Вілінський, Максим СергійовичМаксим СергійовичВілінськийГрабовська, Оксана Олександрівна2026-01-072026-01-072025Вілінський М. С. Висновок експерта в системі засобів доказування в цивільному судочинстві України : дис. ... д-ра філософії : 081 Право / М. С. Вілінський. Київ, 2025. 331 с. + 14 дод.УДК 347.948.3https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/9460Вілінський М.С. Висновок експерта в системі засобів доказування в цивільному судочинстві України. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). — Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2025. У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження висновку експерта як одного із засобів доказування фактів (обставин) у цивільному судочинстві України. У розділі 1 дисертації проведено аналіз поняття «експерт» у цивільному судочинстві України. Автором здійснено дослідження підходів українського та іноземних законодавців, а також позицій вітчизняних науковців щодо вимог, яким має відповідати експерт для участі в цивільній справі. Визначено, що основними вимогами, які ставляться до експерта та впливають на його можливість участі в цивільній справі, є наявність спеціальних знань, проходження атестації та отримання кваліфікації експерта за певною спеціальністю, а також включення до Реєстру атестованих судових експертів. Автор досліджує історичний аспект та іноземний досвід визначення місця екс- перта в складі учасників судового процесу в цивільних справах. Із першого з них вбачається, що його було віднесено до окремої групи учасників судового процесу лише з набуттям чинності ЦПК (цивільним процесуальним кодексом) України 2004 року. У кодексах 1924, 1929, 1963 років норми, які регулювали процесуальний статус експерта, структурно розміщувались у розділах про призначення та проведення експертизи, а також доказів і доказування. Дослідження іноземного досвіду з цього питання дозволило поділити країни на два табори: прибічників невключення експерта до будь-якої групи учасників судового процесу та віднесення експерта до категорії «Інші учасники судового процесу». На підставі вивчення доктринальних позицій вітчизняних учених встановлено, що критерієм віднесення експерта до групи «Інші учасники судового процесу» є від- сутність матеріально-правової заінтересованості в розгляді цивільної справи. Також додатково обґрунтовано наявність в експерта процесуально-правового виду заінтересованості. Вона виражається у його бажанні належно користуватися процесуальними правами та сумлінно дотримуватися процесуальних обов’язків, закріплених нормативно-правовими актами. Дисертантом проведено дослідження історичного розвитку закріплення прав та обовʼязків експерта в цивільному судочинстві України. На підставі норм чинного ЦПК України здійснено поділ таких на права та обов’язки, пов’язані з безпосереднім проведенням експертизи (складанням та наданням висновку експерта), а також права та обов’язки, пов’язані з належним соціальним, матеріальним, правовим та внутрішньо-організаційним забезпеченням діяльності експерта. У межах першої групи здійснено дослідження проблематики: права на заявлення клопотань та заяв, права на уточнення поставлених питань, права експертної ініціативи, права на оскарження дій головуючого судді, права на відмову від проведення експертизи. Висловлено пропозиції, зокрема, щодо виключення, а також удосконалення механізмів реалізації окремих із них. У межах другої групи досліджено проблематику права на оплату проведеної експертизи. Встановлено недостатність рівня оплати праці експерта та причини цього. Окрім того, на підставі статистичних даних відображено проблему надмірної навантаженості експертів проведенням експертиз. Пропозиціями щодо її вирішення стали впровадження посади помічника експерта, зміни моделі української економіки, а також проведення роботи для популяризації професії експерта та залучення молодих правників до її опанування. Розділ 2 дисертації присвячений визначенню правової природи висновку екс- перта, особливостям форми його викладення, обовʼязковим елементам змісту та структури, а також його оцінці судом у цивільних справах. Окрім цього, дисертант досліджує правову природу експертизи, механізм її призначення, проведення та по- дання до суду її результатів. На основі аналізу законодавства України, доктринальних поглядів вітчизняних процесуалістів визначено правову природу висновку експерта як засобу доказування. Відмежовано його від понять «доказів» та «джерел доказів». До останнього в свою чергу віднесено експерта. До основних частин висновку експерта законодавство відносить: вступ, дослідження та висновки. У роботі проаналізовано їх сутність та змістовні елементи. Зроблено висновок про те, відсутність яких елементів впливає на оцінку відомостей висновку судом. Встановлено основну форму цього засобу доказування, додаткові форми викладення експертом інформації, яка стосується порядку та суті проведення експертизи: розʼяснення та доповнення висновку експерта, висновок експертного дослідження, повідомлення про неможливість проведення експертизи, електронна форма висновку експерта. Дисертантом також висловлена пропозиція залишити розʼяснення висновку в межах процедури його дослідження, а доповнення - віднести до додаткової експертизи. Особливу увагу приділено новелі законодавства про експертизу - електронному висновку експерта, можливість подання якого існує лише з 2022 року. На підставі досліджень українських науковців у роботі визначено основні ознаки експертизи. Автором досліджено особливості призначення експертизи судом та замовлення її учасниками справи. Запропоновано перелік виключних випадків, коли експертиза може бути призначена головуючим із власної ініціативи. Окрім цього, доцільним нововведенням мало б стати звітування