Гавриш, Лариса ОлексіївнаЛариса ОлексіївнаГавришРахно, Костянтин Юрійович2025-10-212025-10-212025-09-16Гавриш Л. О. Збут глиняних виробів гончарів Лівобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) : дис. ... канд. іст. н. : 07.00.01 – історія України. Київ, 2025. 265 с.УДК 94:[738.3:339.146.4](477.5)''185/19''https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/8262Гавриш Л. О. Збут глиняних виробів гончарів Лівобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 «історія України». – Науково-дослідний Інститут керамології Національного музею-заповідника українського гончарства, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025. Дисертаційну роботу присвячено комплексному вивченню збуту глиняних виробів гончарів Лівобережної України в другій половині ХІХ ст. − на початку ХХ ст., дослідженню способів і форм продажу гончарної продукції, з’ясуванню ролі державних установ та органів місцевого самоврядування в організації реалізації гончарних виробів. Збут гончарних виробів входив у складну систему суспільно-економічних відносин і здійснювався переважно через усталені, традиційні форми продажу, сформовані віками етнокультурної історії. Зберігаючись у сучасному ярмаркуванні як театралізоване дійство з певним знаковим сенсом, він цікавий науковцям не лише з економічного погляду, але і як явище побутової культури, що перебуває у взаємозв’язку з іншими аспектами життя, відображає взаємини людей у суспільстві й норми їхньої поведінки, традиційні для цього суспільства. З огляду на це, комплексне дослідження збуту глиняних виробів постає вкрай актуальним народознавчим завданням. Збут глиняних виробів гончарями Лівобережної України другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. користувався певною увагою дослідників, починаючи з 1850-х років. Друком виходили розвідки, присвячені окремим аспектам досліджуваного питання. Проте за наявності значної кількості праць, присвячених гончарству Лівобережної України, комплексне вивчення збуту глиняних виробів гончарів на окресленій території в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. так і не стало темою окремого наукового дослідження. Праця ґрунтується на використанні архівних та опублікованих джерел, таких як звіти, огляди тощо, які готували різні державні установи, комісії, комітети й органи земського самоврядування. Застосовано матеріали тогочасної періодики. Використано мемуарну, публіцистичну, науково-популярну та художню літературу як джерело, яке доповнює історико-етнографічне тло досліджуваного питання. Для вирішення поставлених завдань використано як загальнонаукові методи пізнання (системний аналіз і синтез, описовий та ретроспективний методи), так і спеціальні історичні (проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, статистичний, структурно-системний, критики джерел, періодизації). Сукупність використаних методів дозволила відтворити об’єктивну картину збуту глиняних виробів гончарів Лівобережної України у другій половині ХІХ ст. − на початку ХХ ст. Збут виробів був важливою частиною кустарного промислу. У дисертації досліджено способи й форми продажу гончарної продукції. З’ясовано, що в гончарних осередках для більшості посудних форм утворилися окремі метролого-термінологічні системи розрізнення посуду за величиною. Цими назвами послуговувалися під час оптового й роздрібного продажу. Роздрібний збут відбувався традиційно за участі гончаря або членів його родини. Вироби продавали рідше вдома, частіше − на ярмарках і базарах. Визначено, що майстри, як правило, їздили не далі, ніж за 100 верст (1 верста приблизно 1,07 км) від дому. Облаштування транспортного засобу й вкладання глиняного посуду перед перевезенням товару вимагало виконання певних умов. Розглянуто процес збуту гончарних виробів на ярмарках та базарах. Цей аспект має широке висвітлення в художній літературі, що дало змогу значно розширити його етнографічний аналіз. Окрім продажу за готівку, під час збуту глиняного посуду продавці використовували безготівковий натуральний обмін. Систематизація інформації дозволила з’ясувати, що обмін полив’яного і теракотового посуду здійснювали на різних умовах; до обміну частіше вдавалися після жнив і в неврожайні роки; еквівалентність обміну залежала від урожаю й виду збіжжя; обміном частіше послугувалися малоземельні гончарі. Розглянуто спеціальні одиниці лічби, які використовувалися під час оптового збуту глиняного посуду. З’ясовано, що кількісно «сотня з укладом», «кругова сотня», «горно» навіть у межах одного осередку не були сталими, варіювалося й наповнення одиниці збуту різновеликим посудом. Оптом у гончарів посуд скуповували посередники (скупники, горшковози, чумаки). Вони, зі свого боку, вироби перепродували вроздріб і оптом, обмінювали. Посередники розвозили придбаний товар на більші відстані, чим розширювали ареали продажів для гончарних осередків, що було позитивним