Додонов, РоманРоманДодонов2026-02-272026-02-272024Додонов, Р. (2024). Колоніальна, етноцентристська та етатистська парадигми управління культурною спадщиною в Україні. Українознавство(2 (91)), 31–43. https://doi.org/10.17721/2413-7065.2(91).2024.307949304.4 (477)10.17721/2413-7065.2(91).2024.307949https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/11127Стаття присвячена узагальненню світоглядно-філософських підстав управління культурною спадщиною України. Доводиться, що ідентифікація об’єктів культурної спадщини та їх творців не залишається константою ані в просторово-політичному, ані в хронологічному вимірах. Це – процес, а не стан, і процесуальна сутність вимагає виокремлення певних етапів, стадій, розгортання явища, що досліджується. Кожному етапу відповідає певна парадигма управління історико-культурною спадщиною. В роботі називаються та описуються такі парадигми, як колоніальна, етноцентрична, етатична. Колоніальна парадигма випливає з неповноцінності української культури, нездатності українців створити свою державу. Сьогодні вона остаточно відійшла в минуле, зберігаючись хіба що у хворій свідомості російських неоімперців. Натомість етноцентрична та етатична парадигми співіснують у вітчизняному гуманітарному просторі та конкурують між собою. Ця конкуренція є наслідком зіткнення двох суперечливих тенденцій, одна з яких орієнтована на традиціоналістські, а друга – на універсалістські цінності. Відповідно перший підхід передбачає суворий відбір претендентів на визнання як «українських» творців культурної спадщини, заснований на принципах етнічної чистоти, мовної досконалості, незалученості до імперсько-радянсько-російського наративу. Другий підхід відштовхується від міжнародних норм, постмодерністської методології плюральності і необхідності розширення історичного пантеону. Загальносвітова тенденція відмови від гранд-наративів передбачає поступовий перехід до постнаціональних цінностей з «широким» підходом до ідентичності культурної спадщини. Військова агресія з боку росії загальмувала в Україні вказаний перехід і тимчасово підсилила позиції прихильників етноцентричної парадигми, повернувшись в умовах війни до виявлення «своїх» та «чужих». Водночас етатична парадигма є свідченням не слабкості, а сили нації, і саме на ній має ґрунтуватися управління культурною спадщиною.The article is devoted to the generalization of the worldview and philosophical foundations of the management of the cultural heritage of Ukraine. It is proved that the identification of cultural heritage objects and their creators does not remain constant either in the spatial-political or chronological dimensions. This is a process, not a state, and the procedural essence requires the identification of certain stages, stages, and the unfolding of the phenomenon under investigation. Each stage corresponds to a certain paradigm of historical and cultural heritage management. The work names and describes such paradigms as colonial, ethnocentric and etatic. The colonial paradigm stems from the inferiority of Ukrainian culture, the inability of Ukrainians to create their own state. Today, it has finally receded into the past, remaining only in the sick consciousness of Russian neo-imperialists. Instead, ethnocentric and etatic paradigms coexist in the domestic humanitarian space and compete with each other. This competition is the result of the clash of two conflicting tendencies, one of which is oriented towards traditionalist and the other towards universalist values. Accordingly, the first approach involves a strict selection of applicants for recognition as 'Ukrainian' creators of cultural heritage, based on the principles of ethnic purity, linguistic perfection, and non-involvement in the imperial-Soviet-Russian narrative. The second approach is based on international norms, the postmodern methodology of pluralism and the need to expand the historical pantheon. The global trend of abandoning grand narratives implies a gradual transition to post-national values with a 'broad' approach to the identity of cultural heritage. Military aggression by Russia slowed down the indicated transition in Ukraine and temporarily strengthened the position of the supporters of the ethnocentric paradigm, returning in the conditions of war to the identification of 'own' and 'foreign'. At the same time, the etatic paradigm is a testimony not to the weakness, but to the strength of the nation, and it is on it that the management of cultural heritage should be based.ukУкраїнаспадщинауправління культурною спадщиноюпарадигмагранд-наративпостмодернізмUkraineheritagecultural heritage managementparadigmgrand narrativepostmodernismСтаття