Іванова, Валерія СергіївнаВалерія СергіївнаІвановаПоєдинок, Валерія Вікторівна2026-03-262026-03-262026-03-25Іванова В.С. Організаційно­господарське забезпечення функціонування національної інноваційної системи : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2025. 215 с.УДК 346.7:001.895https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13826Іванова В.С. Організаційно-господарське забезпечення функціонування національної інноваційної системи. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025. Інновації відіграють основну роль в економічному розвитку держави та є запорукою конкурентоспроможності країни. Саме державний вплив та безпосередня участь держави у формуванні інноваційної політики забезпечують високі темпи економічного зростання. Задля ефективного функціонування інноваційної сфери важливу роль відіграє організаційно-господарське забезпечення останньої, яке охоплює суб’єктів організаційно-господарських повноважень та інструменти державного регулювання. Аналіз наукових праць і чинної нормативноправової бази України демонструє фрагментарність та непослідовність регулювання питання органів організаційно-господарських повноважень держави. Така непослідовність проявляється в тому, що центральні органи виконавчої влади реалізовують свою компетенцію в інноваційній сфері паралельно без координації своїх дій, що призводить до дублювання їхніх функцій. Як результат, компетенційне навантаження органів державної влади є перевантаженим і несфокусованим, що унеможливлює реалізацію заходів державної інноваційної політики. Функції між органами розподіляються за галузевим принципом, однак без дотримання міжвідомчої координації і механізму розмежування відповідальності. Такі недоліки зумовлюють необхідність змін в інституційній структурі організаційно-господарського забезпечення національної інноваційної системи. У цьому контексті доцільно приділити увагу науковим дослідженням, які сформували теоретичну базу для переосмислення чинної моделі органів організаційно-господарського забезпечення держави. У роботі здійснено дослідження організаційно-господарського забезпечення функціонування національної інноваційної системи як макрооб’єкта регулюючого впливу держави. В межах цієї роботи вперше було обґрунтовано виділення двох концепцій: функціональної та об’єктної до розуміння національної інноваційної системи, що дозволяє сформувати комплексне розуміння національної інноваційної системи як об’єкта регулюючого впливу держави. Така класифікація створює підґрунтя для розбудови комплексної та ефективної моделі державного управління інноваційною системою, враховуючи ланки інноваційного процесу, суб’єктний, об’єктний склад і механізми державного регулювання. Вона дозволяє поєднати статику і динаміку інноваційних правовідносин, що дає можливість розглядати інноваційну сферу як динамічну систему, що потребує відповідного законодавчого унормування. Запропоновано універсальну схему мінімального стандарту функціонального компетенційного навантаження суб’єктів організаційно-господарських повноважень в інноваційній сфері, яка складається з семи функцій: моніторинг, програмування, нормотворчість, здійснення державного впливу, участь у здійсненні інноваційних проєктів, розподіл публічних фінансів на стимулювання або забезпечення інноваційних результатів, оцінка ефективності організаційно-господарського впливу. Запропоноване рішення конкретизує функціональне навантаження органів державної влади, окрім виключно нормотворчої функції й забезпечує ефективність державного управління інноваційною сферою. Перспективною в зазначеному контексті вважається ідея побудови інституційної структури органів організаційно-господарських повноважень держави в інноваційній сфері на основі об’єктної концепції та ідеї подвійного підпорядкування. Окреслена модель ґрунтується на розподілі повноважень між центральними органами виконавчої влади на підставі виділення об’єктів державного управління в межах національної інноваційної системи й прив’язки компетенції центрального органу виконавчої влади до специфіки конкретного об’єкта; застосуванні принципу подвійного підпорядкування (підпорядкування галузевому міністру і спеціально стовореному органу загальної компетенції в інноваційній сфері зі спеціальним статусом – Міністерству інноваційної політики). Таке бачення дозволяє поєднати у фокусі організаційно-господарського впливу держави і проблематику функціонування макросистеми – національної інноваційної системи, так і проблематику реалізації окремих публічно важливих інноваційних проєктів на мікрорівні. Також, удосконалено концепцію розуміння індустріальних парків. У дослідженні є пропозиція розглядати останніх не лише як суб’єктів інноваційної інфраструктури, а як складних об’єктів регулюючого впливу держави зі змішаною публічно-приватною природою, які поєднують ознаки територіальної одиниці, організаційної структури, інструмента державної політики. Правовий статус індустріальних парків не обмежується виключно класичними ознаками суб’єкта господарювання, тому останні є унікальними правовими конструкціями, що можуть поєднувати диспозитивну модель взаємодії всередині парку та імперативні приписи чинного законодавства. Тому, індустріальні парки потребують спеціального режиму діяльності задля забезпечення балансу інтересів держави та учасників. У дисертації удосконалено розуміння статусу технологічних парків шляхом пропозиції розглядати технологічні парки не лише як суб’єкти інноваційної інфраструктури, а як особливу форму інноваційного партнерства. Так, удосконалення полягає у визнанні змішаного характеру такого суб’єкта інноваційної інфраструктури, який поєднує у собі імперативні елементи та диспозитивну основу. Крім цього, удосконалено підхід до визначення правової природи інноваційних кластерів шляхом доведення