моментом їхньої діяльності. Разом із тим, аналіз економічних показників дозволив зробити висновок, що посередники прибутковість гончарного промислу для виробників зводили до мінімуму. Як наслідок, гончарі, за відсутності чи недостатності обігових коштів, змушені були вдаватися до послуг кредиторів. З’ясовано, що гроші позичали зазвичай у скупників та лихварів. Досліджено, що між ними була суттєва різниця: лихварі кредитували під відсотки, а скупники − в рахунок гончарних виробів за значно нижчою ціною. Висвітлення питання ареалів збуту глиняних виробів дозволило зробити висновки, що на досліджуваній території кераміку здебільшого продавали вдома, у межах свого повіту й губернії, у сусідніх повітах і губерніях (не далі, ніж за 100 верст від місця виготовлення). Посередники розвозили на значно більші відстані, найчастіше на Катеринославщину, Херсонщину, в Крим. Державні органи влади й органи місцевого самоврядування не відразу усвідомили важливість вивчення й налагодження організації збуту гончарних виробів з метою загального покращення кустарного промислу. Простежено, що перші рішення й завдання щодо вивчення збуту на державному рівні з’явилися наприкінці ХІХ ст. Систематизація опрацьованої інформації дозволила зробити висновок, що найбільших результатів у справі сприяння організації збуту кустарних гончарних виробів досягли земства, зокрема Полтавське. Одним із важливих напрямків діяльності губернських земств у справі підтримки гончарного промислу було налагодження системи кредитування дрібного виробника. Нагальність вирішення цього питання пояснювалася також посиленням негативного впливу лихварів на розвиток гончарства. З’ясовано, що допомогу планували надавати через повітові кредитні каси, з державного банку за посередництва губернського земства. Зокрема, було заплановано надавати кредити для оплати перевезення виробів до місця збуту. Умовою, за якої надавали кредит, був підписаний вексель або наявність заставного нерухомого майна (чи поручителя з таким майном). Суми зазвичай були невеликими, що знову змушувало гончарів за нестачі коштів звертатися до послуг лихварів. Аналіз матеріалів дозволив зробити висновок, що формалізована процедура оформлення позики не сприяла зростанню популярності кредитної системи серед позичальників. Досліджено, що історичні події початку ХХ ст. стали на заваді становлення системи кредитування кустарів Лівобережної України. Дієвим напрямком роботи земств з організації збуту гончарних виробів було створення кустарних складів. Аналіз опрацьованих матеріалів дозволив зробити висновок, що показовою в цьому питанні була робота Кустарного складу Полтавського губернського земства. Щоб задовольнити смаки вибагливих покупців, на реалізацію брали декоровані, переважно полив’яні вироби. Ця умова фактично позбавляла підтримки більшість гончарів, які виготовляли традиційний теракотовий посуд. Ті ж майстри, які тонко відчували кон’юнктуру ринку й були постійними клієнтами кустарного складу, отримували високі прибутки; у них була можливість брати участь у виставках різного рівня. З’ясовано, що з метою популяризації своєї діяльності Кустарний склад вів активну видавничу діяльність: публікував каталоги товарів і альбоми зі зразками кращих виробів, зокрема й гончарних. Він активно рекламував свою діяльність і асортимент пропонованих товарів на шпальтах тогочасної періодики. Попри певні негативні моменти в роботі Кустарного складу, загалом він сприяв налагодженню збуту гончарних виробів майстрів Полтавської губернії. Проаналізовано роль виставкової діяльності як форми промоції гончарних виробів майстрів Лівобережної України в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. З’ясовано, що за сприяння губернських земств відбулося ширше залучення гончарів до виставкових заходів різного рівня. Це давало можливість майстрам не тільки заявити про себе, а й продати роботи, оскільки досить часто виставки мали ярмарковий характер. Дослідження виставкових каталогів показало, що вони є досить інформативними: організатори вказували асортимент продукції експонентів, ареали її збуту. Після участі у міжнародних виставках в експорті гончарних виробів майстрів Полтавщини були зацікавлені у Франції та Великій Британії. Систематизація інформації про шляхи наповнення музейних колекцій керамікою дозволила зробити висновок, що їх формування також було окремою формою заохочення гончарів Лівобережної України. З’ясовано, що на досліджуваній території гончарні вироби купували безпосередньо у виробників для формування етнографічних збірок Полтавського природничо-історичного, Харківського художньо-промислового, Київського сільськогосподарського, Чернігівського державного музеїв. З’ясовано, що одна з найбільших колекцій української кераміки знаходиться в Російському етнографічному музеї. Її експонати були переважно придбані в гончарів Лівобережної України на початку ХХ ст. Колекторами (збирачами музейних колекцій) часто були дослідники, які стали авторами вагомих керамологічних розвідок (Іван Зарецький, Євгенія Спаська, Федір Вовк). Зафіксовано інформацію, що до музейних колекцій потрапляли приватні збірки кераміки, які формували, купуючи вироби в авторів. Такою була, наприклад, колекція Василя Кричевського, яку він заповідав Харківському мистецькому музеєві, і яку знищили більшовики під час наступу на Київ. Доведено, що формування музейних керамологічних колекцій шляхом закупівлі виробів у гончарів матеріально підтримувало майстрів і заохочувало їх до професійної діяльності. У роботі вперше було комплексно досліджено збут глиняних виробів гончарями Лівобережної України у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.: охарактеризовано роздрібний і оптовий способи збуту, з’ясовано роль органів державної влади і місцевого самоврядування в організації продажу кустарної кераміки. На основі опублікованих джерел вдалося відтворити стан розробки теми в історіографії. Практичне значення результатів дисертації полягає у тому, що окремі її положення і висновки суттєво розширюють знання з історії традиційних ремесел, занять і торгівлі українського народу. Фактичний матеріал може бути використаний під час розробки лекційних курсів і досліджень з керамології, етнології, культурної антропології, соціальної й економічної історії, а також під час створення узагальнюючих робіт з історії України.Havrysh, L. O. Sale of Clay Products of Potters of the Left-Bank Ukraine (the 19th – Early 20th century). – Qualifying scientific work on manuscript rights. Dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Historical Sciences in specialty 07.00.01 – History of Ukraine – Scientific and Research Institute of Ceramology of the National Museum of Ukrainian Pottery in Opishne, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2025. The dissertation deals with a comprehensive study of the sale of clay products by potters of the Left-Bank Ukraine in the late 19th – the early 20th century, researching the methods and forms of selling pottery products, clarifying the role of state institutions and local self-government bodies in organizing the sale of earthenware. The sale of earthenware was part of a complex system of socio-economic relations and was carried out mainly through established, traditional forms of sale, formed by centuries of ethno-cultural history. Preserved in modern fairs as a bright theatrical action with a certain symbolic meaning, it is interesting to scientists not only from an economic point of view, but also as a phenomenon of household culture that is interconnected with other aspects of life, reflects the relationships of people in society and the norms of their behavior, traditional for this society. In view of this, a comprehensive study of the sale of clay products appears to be an extremely urgent ethnographic task. The sale of clay products by the potters of Left-Bank Ukraine in the second half of the 19th and early 20th centuries has received a certain amount of attention from researchers since the 1860s. Intelligence publications devoted to certain aspects of the researched issue were published. However, in the presence of a significant number of works devoted to the pottery of the Left-Bank Ukraine, the issue of a comprehensive study of the sale of clay products of potters in the delineated territory in late 19th – at the early 20th century did not become the subject of a separate scientific study. The research is based on the use of archival sources, reports, reviews, etc., which were prepared by various state institutions, commissions, committees and bodies of local self-government. Materials from contemporary periodicals were used. The dissertation used memoir, journalistic, popular science and fiction literature as a source that complements the historical and ethnographic background of the researched issue. Both general scientific methods of cognition (systemic analysis and synthesis, descriptive and retrospective methods) and special historical ones (problematic-chronological, historical-genetic, historical-comparative, statistical, economic analysis, structural-system, source criticism, periodization, descriptive-narrative methods) were used to solve the tasks. The set of methods used made it possible to reproduce an objective picture of the sale of clay products by potters of the Left-Bank Ukraine in the late 19th – the early 20th century. The sale of products was an important link in the artisanal production process. The methods and forms of selling pottery products are investigated in the dissertation. It was established that separate metrological and terminological systems for distinguishing dishes by size were formed in pottery centers for most dishware forms. These names were used in wholesale and retail sales. Retail sales