Кононенко Інна АнатоліївнаКолтун В. С.2024-07-052024-07-052024Кононенко І. А. Теоретико-методологічні засади поширення екологічної культури в системі публічного управління : дис. … д-ра наук з державного управління : 25.00.02 – механізми державного управління / наук. кер. В. С. Колтун. Київ, 2024. 507 с.УДК 351 (351.85)+316.7https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/2608The dissertation is devoted to the theoretical and methodological substantiation of the processes of dissemination of ecological culture for the development of practical recommendations on improving the mechanisms for realization of such dissemination in public administration practice in the context of constant increase of ecological threats in the state. The dissertation research for the first time substantiates the original concept of dissemination of ecological culture (with further diffusion) on the basis of coordination of cooperation in the public ecological management system through a specific organisational and functional mechanism. The scientific concept of dissemination of ecological culture is based on the formation, development and use of the potential of public ecological management (“4S” original model), the focus on the integration of interests of all subjects of public administration activities, taking into account the directions of their interrelations and mutual influences (“Pyramid of Cooperation” original model) through the introduction of appropriate mechanisms (mechanism for managing the dissemination of ecological culture, organisational and functional mechanism for the dissemination of ecological culture), in order to promote ecological culture in society in the context of change and through the use of coordinating influences. The concept is based on a specific terminology system and is focused on obtaining a synergistic effect from intra-system interaction; it contains a special methodology for disseminating ecological culture and arguments for the composition of integrated models. The dissertation proposes a scientific and theoretical concept for studying the dissemination of ecological culture, which includes three blocks (theoretical and methodological foundations for the dissemination of ecological culture on the basis of public-management cooperation; analytical research on the process of dissemination of ecological culture; empirical research on the dissemination of ecological culture) and contains the conceptual model “Pyramid of Cooperation”. This model includes specific tools and the creation of information and analytical blocks on ecological issues that can become effective integrated structures and whose activities are aimed at ensuring ecological safety at the local level as well as promoting new links and interactions within the public ecological management system. The original model of dissemination of ecological culture “4S” is developed. It includes a close connection between the public ecological management system, the strategy of formation, development and use of the potential of public ecological management and preservation of ecological culture. The effective functioning of the “4S” model requires: the formation of certain subsystems (analytical, diagnostic, expert, and automated control system), which have specific tasks and represent the practical part of its functioning; the development of a set of strategic goals related to structural and managerial changes; the existence of a support system, which includes and specifies the original components (resource, regulatory, information, methodological, personnel, and technical support), as well as the need to support the presented model at different levels of public administration. The mechanism for managing the processes of dissemination of ecological culture is proposed. It includes the original components and is based on modern approaches to managing the processes of formation of ecologically safe space and includes interaction of all levels of public authorities, business and civil society institutions as well as provides for the realization of the potential of ecological management subjects through the creation of specific interaction formations and different levels. The scientific construct of the organisational and functional mechanism for disseminating ecological culture is presented. Its elements have a complex multi-level hierarchy and include coordinated subsystems (strategic-target; result/effect; organisational-structural and functional-content), subject (has the authority or competence to make binding management decisions) and object (processes of ecocultural development as well as dissemination of ecological culture and a set of potential components), which takes into account the interaction in the public ecological management system. The mechanism is based on the development of appropriate scientific concepts, strategies and tactics, implementation of effective ecological policy, systematization of possible risks, as well as ways to use the available potential. The basis of this mechanism consists of subsystems of methods (administrative, socio-psychological, ideological), tools and levers. The introduction substantiates