TURENKO, VitaliiVitaliiTURENKOSIEROVA, YuliiaYuliiaSIEROVA2026-03-122026-03-122026-03-08TURENKO, V., SIEROVA, Y. (2026). A VIEW ON PARENT–CHILD RELATIONSHIPS IN DEMOCRITUS' LEGACY: ETHICAL AND ANTHROPOLOGICAL DIMENSIONS OF REFLECTION. SOPHIA. Human and Religious Studies Bulletin, 26(2). https://doi.org/10.17721/sophia.2025.26.1610.17721/sophia.2025.26.16https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/12468B a c k g r o u n d . The article presents a philosophical and ethical analysis of Democritus' views on the phenomena of parenthood and childhood. The starting point of the study is the philosopher's ambivalent attitude toward procreation, which he perceives both as a natural necessity of living beings and as a potential source of suffering. The author demonstrates that Democritus' concept reveals a profound interconnection between biological instincts and cultural norms, while also outlining significant aspects of parental responsibility in shaping future generations. M e t h o d s . The research employs ethical-anthropological, historical-philosophical, and hermeneutical approaches. The analysis is based on fragments preserved in the works of Stobaeus, Clement of Alexandria, Theodoret, and other authors, and is conducted within the broader context of ancient pedagogical and ethical traditions. This methodological framework makes it possible to disclose both the ontological dimensions of Democritus' teaching on procreation and the socio-cultural implications of his reflections on upbringing and inheritance. R e s u l t s . The article substantiates that, for Democritus, procreation is simultaneously a natural necessity and a socio-cultural convention: it is inherent to all living beings, yet in human life it assumes the form of a cultural norm. At the same time, the philosopher emphasizes the risks and difficulties of parenthood, which may hinder an individual's spiritual self-realization. His reflections reveal a duality of assessment, ranging from the recognition of the universality of parental instinct to a radical critique of familial obligations as factors that distract from the pursuit of philosophical life. C o n c l u s i o n s . The author concludes that Democritus' legacy concerning parenthood and education outlines fundamental issues regarding the relationship between nature and culture, instinct and moral choice. His teaching shows that parenthood is not merely a biological fact but also an ethical task, closely connected with the formation of a virtuous personality. In this sense, Democritus' reflections remain relevant in contemporary humanitarian discourse, as they highlight the nature of responsibility, the role of education, and the boundaries of material provision in the context of shaping a harmonious individual.В с т у п. Здійснено історико-філософську реконструкцію поглядів Демокріта на феномени батьківства та дитинства. Вихідним пунктом дослідження є амбівалентне ставлення мислителя до дітонародження, яке розглядається ним і як природна потреба живого, і як джерело численних страждань. Показано, що демокрітівська концепція містить глибинний зв'язок біологічних інстинктів і культурних норм, а також окреслює важливі аспекти відповідальності батьків у вихованні майбутніх поколінь. М е т о д и. Застосовано доксографічний метод, а також історико-філософський, герменевтичний та етико-антропологічний підходи. Аналіз здійснено на основі фрагментів, збережених у творах Стобея, Климента Олександрійського, Феодоріта та інших авторів, а також у контексті порівняння з античною педагогічною та етичною традицією. Така методологія дозволила виявити як онтологічні виміри демокрітівського вчення про дітонародження, так і соціально-культурні наслідки його бачення виховання й спадкування. Р е з у л ь т а т и. Підкреслено, що для Демокріта дітонародження є водночас природною необхідністю й соціальною умовністю: воно притаманне всім живим істотам, але в людини набуває форми культурної норми. Водночас філософ акцентує на ризиках і небезпеках батьківства, що можуть перешкоджати духовному самоздійсненню. У його висловлюваннях простежується подвійність оцінки: від визнання універсальності батьківського інстинкту до радикальної критики сімейних обов'язків як чинників, що відволікають від філософського життя. В и с н о в к и. Визначено, що спадщина Демокріта щодо батьківства та виховання окреслює фундаментальні питання співвідношення природи і культури, інстинкту і морального вибору. Його вчення демонструє, що батьківство є не лише біологічним фактом, а й етичним завданням, пов'язаним із формуванням доброчесної особистості. Цей підхід зберігає актуальність і в сучасному гуманітарному дискурсі, адже висвітлює природу відповідальності, роль виховання та межі матеріального забезпечення у контексті становлення гармонійної особистості.ukDemocritusparenthoodchildhoodethicseducationhuman beinghistory of philosophyancient philosophyДемокрітбатьківстводитинствоісторія філософіїетикавихованнялюдинаантична філософіяСтаття