traditionally took place with the participation of the potter or members of his family. Products were sold less often at home, more often – at fairs and bazaars. It turned out that the craftsmen, as a rule, traveled no further than 100 versts from home. It was established that the arrangement of the vehicle and the placement of earthenware before transportation required the fulfillment of certain conditions. The process of selling pottery products at fairs and bazaars was examined and it was found that this aspect is widely covered in fiction, which made it possible to significantly expand its ethnographic analysis. In addition to selling for cash, sellers used cashless in-kind exchange when selling pottery. The systematization of information made it possible to find out that watered and terracotta dishes had different conditions of exchange; they resorted more often to exchange after the harvest and in lean years; exchange equivalence depended on the harvest and type of grain; exchange was more often used by potters with little land. Retail sale of clay products was carried out individually, in contrast to wholesale. Special units of measurement for the wholesale sale of earthenware are considered. It was found out that quantitatively, the «hundred with arrangement», «round hundred», «mountain» were not constant even within the boundaries of one cell, the filling of the sales unit with different-sized dishes also varied. It was established that middlemen (buyers, pot carriers, chumaks) bought dishes wholesale from potters. They, in turn, resold the products at retail and wholesale, exchanged. It was found out that the middlemen transported the purchased goods to greater distances, which increased the sales areas for pottery centers, which was a positive aspect of their activity. At the same time, the analysis of economic indicators made it possible to conclude that the intermediaries minimized the profitability of the pottery industry for producers. As a result, potters, in the absence or insufficiency of working capital, had to resort to the services of creditors. It was found out that money was usually borrowed from moneylenders and moneylenders. It was investigated that there was a significant difference between them: moneylenders lent at interest, and buyers did this at the expense of pottery products at a much lower price. Clarifying the issue of areas of sale of clay products made it possible to draw conclusions that in the studied territory ceramics were sold most often at home, within the boundaries of their district and governorate, in neighboring districts and governorates (no further than 100 versts from the place of manufacture). Intermediaries delivered to much greater distances, most often to the Ekaterinoslav region, the Kherson region, the Crimea. State authorities and local self-government bodies did not immediately realize the importance of studying and establishing the organization of sales of pottery products with the aim of general improvement of handicrafts. It was observed that the first decisions and tasks related to the study of sales at the state level appeared at the late 19th century. The systematization of the processed information made it possible to conclude that the councils, in particular the Poltava governorate one, achieved the greatest results in promoting the organization of sales of artisanal pottery products. One of the important areas of activity of the provincial governorate councils in the matter of supporting the pottery industry was the establishment of a credit system for small producers. The urgency of solving this issue was also explained by the strengthening of the negative influence of moneylenders on the development of pottery craft. It was found out that the aid was planned to be provided through the district credit unions, from the state bank through the mediation of the governorate council. In particular, it was planned to provide loans to pay for the transportation of products to the point of sale. It was established that the condition under which the loan was granted was a signed promissory note or the presence of mortgaged immovable property (or a guarantor with such property). The sums were usually small, which again forced the potters, due to insufficient funds, to turn to the services of moneylenders. The analysis of the materials made it possible to conclude that the fairly formalized procedure for issuing a loan did not contribute to the growth of the credit system's popularity among borrowers. It has been investigated that the historical events of the early 20th century stood in the way of the formation of the lending system for craftsmen of the Left-Bank Ukraine. It was found that the effective direction of councils' work in organizing the sale of pottery products was the creation of artisan warehouses. The analysis