необхідності вивчення останнього через синтез таких категорій як «приватне партнерство» і «типова технологічна конфігурація». Так, науковці досліджували зазначені категорії окремо, однак у роботі запропоновано розглядати синтез окреслених категорій як основних ознак інноваційного кластера. У роботі обґрунтовано, що інноваційний кластер виникає на основі приватного партнерства, що передбачає глибоку виробничу й технологічну кооперацію, довгострокову співпрацю та корпоративно-інноваційні елементи, і водночас функціонує як типова технологічна конфігурація, що відображає організацію та взаємопов’язаність виробничих процесів. Доведено, що правова природа інноваційного кластера має комплексний характер і не є типовою організаційно-правовою формою юридичної особи, а навпаки є некласичним господарським об’єднанням або іншою формою спільної діяльності. Такий підхід дозволяє обґрунтувати специфіку інноваційного кластера як гнучкого, водночас структурованого об’єднання, що поєднує стабільність взаємозв’язків і динаміку інноваційних процесів. Сформовано оновлену методологію державної інноваційної політики, яка містить правову і законодавчу політики. У роботі обґрунтовано необхідність поєднання регулятивно-статичної й регулятивно-динамічної функцій права для забезпечення не лише правової стабільності, а й адаптивності нормативної бази. Таким чином, правова інноваційна політика повинна переплітатися із законодавчою політикою, яка передбачає цілеспрямоване оновлення нормативної бази шляхом внесення змін до чинних нормативноправових актів, прийняття нових актів і розробку спеціальних правових механізмів. Такі дії дозволять забезпечити комплексну правову базу для розвитку інноваційної системи, підвищать її адаптивність до сучасних викликів та сформують середовище для інноваційного прориву. Зазначена методологія передбачає напрацювання необхідних трансформаційних механізмів та інструментів, що мають на меті як переведення завдань та інструментів державної економічної інноваційної політики на мову державної правової інноваційної політики так і останньої на мову державної законодавчої інноваційної політики. Тільки в такій послідовності можна уникнути типової ситуації розриву між економічними завданнями й нормативноправовими засобами їх вирішення. Удосконалено засади оцінки планування державної інноваційної політики шляхом виокремлення системних прогалин у Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року та розробки нових положень, які мають бути враховані при державному регулюванні зазначеної сфери. Так, у роботі обґрунтовані негативні наслідки відсутності громадських обговорень і незалучення представників бізнесу і науки у розробку стратегічних документів інноваційної сфери. Доведено, що недостатня конкретизація завдань унеможливлює ефективну реалізацію останніх. Встановлено відсутність механізмів моніторингу реалізації завдань Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року, що так само не дозволяє своєчасно корегувати заходи і слідкувати за ефективністю впровадження останніх. Отже, удосконалення полягає у включенні до Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року таких обов’язкових елементів зокрема процедурності, конкретизації, інституційності та моніторинговості, з метою створення умов для функціонування національної інноваційної системи, що відповідатиме реальним потребам суб’єктів інноваційної інфраструктури та забезпечуватиме сталий розвиток економіки держави. Отримали подальший розвиток засади правового регулювання венчурної діяльності в інноваційній сфері шляхом аналізу положень законопроєкту «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері». Так, у роботі запропоновані рекомендації, які націлені на підвищення ефективності правового регулювання цього напрямку шляхом включення сучасних інструментів венчурного інвестування (краудфандинг і convertible note), запровадження спеціального режиму господарювання суб’єктам венчурної діяльності, закріплення права і форм виходу інвестора з інноваційного проєкту після отримання прибутку, передання повноважень від Міністерства освіти і науки України до новоствореного Міністерства інноваційної політики, закріплення права участі іноземних інвесторів та іноземних венчурних фондів у фінансуванні інноваційних проєктів в Україні. Отримало подальший розвиток розуміння правового статусу венчурного фонду в інноваційній сфері. Так, у дисертації запропоновано розглядати венчурний фонд не лише як фінансовий інструмент для залучення капіталу, а як самостійний об’єкт регулюючого впливу держави, що поєднує у собі функції інвесторів й учасника інноваційної діяльності. Тому, венчурний фонд має розглядатися як окремий суб’єкт з комплексною правосуб’єктністю, правовий статус якого не обмежується виключно питаннями залучення фінансів. В такому ключі виникає потреба у комплексному правовому регулюванні, шляхом прийняття окремого нормативноправового акту. Отримані результати мають практичне значення і можуть бути використані органами державної влади при реформуванні структури центральних органів державної влади та коригуванні компетенційного навантаження визначених органів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути застосовані при підготовці проєктів нормативноправових актів, стратегічних документів, а також вдосконаленні нормативноправової бази, яка регулює питання організаційно-господарського забезпечення функціонування національної інноваційної системи. Ключові слова: національна інноваційна система, державне регулювання, державний вплив, інновації (інновація), господарська діяльність, суб’єкти господарювання, цифровізація, штучний інтелект, державна економічна політика, трансфер технологій, повоєнне (післявоєнне) відновлення, воєнний стан, стартап, впровадження інноваційIvanova V. Organizational and Economic Support for the Functioning of the National Innovation System. – Qualification Academic Work. Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in Law (Specialty 081 “Law”) – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, 2025. Innovation plays a central role in the economic development of the state and serves as a key determinant of national competitiveness. State influence and the direct involvement of public authorities in shaping innovation policy ensure high rates of economic growth. For the effective functioning of the innovation sphere, particular importance is attached to its organizational and economic support, which encompasses both the subjects vested with organizational and economic powers and the instruments of state regulation. An analysis of academic literature and the current regulatory framework of Ukraine reveals the fragmented and inconsistent nature of the regulation governing public authorities exercising organizational and economic powers. This inconsistency manifests itself in the parallel exercise of competences by central executive authorities in the innovation sphere without proper coordination, resulting in the duplication of functions. As a consequence, the distribution of competences becomes excessive and unfocused, which prevents the effective implementation of state innovation policy measures. Although competences are formally allocated according to a sectoral principle, this occurs in the absence of effective interagency coordination and clearly defined mechanisms for delineating responsibility. These shortcomings necessitate changes in the institutional structure of the organizational and economic support of the national innovation system. In this context, particular attention is devoted to scholarly research that has formed the theoretical basis for rethinking the existing model of public authorities responsible for organizational and economic support. The dissertation examines the organizational and economic support of the national innovation system as a macrolevel object of state regulatory influence. Within this research, two conceptual approaches to understanding the national innovation system — functional and objectbased — are substantiated for the first time. This distinction enables the formation of a comprehensive understanding of the national innovation system as an object of state regulation. The proposed classification provides a foundation for developing an integrated and effective model of public administration of the innovation system, taking into account the stages of the innovation process, the composition of subjects and objects, and the mechanisms of state regulation. It allows for the integration of the static and dynamic dimensions of innovationrelated legal relations, thereby conceptualising the innovation sphere as a dynamic system requiring appropriate legislative regulation. A universal model of a minimum functional competence standard for subjects exercising organizational and economic powers in the innovation sphere is proposed. This model includes seven core functions: monitoring, programming, rulemaking, implementation of state influence, participation in innovation projects, allocation of public funds to stimulate or ensure innovation outcomes, and assessment of the effectiveness of organizational and economic influence. The proposed approach specifies the functional responsibilities of public authorities beyond their exclusively rulemaking role and contributes to enhancing the effectiveness of public administration in the innovation sphere. Within this framework, the dissertation substantiates the feasibility of constructing an institutional structure of public authorities exercising organizational and economic powers in the innovation sphere based on an objectoriented approach and the principle of dual subordination. This model is grounded in the allocation of competences among central executive authorities according to clearly identified objects of public administration within the national innovation system and the linkage of institutional competence to the specific characteristics of each object, as well as the application of dual subordination to both a sectoral minister and a specially established generalcompetence authority in the innovation sphere with a special legal status — the Ministry of Innovation Policy. Such an approach allows for addressing both the functioning of the national innovation system as a macrostructure and the implementation of individual publicly significant innovation projects at the micro level. The concept of industrial parks is further developed by proposing to consider them not merely as subjects of innovation infrastructure, but as complex objects of state regulatory influence characterised by a mixed publicprivate nature. Industrial parks combine the features of a territorial unit, an organisational structure, and an instrument of state policy. Their legal status is not limited to the classical attributes of an economic entity; rather, they constitute unique legal constructs capable of integrating a dispositive model of internal interaction with imperative legislative requirements. Accordingly, industrial parks require a special legal regime to ensure a balanced alignment of public and private interests. The understanding of the legal status of technology parks is refined through the proposal to view them not only as subjects of innovation infrastructure, but as a specific form of innovation partnership. This improvement is based on recognising their mixed legal nature, which combines imperative regulatory elements with a dispositive foundation. In addition, the approach to defining the legal nature of innovation clusters is improved by substantiating the necessity