Кундій, Альона СергіївнаАльона СергіївнаКундійІсаєва, Наталя Станіславівна2025-09-162025-09-162025-07-16Кундій А. С. Особливості тематичної та образної палітри китайської традиційної жіночої лірики : дис. ... доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2025. 218 с.УДК 821.581-055.2-1https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/7719Кундій Альона Сергіївна. Особливості тематичної та образної палітри китайської традиційної жіночої лірики. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 – «Філологія» (галузь знань 03 – Гуманітарні науки) –Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертація присвячена вивченню особливостей традиційного жіночого поетичного слова давнього Китаю, що охоплює періоди означених «Книгою пісень» (ХІІ–VI ст. до н.е.) до ХІХ ст. династії Цін (1644–1911). Уперше в українському літературознавстві був окреслений символізм поезії куртизанок, аристократок, наложниць та дружин гаремів давнього Китаю. Тематична та жанрова специфіка традиційної лірики китаянок демонструє відмінність від чоловічого канону, що знаходить відображення в практиці спротиву – самоствердження. Авторська інтерпретація мисткинями традиційних символів, що представлена в їх ліриці, доводить самобутність та феноменальність творчості китайських поетес, що йде всупереч філософсько-релігійним доктринам патріархального Китаю давніх часів. У першому розділі окреслені фактори формування жіночого дискурсу в літературній творчості, які є подібними для Заходу і й Китаю. Це зумовлено соціально-історичними, ідейно-філософськими та ціннісно-нормативними засадами патріархального суспільства. Ґендерна ідентичність жіночого ліричного субʼєкта за конфуціанською картиною світу представлена сукупністю титульних рис фемінінності, відображена у принципі «краси слабкої доброчинності» музично-поетичного жанру ци. Умовно наслідувальні (нормативні) ролі, представлені дружинами, наложницями, нареченими тощо ілюстрували символічну покірно-депресивну фемінінність. Субверсивні ролі, представлені в жіночій ліриці матерями, доньками, вдовами, куртизанками, черницями, які відверто, або приховано розхитували усталені норми і правила поведінки. Значна мистецька складова у світогляді поетес зумовила синтез еротичного й естетичного, продукуючи такі прояви ідентичності як «естетизована фемінінна сексуальність» наложниць або «мистецько забарвлена сексуальність» елітних куртизанок. У другому розділі висвітлені провідні тематичні напрями лірики китаянок давніх часів, що демонструють супротив, самоствердження та критику усталеного патріархального порядку. Зокрема, лірикою самоствердження можна вважати творчість танської куртизанки Юй Сюанцзі, яка виголошує помсту чоловікові та акцентує на тому, що жінка не зобовʼязана страждати і може бути полігамною як чоловік. Такий настрій йде всупереч натурфілософським уявленням давніх китайців про іньську природу жінки, що знайшло своє відображення у патріархальній концепції жіночого поетичного слова, так званому наративі «у весняній світлиці осіння скорбота». Самоствердження та культ одноосібної жінки-правителя яскраво відображений у творчості імператриці У Цзетянь. Відкрита критика чоловічої полігамії звучить і в творчості куртизанки Сюе Тао та наложниці Мей-фей . Зневага до чоловічої слабкості на полі бою простежується в ліриці поетеси Хуа Жуй, що корелюється з творчістю доціньської принцеси Сюй-Му, яка, хоч і не критикувала чоловіків за нерішучість, проте відстояла своє право жінки, яка буде захищати свою батьківщину не зважаючи на критику патріархального суспільства. Особливо гостро жінки сприймали спустошення країн у повоєнні роки, що виражається у протесті проти жорстокої реальності поетеси Чжень Юньдуань. Лірика принцес, що стали заручницями дипломатичних шлюбів своїм корінням сягає ще доціньської доби. Любов та туга за рідним краєм висвітлена в творчості Чжуан-Цзян та Сюй-Му, а в подальшому – у ліриці принцес І-Фан, Да-І та Лю Сіцзюнь. Першою поетесою, лірика якої розкриває тему жіночої солідарності та лесбійства була доціньська поетеса Чжуан-Цзян, а в подальшому – мисткині Лю Лінсянь та Ян Ґуй-фей. Інтимні почуття до іншої жінки яскраво виражаються в творчості цінської поетеси У Цзао. Поетеса Чжень Юньдуань, через призму даоського світосприйняття, бунтує проти свого фізичного пригноблення, сприймаючи світ чоловіків з його законами як мирський пил і бруд чень від якого прагне звільнитися. Її концепція йде всупереч класичному трактуванню поняття чень. Поетеса Лю Жуши у своїй творчості прагне звільнитися від любовних страждань, навʼязаної патріархатом концепції покірної жінки, що чекає свого коханого. Незвичайний стиль її лірики вирізняється особливою авторською подачею думок та створенням відчуття сновидіння на яву. У третьому розділі описана система художніх образів жіночої лірики, що зазвичай має символічне навантаження, яке з одного боку, відповідає традиційному