of the processed materials made it possible to conclude that the work of the Artisan Warehouse of the Poltava Governorate Council was indicative in this matter. In order to satisfy the tastes of discerning buyers, decorated, mostly painted products were sold. This condition effectively deprived the support of most potters who made traditional terracotta ware. The same craftsmen who were sensitive to the market conditions and were regular customers of the handicraft warehouse received high profits; they had also the opportunity to participate in exhibitions of various levels. It has been established that in order to popularize its activities, the Artisan Warehouse was active in publishing: it published product catalogues and albums with samples of the best products, including pottery. It was found that Artisan Warehouse actively advertised its activities and the range of offered goods in the columns of periodicals of that time. It has been established that despite certain negative points in the work of the Artisan Warehouse, on the whole it contributed to the establishment of sales of pottery by masters of the Poltava Governorate. The role of exhibition activity as a form of promotion of pottery products by masters of the Left-Bank Ukraine in the late 19th and early 20th centuries is analyzed. It was found that with the assistance of the governorate councils, there was a wider involvement of potters in exhibition events of various levels. This made it possible for masters not only to declare themselves, but also to sell their works, since quite often the exhibitions had a fair character. Some attention was paid to the study of the exhibition catalogs, which are quite informative: the organizers indicated the assortment of the exhibitors' products and their sales areas. It was established that after participating in international exhibitions far abroad, the potters of Poltava region were interested in the sale of pottery in France and Great Britain. The systematization of information about the ways of filling museum collections with ceramics made it possible to conclude that their formation was also a separate form of encouragement for the potters of the Left-Bank Ukraine. It was found out that in the studied territory, pottery products were bought directly from manufacturers for the formation of ethnographic collections of the Poltava Natural-Historical, Kharkiv Art-Industrial, Kyiv Agricultural, and Chernihiv State Museums. It was found that one of the largest collections of Ukrainian ceramics is located in the Russian Ethnographic Museum. Her exhibits were mainly purchased from potters of the Left-Bank Ukraine at the early 20th century. Collectors were often researchers who left significant ceramic discoveries behind (Ivan Zaretsky, Yevgeniya Spaska, Fedir Vovk). Information has been traced that private collections of ceramics, formed by purchasing products from the authors, entered the museum collections. Such was, for example, the collection of Vasyl Krychevsky, which he bequeathed to the Kharkiv Art Museum, and which was destroyed by the Bolsheviks during the offensive on Kyiv. It has been proven that the formation of museum ceramic collections by purchasing products from potters materially supported masters and encouraged them to professional activity. In the work, for the first time, the sale of clay products by potters of the Left-Bank Ukraine in the late 19th and the early 20th centuries was comprehensively investigated: the retail and wholesale sales methods were characterized; the role of state authorities and local governments in the organization of the sale of artisanal ceramics was clarified. On the basis of published sources, it was possible to reproduce the state of development of the topic in historiography. The practical significance of the results of the dissertation lies in the introduction of a significant volume of previously unknown and unsystematized facts into scientific circulation and the reproduction of an important page of traditional Ukrainian life. Its results complement the knowledge of the history of traditional crafts, occupations and trade of the Ukrainian people. The factual material and theoretical propositions contained in the dissertation can be used during the development of lecture courses and research in ceramology, ethnology, cultural anthropology, social and economic history, as well as during the creation of general works on the history of Ukraine.ukзбутглиняний посудЛівобережна Українагончарствогончарроздрібний спосіб збутуобміноптовий спосіб збутупосередниклихварареал збутукредитуваннякустарний складетнографічна виставкакерамологічна колекція.saleearthenwareLeft-Bank Ukrainepotterypotterretail methodexchangewholesale methodmiddlemanmoneylendersales arealendingartisan warehouseethnographic exhibitionceramic collection.Дисертація