of analysing them through a synthesis of private partnership and typical technological configuration. While these categories have traditionally been examined separately, the dissertation proposes their synthesis as a defining characteristic of innovation clusters. It is demonstrated that an innovation cluster emerges from private partnership involving deep production and technological cooperation, longterm collaboration, and corporateinnovation elements, while simultaneously functioning as a typical technological configuration reflecting the organisation and interconnection of production processes. The legal nature of innovation clusters is therefore complex and does not correspond to a classical organisationallegal form of a legal entity; rather, they constitute nonclassical economic associations or other forms of joint activity. This approach captures the specificity of innovation clusters as flexible yet structured formations combining stable interrelations with the dynamic nature of innovation processes. An updated methodology of state innovation policy is developed, encompassing legal and legislative dimensions. The dissertation substantiates the necessity of combining the regulatorystatic and regulatorydynamic functions of law to ensure not only legal stability, but also adaptability of the regulatory framework. Accordingly, legal innovation policy should be closely integrated with legislative policy aimed at systematically updating the regulatory framework through amendments to existing legal acts, adoption of new legislation, and the development of specialised legal mechanisms. This approach ensures a coherent legal basis for the development of the innovation system, enhances its adaptability to contemporary challenges, and fosters an environment conducive to innovationdriven growth. The proposed methodology emphasises a sequential transformation of the objectives and instruments of state economic innovation policy into legal and subsequently legislative mechanisms, thereby avoiding the structural gap between economic objectives and legal means. The principles of planning and evaluating state innovation policy are further developed through the identification of systemic shortcomings in the Strategy for the Development of the Innovation Activity Sphere up to 2030. The dissertation demonstrates the negative consequences of the absence of public consultations and insufficient involvement of business and scientific communities in the development of strategic documents. It is shown that inadequate specification of objectives undermines their effective implementation, while the absence of monitoring mechanisms prevents timely adjustment of policy measures and assessment of their effectiveness. Accordingly, improvement is achieved through the incorporation of mandatory elements — procedural clarity, specificity, institutionalisation, and monitoring — into the Strategy for the Development of the Innovation Activity Sphere up to 2030, aimed at creating conditions for the 12 effective functioning of a national innovation system responsive to the real needs of innovation infrastructure entities and supportive of sustainable economic development. Further development is achieved in the legal regulation of venture activity in the innovation sphere through an analysis of the draft Law “On Venture Activity in the Innovation Sphere”. The dissertation proposes recommendations aimed at enhancing regulatory effectiveness by introducing modern venture investment instruments, including crowdfunding and convertible notes, establishing a special economic regime for venture entities, securing investors’ exit rights, reallocating competences from the Ministry of Education and Science of Ukraine to the newly established Ministry of Innovation Policy, and ensuring the participation of foreign investors and venture funds in financing innovation projects in Ukraine. Further development is also achieved in understanding the legal status of venture funds in the innovation sphere. The dissertation proposes to regard venture funds not merely as financial instruments for capital mobilisation, but as independent objects of state regulatory influence combining the functions of investors and participants in innovation activity. In this regard, venture funds should be recognised as separate subjects endowed with complex legal personality, necessitating comprehensive legal regulation through the adoption of a dedicated legal act. The results of the dissertation have practical significance and may be utilised by public authorities in reforming the system of central executive bodies and optimising their distribution of competences. The findings may also be applied in drafting legislation and strategic policy documents, as well as in improving the regulatory framework governing the organisational and economic support of the national innovation system. Keywords: national Innovation System; state regulation; state influence; innovation (innovations); economic activity; business entities; digitalization; artificial intelligence; state economic policy; technology transfer; postwar recovery; martial law; startup; implementation of innovations.ukнаціональна інноваційна системадержавне регулюваннядержавний впливінновації (інновація)господарська діяльністьсуб’єкти господарюванняцифровізаціяштучний інтелектдержавна економічна політикатрансфер технологійповоєнне (післявоєнне) відновленнявоєнний станстартапвпровадження інноваційnational Innovation System; state regulation; state influence; innovation (innovations); economic activity; business entities; digitalization; artificial intelligence; state economic policy; technology transfer; postwar recovery; martial law; startup; implementation of innovations.Дисертація