експерта про хід та приблизні строки завершення експертизи перед особою, яка призначила (замовила) дослідження. Це дозволить контролювати строки дослідження та добросовісність самого екс- перта. Дисертантом також окреслено можливі стадії призначення експертизи в суді: підготовче провадження, розгляд справи по суті, після виходу до нарадчої кімнати, апеляційне провадження. Особливу увагу дисертант приділив розробці алгоритму участі експерта в електронному судочинстві з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС (Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи). Процес призначення, проведення та оформлення результатів дослідження, на думку автора, має відбуватися протягом десяти послідовних етапів - від заповнення учасником справи форми клопотання про призначення експертизи до закриття експертові доступу до електронних матеріалів судової справи. На етапі призначення конкретного експерта також пропонується механізм його автоматизованого відбору, який, зокрема, мав би враховувати стан завантаженості дослідників. Автором проведено дослідження законодавства України в частині подання висновку експерта до суду. Здійснено порівняння такого механізму у випадку призначення дослідження судом, а також його проведення на замовлення учасника справи. Особливу увагу в роботі присвячено процедурам дослідження та оцінки відомостей висновку експерта. Встановлено способи такого дослідження та стадії провадження, на якому воно може здійснюватись. Визначено поняття та зміст оцінки відомостей висновку експерта. Викладено випадки надання відомостям висновку експерта переваги над іншими доказами: коли певні факти (обставини) в силу закону не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, окрім висновку експерта; коли висновок експерта є засобом доказування, за допомогою якого можливо з найвищою долею ймовірності підтвердити чи спростувати наявність певних фактів (обставин). На думку автора, оцінку висновку експерта слід розглядати з позиції його відповідності критеріям: належності, допустимості, достовірності та достатності. Належними слід вважати відомості висновку експерта, які містять інформацію щодо фактів (обставин), що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Використовуючи підхід учених кримінальної процесуальної науки та ККС у складі ВС (Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду), автор зазначає, що допустимість висновку експерта полягає в дотриманні наступних складових: належний суб’єкт отримання доказів (суд чи учасник справи), належне джерело доказів (експерт), належна форма закріплення доказу (висновок експерта як засіб доказування), дотримання процедури отримання доказу. У рамках останньої складової слід також виділити процедурні питання, пов’язані з призначенням експертизи; процедурні питання, пов’язані з проведенням експертизи; процедурні питання, пов’язані з оформленням результатів проведення експертизи та її завершенням. Автор також висловлюється про можливість використання рецензії на висновок експерта при вирішенні питання про призначення додаткової чи повторної експертиз. Дисертант застосовує окремі підходи українських науковців до окреслення змісту достовірність доказів у контексті висновку експерта. Достовірним, на думку 5 автора, слід вважати висновок експерта, який з більшою долею імовірності (вірогідністю) відображає дійсні обставини (факти) справи. Дисертант також погоджується з позиціями окремих науковців щодо змісту критерію достатності доказів, а саме виділення кількісно-якісної його характеристики. При оцінці висновку за критерієм достатності доказів суд має враховувати як які- сні (належності, допустимості та достовірності висновку), так і кількісні характери- стики («зважування» висновку експерта з іншими доказами). В окремих випадках одного висновку експерта може бути достатньо для встановлення (спростування) факту (обставини). У розділі 3 дисертації викладено аналіз механізму отримання висновків експертів, складених у країнах Європи. Такий закріплено як на рівні вітчизняного законодавства, так і на міжнародному рівні, у багатосторонніх договорах та двосторонніх угодах між Україною та окремими країнами. Викладено етапи отримання українським судом висновку іноземного експерта. Зазначено, що для перевірки статусу іноземного експерта український суд має отримати офіційні документи, передбачені законодавством запитуваної країни, а також інформацію про норми права цієї країни, які містять вимоги до експерта, у порядку Європейської конвенції про інформацію (Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства від 07.06.1968, приєднання України 14.07.1993, згідно з постановою від 14.07.1993 № 3385-XII Верховної Ради України). До того ж, під час оцінки висновку іноземного експерта український суд має перевірити дотримання процедурних вимог іноземного законодавства щодо призначення та проведення дослідження, інформацію про яке він може також отримати у порядку згаданої конвенції.Vilinskyi M.S. Expert opinion in the system of means of proof in civil proceedings of Ukraine. — Qualification scientific work in the form of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 081 «Law» (08 - «Law»). — Educational and Scientific Institute of Law of Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2025. The dissertation work a comprehensive study of the expert opinion as one of the means of proving facts (circumstances) in civil proceedings of Ukraine is carried out. In section 1 of the dissertation, an analysis of the concept of «expert» in civil proceedings of Ukraine is carried out. The author has studied the approaches of Ukrainian and foreign legislators, as well as the views of Ukrainian scientists regarding the requirements an expert must meet to participate