використанню символів (чим наближає до чоловічої поезії), а з іншого боку, набуває нових сенсів та відтінків значень унаслідок відображення емоційного досвіду авторок. Таке розшарування значень зумовлене різними соціальним позиціями та нестабільністю соціальних ролей жінок патріархального суспільства давнього Китаю. Своєрідними маркерами жіночого світу у поезії стали предмети інтер’єру (імператриця Сюань-І), косметика та прикраси (творчість поетес Чжао Луаньлуань, Ян Жунхуа), квіти (лірика Чжу Шучжень), а також поетичний діалог з попередницями у формі ремінісценцій. Ханьська поетеса Бань Цзє-юй та введений нею символ «круглого віяла» не лише знаходить своє відображення у якості ремінісценцій, а й набуває окремих авторських інтерпретацій, як, наприклад у творчості Сє Фанцзи. Мотив кривавої помсти чоловікові звучить в творчості поетес Шень Маньюань та Чень Баочжень, котрі оспівали історію Ван Чжаоцзюнь, яка стала жертвою інтриг придворного художника. У вірші Ґо Жуньюй мелодія піпи Ван Чжаоцзюнь символізує її пожертву й спасіння для держави, а для принцеси Да-І – це символ невідворотності фатуму, який може спіткати не лише жіночу долю (шлюб за примусом на чужині), а також є символом невідворотності загибелі держави, на що жінки-наречені з дипломатичною місією ніяк не можуть вплинути. Проведене дослідження доводить перспективу подальших розвідок жіночого поетичного слова давнього Китаю як сукупність індивідуального та колективного досвіду китаянок різних прошарків населення. Результати роботи сприятимуть формуванню цілісного уявлення про особливості виникнення та розвитку тематичного та символічного наповнення лірики китаянок від давнини до ХІХ ст. Дослідження поетичного слова жінок, що жили за часів давнього патріархального суспільства, демонструє провідні риси поетичного слова жінок, що вирізняється з-поміж чоловічого канону, суттєво доповнюючи загальне уявлення про традиційну лірику давнього Китаю.Kundii Alona. The features of the thematic and imagery palette of traditional Chinese women’s poetry. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. Dissertation for attaining the Doctor of Philosophy Degree in specialty 035 –«Philology» (field of study 03 – Humanities). – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, 2025. This dissertation explores the distinctive features of traditional female poetic expression in ancient China, covering the period from the Book of Songs (12th–6th century BCE) through to the Qing dynasty (1644–1911). For the first time in Ukrainian literary scholarship, the symbolism inherent in the poetry of courtesans, aristocratic women, concubines, and members of imperial harems is examined in depth. The thematic and generic specificity of traditional Chinese women’s lyric poetry reveals its departure from the dominant male canon and manifests as a subtle, often veiled form of resistance and self-assertion. Through their reinterpretation of conventional symbols, women poets assert a distinct artistic voice that defies the philosophical and religious doctrines of patriarchal Chinese culture. The first chapter outlines the formative factors of the female literary discourse, which show significant parallels between Chinese and Western traditions. These parallels are rooted in the socio-historical, ideological, and normative foundations of patriarchal societies. Within the Confucian worldview, the gender identity of the female lyrical subject is shaped by a codified model of femininity, reflected in the concept of “the beauty of fragile virtue,” particularly evident in the musical-poetic ci genre. The study distinguishes between normative and subversive roles represented in women’s poetry. Normative roles—such as those of wives, concubines, and fiancées — embody symbolic images of submissive and melancholic femininity. In contrast, subversive roles — portrayed by mothers, daughters, widows, courtesans, and nuns — openly or implicitly challenge prevailing social norms and codes of behavior. The strong aesthetic orientation in the worldviews of these poets fosters a unique synthesis of the erotic and the artistic. This results in expressions of identity such as the “aestheticized feminine sexuality” of concubines or the “artistically charged sensuality” of elite courtesans. The second chapter focuses on the principal thematic currents in the lyric poetry of women in ancient China, emphasizing motifs of resistance, self-assertion, and criticism of the entrenched patriarchal order. A notable example of lyrical self-assertion is found in the works of the Tang dynasty courtesan Yu Xuanji, whose poetry openly proclaims vengeance against a man and asserts that a woman is not obliged to suffer—nor is she bound to monogamy, just as a man is not. This stance directly contradicts the traditional Chinese cosmological notion of women’s innate yin nature, which underlies