the relevance of the dissertation research. It analyses the degree of its scientific development and indicates the connection with the scientific areas of research of Taras Shevchenko National University of Kyiv; defines the object, subject, purpose and main tasks of the dissertation; describes the theoretical and methodological foundations and empirical basis of the research; characterises the degree of scientific novelty of the results obtained, their theoretical and practical significance and the personal contribution of the researcher; presents data on the approbation of the research and publications that present the results of the research as well as information on the structure and scope of the dissertation. The first section “The Concept of Ecological Culture in the Public Administration System” focuses on the ontology and genesis of the essence of the “ecological culture” concept, the interrelation of the categorical field of ecological culture and public administration, as well as reveals the specifics and directions of development of effective mechanisms of public ecological management. The historical aspects of the development of ecology as a science are outlined and its scientific basis is specified. The results of the analysis of the scientific discourse on the definition and detailed description of the “ecological culture” concept, which continues to this day, are presented, which is explained by the multifaceted and multidimensional nature of the presented definition. The interconnection of culture, society and nature in current research demonstrates the importance and necessity of raising the level of ecological culture, which is primarily due to the national importance of ecological problems for society and local social systems in Ukraine. The dissertation reveals different approaches to the definition of the essence of ecological culture, and characterises key definitions (ecological culture, ecological education, ecological upbringing). The second chapter “Structural and Factor Analysis of the Potential of the Public Ecological Management System as a Driver of the Dissemination of Ecological Culture” reveals the paradigmatic factors of the development of the dissemination system of ecological culture, characterises the specifics and architecture of the potential of the public ecological management system in the process of dissemination of ecological culture, conceptualizes the communication system of dissemination of ecological culture and its construct at the local level. The general concept of dissemination of ecological culture within the science of public administration is presented and detailed according to the results of the analysis. The concept of ‘diffusion of ecological culture’ is understood as the process of using the potential of public ecological management through the development of cooperation, which allows accelerating the processes of dissemination of ecological culture as well as ensuring its penetration to the local level (diffusion). Capacity building of public environmental management is an objective and causal phenomenon or process of public environmental management aimed at spreading environmental culture and under the influence of which its qualitative characteristics or the level of development of the ecological culture of society changes, which is reflected in ecocultural activities. The third chapter “The Praxeological Dimension of Public Ecological Management in the Process of Dissemination of Ecological Culture” analyses the changes in the public ecological management system in the context of reforming. The concept of “eco-activity” in the system of local self- governance is proposed as an indicator of raising the level of ecological culture of society, as well as structural and dynamic prospects for the development and dissemination of ecological culture in Ukraine are characterised. The existing impact of public administration in the country on the ecological culture system is characterised. The dynamics of certain indicators of the development of such a system is analysed. This allowed to conduct research on the current level of development of certain components of ecological culture in Ukraine. The fourth chapter “Integrated Processes of Dissemination of Ecological Culture in Ukraine” presents the endogenous factors of formation and dissemination of ecological culture at the local level, proposes the basic components of the mechanism for dissemination of ecological culture – strategic planning and communication, and identifies the priorities of public ecological management in the context of dissemination of ecological culture. The fifth chapter “Main Imperatives of Dissemination of Ecological Culture in Society” provides strategic guidelines as well as scientific and practical recommendations for the dissemination of ecological culture, proves the adaptability of the organisational and functional mechanism for ecological culture dissemination, and models the system of ecological culture dissemination. It is determined that the imperatives of ecological culture dissemination are multifaceted and go beyond individual behaviour, covering social norms, institutional practices and global cooperation. In essence, the dissemination of ecological culture is driven by several critical imperatives, including: ecological sustainability and adaptability; biodiversity conservation; resource efficiency and sustainable development; ecological justice; global interconnectedness; crisis mitigation and preparedness. Therefore, the development of an effective public ecological management mechanism involves, first of all, the creation of a structured framework and processes for solving ecological problems, promoting sustainability and ensuring accountability.