in a civil case. It was determined that the main requirements for an expert, which affect the possibility of participating in a court case are specialized knowledge, passing certification and obtaining expert qualifications in a certain specialty, as well as being listed in the Register of Certified Court Experts. The author studies the historical aspect and foreign experience regarding the role of an expert among trial participants in civil cases. From the first of them it was determined that he was attributed to a separate group of trial participants only with the entry into force of the CPC of Ukraine in 2004. In the codes of 1924, 1929, and 1963, the norms regulating the procedural status of an expert were structurally placed in the sections on the appointment and conduct of an expert examination, as well as in sections on evidence and proof. The study of foreign experience on this issue allowed us to divide the countries into two groups: supporters that do not include experts in any specific category of trial participants and those that classify experts as «Other participants in the judicial process». Based on the study of the doctrinal positions of Ukrainian scientists, it was established that the criterion for assigning an expert to the group «Other participants in the judicial process» is a material and procedural interest in the consideration of a civil case. The presence of a procedural type of interest by an expert is also additionally substantiated. It is expressed in his desire to use his procedural rights properly and comply with procedural obligations conscientiously stated in regulatory legal acts. The author conducted a study of the historical analysis of the development of rights and obligations in Ukrainian civil proceedings. Under on the norms of the current CPC of Ukraine, it was established a division of such rights and obligations into two groups: related to the conduct of an expert examination (compilation and provision of an expert opinion), as well as rights and obligations related to proper social, material, legal and internal organizational support for the expert’s activities. Within the first group, the following issues were studied: the right to file a motion and application, the right to clarify the issues raised, the right of expert initiative, the right to appeal the actions of the main court, the right to refuse to conduct an expert examination. The author proposed certain modifications, including eliminating some of these rights and improving mechanisms for their implementation. Within the other group of the rights and obligations of an expert, the issue of the right to receive payment for the conducted expert examination was studied. The insufficient level of expert remuneration and the reasons for this were established. Additionally, based on statistical data, the problem of the excessive workload among experts in conducting expert examinations was identified. The proposals for its solution were creating the position of expert assistant, reforming the Ukrainian economic model, as well as promoting the expert profession and attract young lawyers to master it. Section 2 of the dissertation is devoted to determine the legal nature of the expert’s opinion, the features of the form of its presentation, the mandatory elements of the content and structure, as well as its assessment by the court in civil cases. In addition, in the dissertation the legal nature of the expert examination, the appointment mechanisms, conduct and submission to the court of its results were examined. Based on the analysis of the legislation of Ukraine, the doctrinal views of Ukrainian proceduralists, the legal nature of the expert’s opinion as a mean of proof are determined. It was distinguished from the concepts of «evidence» and «sources of evidence», with the latter including the expert. The legislation includes the following main parts of an expert opinion: introduction, research and conclusions. In the scientific work, their essence and content elements were analysed. It was concluded that the absence of certain elements affects the assessment of the information of the expert opinion by the court. The main form of this means of proof, additional forms of presentation by the expert of information related to the procedure and essence of the examination were established: clarification and additions to the expert opinion, the conclusion of the expert study, notification of the impossibility of conducting the expert examination, the electronic form of the expert opinion. In the dissertation it was also proposed to include the clarification of the opinion in the expert’s interrogation, and the additions in the additional expert examination. Particular attention was paid to the new legislation on expert examination — the electronic expert opinion, the possibility of submitting which has existed only since 2022. Based on the research of Ukrainian scientists, in the work the main features of the examination were identified. The author examines the features of the appointment of an examination by the court and its ordering by the participants in the case. A list of exceptional cases is proposed when the examination may be appointed by the presiding judge on his own initiative. In addition, an appropriate innovation would be for the expert to report on the progress and approximate completion dates of the examination to the person who appointed (ordered) the study. This would allow controlling the terms of the study and the integrity of the expert. The dissertation also outlined the possible stages of appointing an examination in court: preparatory proceedings, consideration of the case on the merits, after entering