the patriarchal literary convention often summarized by the phrase “autumn sorrow in the spring boudoir.” A striking counter-narrative is presented in the poetic legacy of Empress Wu Zetian, where female agency and sovereign power are unapologetically affirmed. Explicit critiques of male polygamy also appear in the poetry of courtesan Xue Tao and imperial consort Mei-fei. The motif of contempt for male weakness in warfare is evident in the works of the poet Hua Rui, whose views resonate with those of the pre-Qin princess Xu Mu. Although Xu Mu did not overtly condemn men for their indecisiveness, she did defend a woman’s right to protect her homeland—regardless of societal expectations. The devastation brought by war and its aftermath is another theme deeply felt and voiced by women, most poignantly expressed in the protest poetry of Zhen Yunduan. The voices of princesses used in diplomatic marriages—an enduring practice since the pre-Qin period—further enrich this tradition. Themes of love, longing, and homesickness are vividly articulated in the poetry of Zhuang Jiang and Xu Mu, and later in the works of Princesses Yi Fang, Da Yi, and Liu Xijun. One of the earliest poetic expressions of female solidarity and lesbian desire is found in the works of the pre-Qin poetess Zhuang Jiang. Later, these themes reappear in the writing of Liu Linxian and the famed imperial consort Yang Gui-fei . The poetry of Wu Zao, a Qing dynasty poet, offers a strikingly intimate portrayal of same-sex female love, underscoring the lyrical richness and emotional depth of Chinese women’s literature across the centuries. Through the lens of Daoist cosmology, the poet Zhen Yunduan articulates a rebellion against physical oppression, perceiving the male-dominated world and its laws as mundane dust (chen) —a realm of impurity from which she seeks liberation. Her redefinition of chen challenges its conventional philosophical interpretation. In a similar vein, the poet Liu Rushi attempts to free herself from the emotional suffering of romantic entanglements and from the patriarchally imposed ideal of the submissive woman who passively awaits her beloved. Her poetry is marked by a distinctive authorial voice and a dreamlike quality that blurs the boundaries between reality and illusion. The third chapter is devoted to analyzing the system of poetic imagery in women’s lyric poetry, much of which carries symbolic meaning. While many of these images follow traditional conventions (bringing women’s poetry closer to the male canon), they also acquire new, layered meanings through the emotional experiences and individual perspectives of the authors. This symbolic transformation is largely shaped by the unstable and often precarious social roles assigned to women in patriarchal Chinese society. Certain motifs become recognizable markers of the female world in poetry: interior furnishings (e.g., in the poetry of Empress Xuan-Yi), cosmetics and jewelry (in the works of Zhao Luanluan and Yang Ronghua), and flowers (in the lyricism of Zhu Shuzhen). Intertextual dialogue with female predecessors — often in the form of poetic reminiscences—also plays a significant role. The Han dynasty poet Ban Jie-yu and her emblematic image of the “round fan” not only reappear in later poetry but are also reinterpreted, as seen in the works of Xie Fangzi. The theme of violent revenge against men is vividly expressed in the poetry of Shen Manyuan and Chen Baozhen, who reimagine the tragic story of Wang Zhaojun — a woman sacrificed to palace intrigues. In the poem by Guo Rongyu, Wang Zhaojun’s pipa melody becomes a symbol of both sacrifice and salvation for the state. For Princess Da-Yi, however, the same symbol signifies the inescapable force of fate—not only the personal destiny of women sent into forced diplomatic marriages abroad, but also the irreversible decline of the state itself, which such women were powerless to prevent. This study affirms the need for further exploration of ancient Chinese women’s poetry as a complex fusion of individual and collective female experience across different social strata. The findings contribute to a more comprehensive understanding of the evolution of themes and symbolic structures in Chinese women’s lyric poetry from antiquity through the 19th century. The poetic voices of women, formed within the confines of a rigidly patriarchal society, reveal stylistic and thematic patterns that diverge from the male canon, thereby enriching and deepening our broader understanding of traditional Chinese lyricism.ukжіноча поезіяпалацова лірикаписемний знакієрогліфепітеттермінологіясимволкитайська літератураперекладтематикаобразархетипхудожністьжанрметафора.women’s poetrypalace poetrywritten characterhieroglyphepithetterminologysymbolChinese literaturetranslationthemesimagearchetypeartistic qualitygenremetaphor.Дисертація