Герилів, НаталіяНаталіяГерилів2026-03-202026-03-202024-11Герилів, Н. (2024). Художній текст як втілення правди про минуле. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2 (36)), 30-35. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2024.36.05УДК 821.161.2'06-31.09:159.94210.17721/1728-2659.2024.36.05https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13624Background. The article is devoted to the study of the problem of post-totalitarian trauma in modern Ukrainian literature, in particular in novels, which, thanks to their genre features, are able to depict not only phenomena, facts, but also broad contexts. The relevance of the research lies in the analysis of various human behavioral models caused by the activities of the totalitarian system, the so-called big changes that are finally reflected in the literary texts of modern authors as those who are ready to offer for articulation the silenced and hidden. The purpose of the study is to demonstrate the ability of trauma novels to accumulate memory about the true past, despite the influence of totalitarian practices, to show the mechanisms and approaches when encountering a traumatic experience in the novels "Museum of Abandoned Secrets" by Oksana Zabuzhko and "Amadoka" by Sofia Andruhovich. Methods. To achieve the goal, the research used a historical and cultural approach, "memory studies", and a comparative method. Results. A novel text describing traumatic events and their consequences provides the possibility of a conditional encounter with the past. Memory serves as a tool for these meetings as a mediator between what was, is and will be. The work of memory is made much more difficult when the official history is falsified. Under such conditions, individual stories are of great value. Especially those that talk about the experience of living similar events in similar circumstances. A broad background, a large number of individual stories with a common denominator is needed to refute false narratives and promote a true past. Conclusions. It has been found that a literary text (as a tool and artifact) depicting trauma, the truth about it, can perform a therapeutic role, contribute to the strengthening or construction of identity, and counter falsified narratives. On the specific semantic lines of the analyzed texts, it is demonstrated how different persons in the same circumstances behave differently, and the common behavioral traits of the characters-actors who are directly confronted with the trauma of the past are traced.</jats:p>Вступ. Присвячена вивченню проблеми посттоталітарної травми в сучасній українській літературі, зокрема в романах, які завдяки своїм жанровим особливостям спроможні зображати не лише явища, факти, але й широкі контексти. Актуальність дослідження полягає в аналізі різних поведінкових моделей людини, спричинених діяльністю тоталітарної системи, так званої великої зміни, що врешті відображаються в художніх текстах сучасних авторів як тих, хто готовий пропонувати до артикуляції замовчуване та приховуване. Мета дослідження – демонстрація спроможності "романів травми" акумулювати пам'ять про правдиве минуле, попри вплив тоталітарних практик, показ механізмів і підходів під час зіткнення із травматичним досвідом у романах "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко та "Амадока" Софії Андрухович. Методи. Для досягнення поставленої мети в дослідженні використано історико-культурний підхід, "студії пам'яті", компаративний метод. Результати. Романний текст, який описує травматичні події та їхні наслідки, надає можливість умовної зустрічі з минулим. Пам'ять як посередник між тим, що було, є і буде, слугує інструментом для цих зустрічей. Робота пам'яті значно ускладнюється, коли офіційна історія сфальшована. За таких умов індивідуальні оповіді становлять велику цінність. Особливо ті, у яких ідеться про досвід проживання схожих подій у схожих обставинах. Для спростування неправдивих наративів і просування правдивого минулого необхідне широке тло, велика кількість індивідуальних історій зі спільним знаменником. Висновки. Виявлено, що художній текст (як інструмент і артефакт), де зображено травму, правду про неї, може виконувати терапевтичну роль, сприяти зміцненню чи побудові ідентичності, протистояти сфальшованим наративам. На конкретних смислових лініях аналізованих текстів продемонстровано, як різні особи в однакових обставинах поводяться по-різному, простежено спільні поведінкові риси персонажів-дієвців, які безпосередньо стикаються із травмою минулого.ukхудожній текстпосттоталітарна травма"роман травми"сфальшована історіярозрив поколіньпам'ятьfiction textpost-totalitarian traumanovel of traumafalsified historygeneration gapmemoryСтаття