the deliberative room, appeal proceedings. In the dissertation special attention was paid to the development of an algorithm for the expert’s participation in electronic legal proceedings using the subsystems (modules) of the UJITS. The process of appointing, conducting and registering the results of the study, in the author’s opinion, should take place over ten consecutive stages — from the moment a participant in the case fills out the application form for the appointment of an expert examination to the expert’s access to the electronic materials of the court case being closed. At the stage of appointing a specific expert, a mechanism for his automated selection is proposed, which, in particular, should take into account the workload of experts. The author conducted a study of the legislation of Ukraine in terms of submitting an expert’s opinion to the court. A comparison of such a mechanism is made in the case of a courtordered study, as well as its conduct at the order of a party to the case. The work pays special attention to the procedures for studying and evaluating the information in the expert’s opinion. The methods of such study and the stages of proceedings at which it can be carried out are established. The concept and content of the assessment of the information in the expert’s opinion are defined. The cases of giving the information in the expert’s opinion priority over other evidence are outlined: when certain facts (circumstances) by law cannot be confirmed by other means of proof, except for the expert’s opinion; when the expert’s opinion is a means of proof by means of which it is possible to confirm or refute the existence of certain facts (circumstances) with the highest degree of probability. In the author’s opinion, the evaluation of the expert’s opinion should be considered from the standpoint of its compliance with the criteria: relevance, admissibility, reliability and sufficiency. The information in the expert opinion should be considered relevant, if it contains information on facts (circumstances) that confirms the stated claims or objections or has other significance for the consideration of the case and are subject to establishment when making a court decision. Using the approach of scientists of criminal procedural law and the Cassation Criminal Court of the Supreme Court, the author notes that the admissibility of an expert opinion consists in observing the following components: the appropriate entity of obtaining evidence (court or participant in the case), the appropriate source of evidence (expert), the appropriate form of fixing the evidence (expert’s opinion as a mean of proof), compliance with the procedure for obtaining evidence. Within the last component, the procedural issues related to the appointment of an expert examination; procedural issues related to the conduct of the expert examination; procedural issues related to the creation of the results of the expert examination and its completion should also be highlighted. The author also speaks about the possibility of using a review of the expert opinion when deciding on the appointment of additional or repeated examinations. The dissertation applies certain approaches of Ukrainian scientists to defining reliability in the context of expert opinions. In the author’s opinion, an expert’s opinion should be considered reliable if it reflects the actual circumstances (facts) of the case with a higher degree of probability (likelihood). The author also agrees with the positions of some scientists regarding the content of the criterion of sufficiency of evidence, namely the allocation of its quantitative and qualitative characteristics. When assessing the opinion according to the criterion of sufficiency of evidence, the court must take into account both qualitative (relevance, admissibility and reliability of the conclusion) and quantitative characteristics («weighing» the expert’s opinion with other evidence). In some cases, one expert opinion may be sufficient to establish (refute) a fact (circumstances). Section 3 of the dissertation analyzes the mechanism for obtaining expert conclusions drawn up in European countries. This is enshrined both at the level of Ukrainian legislation and the international agreements, in multilateral treaties and bilateral agreements between Ukraine and other countries. The stages of obtaining a foreign expert’s conclusion by a Ukrainian court are outlined. It is noted that to verify the status of a foreign expert, the Ukrainian court must obtain official documents stipulated by the legislation of the requested country, as well as information about the legal norms of this country, which contain requirements for an expert, in accordance with the procedure of the European Convention on Information. Furthermore, when evaluating a foreign expert opinion, the Ukrainian court must ensure compliance with the procedural requirements of foreign legislation regarding the appointment and conduct of the study, information about which can also be obtained in accordance with the procedure of the aforementioned convention.ukцивільний процесцивільне судочинстводоказидоказуван- няекспертвисновок експертаекспертизаоцінка доказівоцінка висновку експертаєдина судова інформаційно-телекомунікаційна системаелектронний судпризначе- ння експертизипроведення експертизиіноземний експертекспертиза в Європіcivil processcivil proceedingsevidencesubstantiationexpertexpert opinionexpert examinationassessment of evidenceassessment of expert opinionunified judicial information telecommunication systemelectronic courtappointment of an expert examinationconduct of an expert examinationforeign expertexpert examination in EuropeДисертація