїнська літературапам'ятьцифровий простірстудії пам'ятістудії травмиUkrainian literaturememorydigital spacememory studiestrauma studiesСтаття