Микола ПогорецькийЛисаченко, Є. І.Є. І.Лисаченко2025-10-212025-10-212022Погорецький М. А., Лисаченко Є. І. Допустимість доказів у кримінальному процесуальному праві країн Європейського Союзу та його вплив на допустимість доказів у кримінальному судочинстві України. Вісник кримінального судочинства. 2022. № 3-4. С. 20-34.УДК 343.1410.17721/2413-5372.2022.3-4/20-34https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/8253Стаття присвячена дослідженню допустимості доказів у кримінальному процесуальному праві країн Європейського Союзу та його вплив на кримінальне судочинство України. Авторами проаналізовано законодавчу регламентацію та наукові підходи до визначення допустимості доказів у європейських країнах. У статті встановлено, що серед країн-членів Європейського Союзу відсутня єдність щодо визначення правової природи допустимості доказів у кримінальному судочинстві, а саме: існують правові системи, які суворо фільтрують інформацію, що допускається до судового розгляду (так звані «контрольовані системи»), і правові системи, які залишають на розсуд судді оцінку доцільності ігнорування незаконних доказів («системи вільного доказування»). Окрім цієї загальної відмінності серед країн, значно різниться законодавство про докази. Так само, як і правила отримання та допустимості різних видів доказів (показань свідків, перехоплення телефонних розмов тощо).Досліджено особливості використання доктрини «плодів отруйного дерева» у різниx правових системах, а також окрему увагу присвячено концепції «неминучого виявлення» як винятку з досліджуваної доктрини. Проаналізовано практику ЄСПЛ та позицію Верховного Суду з окресленого питання. Автори наголошують, що зі збільшенням обсягу та важливості транскордонних розслідувань в Європейському Союзі, забезпечення допустимості доказів, отриманих в іншій державі-члені, набуває вирішального значення як для ефективного правозастосування, так і для захисту основоположних прав. Національні органи прокуратури часто розслідують злочини, в яких частина доказів знаходиться за кордоном (свідок перебуває за кордоном, злочин було вчинено шляхом проходження через іноземну територію, правопорушник перетнув кордон, або злочин було вчинено в цифровому середовищі тощо). Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та ст. ст. 47 та 48 Хартії основних прав Європейського Союзу, необхідно забезпечити, щоб докази, отримані під час транскордонних розслідувань, не призводили до їх незаконного або несправедливого використання. Зроблено висновок, що впровадження міжнародних стандартів, вивчення судової практики країн Європейського Союзу та результатів напрацювань учених сприятиме оновленню кримінального процесуального законодавства України, проте важливим при реформуванні є врахування національних особливостей кримінального судочинства.The article is devoted to the study of admissibility of evidence in the criminal procedural law of the European Union and its impact on criminal justice in Ukraine. Authors analyze the legislative regulation and scientific approaches to determining the admissibility of evidence in European countries. The article establishes that there is no unity among the EU member states in determining the legal nature of the admissibility of evidence in criminal proceedings, namely: there are legal systems that strictly filter the information admitted to the trial (the so-called «controlled systems»), and legal systems that leave it to the discretion of the judge to assess the expediency of ignoring illegal evidence («free evidence systems»). Beyond this general distinction, evidence laws vary considerably among countries. As well as the rules of obtaining and admissibility of different types of evidence (witness testimony, interception of telephone conversations, etc.). Authors emphasize that with the increasing volume and importance of cross-border investigations in the European Union, ensuring the admissibility of evidence obtained in another Member State becomes crucial for both effective law enforcement and the protection of fundamental rights. National prosecuting authorities often investigate crimes in which part of the evidence is located abroad (a witness is abroad, the crime was committed by passing through a foreign territory, the offender crossed the border, or the crime was committed in a digital environment, etc.) In accordance with Article 6 of the European Convention on Human Rights (ECHR) and Articles 47 and 48 of the Charter of Fundamental Rights of the European Union, it is necessary to ensure that evidence obtained during cross-­border investigations does not lead to its illegal or unfair use. It is concluded that the implementation of international standards, the study of the judicial practice of the European Union and the results of the work of scientists will contribute to the updating of the criminal procedural legislation of Ukraine, but it is important to take into account the national peculiarities of criminal proceedings. Keywords: evidence, admissible evidence, criminal procedure, pre-trial investigation, legislation of the European Union.ukдоказидоказуваннядопустимі доказикримінальний процесдосудове розслідуваннязаконодавство Європейського Союзуevidenceadmissible evidencecriminal procedurepre-trial investigationlegislation of the European UnionСтаття