Дисертація присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню процесів поширення екологічної культури для розробки практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів реалізації такого поширення у публічно-управлінській практиці в умовах постійного нарощування екологічних загроз у державі. У дисертаційному дослідженні уперше обґрунтовано авторську концепцію поширення екологічної культури (з подальшою дифузією) на засадах координації співпраці в системі публічного екологічного управління завдяки специфічному організаційно-функціональному механізму. В основу наукової концепції поширення екологічної культури закладено формування, розвиток та використання потенціалу публічного екологічного управління (авторська модель «4S»), спрямовання на інтеграцію інтересів усіх суб’єктів публічно-управлінської діяльності, урахування напрямів їх взаємозв’язків та взаємовпливів (авторська модель «Піраміда співпраці») через запровадження відповідних механізмів (механізм управління процесами поширення екологічної культури, організаційно-функціональний механізм поширення екологічної культури), з метою поширення екологічної культури в суспільстві в умовах змін та на основі використання координаційних впливів. Концепція ґрунтується на власній специфічній терміносистемі та орієнтована на отримання синергетичного ефекту від внутрішньосистемної взаємодії; містить спеціальну методологію поширення екологічної культури та аргументацію композиції формування інтегрованих моделей; запропоновано науково-теоретичну концепцію дослідження поширення екологічної культури, що включає три блоки (теоретико-методичні основи поширення екологічної культури на засадах публічно-управлінської співпраці; аналітичні дослідження процесу поширення екологічної культури; емпіричні дослідження поширення екологічної культури) та містить концептуальну модель «Піраміда співпраці», що включає специфічний інструментарій і створення інформаційно-аналітичних блоків з екологічної проблематики, які здатні стати ефективними інтегрованими структурами та діяльність яких спрямована на забезпечення екологічної безпеки на локальному рівні й сприяння виникненню нових зв’язків і взаємодій усередині системи публічного екологічного управління; розроблено авторську модель поширення екологічної культури «4S», у складі якої принциповим є тісний взаємозв’язок між системою публічного екологічного управління, стратегією формування, розвитку та використання потенціалу публічного екологічного управління і збереження екологічної культури. Ефективне функціонування моделі «4S» передбачає: формування певних підсистем (аналітичної, діагностичної, експертної, АСУ), на кожну з яких покладені специфічні функції, та які представляють практичну частину її функціонування; розробку комплексу стратегічних завдань, які пов’язані зі структурними та управлінськими змінами; наявність системи забезпечення, до якої включені та деталізовані авторські складові (ресурсне забезпечення, нормативно-правове забезпечення, інформаційне забезпечення, методичне забезпечення, кадрове забезпечення, технічне забезпечення), необхідність підтримки представленої моделі на різних рівнях публічного управління; запропоновано механізм управління процесами поширення екологічної культури, що включає авторські складові і базується на сучасних підходах до управління процесами формування екобезпечного простору та включає взаємодію всіх рівнів органів публічної влади, бізнесу та інститутів громадянського суспільства і передбачає реалізацію потенціалу суб’єктів екологічного управління за рахунок створення специфічних утворень взаємодії и різного рівня. Представлено науковий конструкт організаційно-функціонального механізму поширення екологічної культури, елементи якого мають складну багаторівневу ієрархію та включають узгоджені підсистеми (стратегічно-цільову; результату/ефекту; організаційно-структурну і функціонально-змістову), суб’єкт (має повноваження чи компетенції, що дають змогу приймати управлінські рішення, обов’язкові до виконання) та об’єкт (процеси екокультурного розвитку і поширення екологічної культури та сукупність складових потенціалу), що враховує взаємодію в системі публічного екологічного управління. Механізм ґрунтується на розробці відповідних наукової концепції, стратегії і тактики, проведенні дієвої екологічної політики, систематизації можливих ризиків, а також способів використання наявного потенціалу. Базу означеного механізму складають підсистеми методів (адміністративних, соціально-психологічних, ідеологічних), інструментів та важелів. У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь її наукової розробленості та вказується на зв’язок із науковими напрямами досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, визначено об’єкт, предмет, мету і основні завдання дисертації, викладаються теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувача, представлено дані щодо апробації дослідження й публікацій, у яких викладено результати дослідження і наведено відомості щодо структури та обсягу дисертації. У першому розділі «Поняття екологічної культури в системі публічного управління» досліджено онтологію та генезис сутності поняття «екологічна культура», взаємозв’язок категоріального поля екологічної культури та публічного управління, розкрито специфіку й напрями розбудови дієвих механізмів публічного екологічного управління. Окреслено історичні аспекти розвитку екології як науки та конкретизовано її науковий базис. Представлено результати аналізу наукового дискурсу щодо визначення та детального опису поняття «екологічна культура», який триває і сьогодні, що пояснюється багатогранністю та багатоаспектністю представленої дефініції. Взаємозв’язок культури, суспільства та природи в сучасних дослідженнях демонструє важливість та необхідність підвищення рівня екологічної культури, що зумовлено передусім загальнодержавним значенням екологічних проблем як для суспільства в цілому, так і для локальних соціальних систем України. Розкрито різні підходи до визначення сутності екологічної культури, охарактеризовано ключові дефініції (екологічна культура, екологічна освіта, екологічне виховання). У другому розділі «Структурно-факторний аналіз потенціалу системи публічного екологічного управління як драйвера поширення екологічної культури» розкрито парадигмальні чинники розбудови системи поширення екологічної культури, охарактеризовано специфіку та архітектуру потенціалу системи публічного екологічного управління в процесі поширення екологічної культури, концептуалізовано комунікативну систему поширення екологічної культури та її конструкт на локальному рівні. За результатами аналізу представлено та деталізовано загальну концепцію поширення екологічної культури в межах науки публічного управління. Під поняттям «дифузія екологічної культури» розуміється процес використання потенціалу публічного екологічного управління на основі розбудови співпраці, що дає змогу пришвидшити процеси поширення екологічної культури і забезпечити їх проникнення на локальний рівень (дифузію). Формування потенціалу публічного екологічного управління (ППЕУ) – об’єктивно-причинне явище чи процес публічного екологічного управляння, який спрямований на поширення екологічної культури та під впливом якого змінюються або якісні її характеристики, або рівень розвитку екологічної культури суспільства, що відображається в екокультурній діяльності. У третьому розділі «Праксеологічний вимір публічного екологічного управління у процесі поширення екологічної культури» проаналізовано зміни системи публічного екологічного управління в умовах реформування, запропоновано поняття «екоактивна діяльність» у системі місцевого самоврядування як показник підвищення рівня екологічної культури суспільства, охарактеризовано структурно-динамічні перспективи розвитку та поширення екологічної культури в Україні. Надано характеристику наявного впливу публічного управління, сформованого в країні, на систему екологічної культури та проаналізовано динаміку окремих показників розвитку такої системи, що дало змогу провести розвідки щодо сучасного рівня розвитку окремих складових екологічної культури в Україні. У четвертому розділі «Інтегровані процеси поширення екологічної культури в Україні» наведено ендогенні фактори формування та поширення екологічної культури на локальному рівні, запропоновано базові складові механізму поширення екологічної культури – стратегічне планування та комунікації, виокремлено пріоритети публічного екологічного управління в контексті поширення екологічної культури. У п’ятому розділі «Основні імперативи поширення екологічної культури в суспільстві» надано стратегічні орієнтири та науково-прикладні рекомендації щодо поширення екологічної культури, доведено адаптивність організаційно-функціонального механізму поширення екологічної культури, здійснено моделювання системи поширення екологічної культури. Визначено, що імперативи поширення екологічної культури є багатогранними і виходять за межі індивідуальної поведінки, охоплюючи суспільні норми, інституційні практики та глобальну співпрацю. За своєю суттю поширення екологічної культури обумовлюється кількома критичними імперативами, зокрема: екологічною стійкістю й адаптивністю; збереженням біорізноманіття; ефективністю використання ресурсів і сталим розвитком; екологічною справедливістю; глобальною взаємозв’язаністю; пом’якшенням кризи та готовність до неї. Тож, розбудова ефективного механізму публічного екологічного управління передбачає передусім створення структурованої основи та процесів для розв’язання проблем навколишнього середовища, сприяння стійкості та забезпечення підзвітності.uaпублічне управлінняекологічне управлінняекологічна політикаекологічна сфераекологічна системаекологічна культураекологічні цінностіекологічна освітаекологічна свідомістьекологічна діяльністьекологічні ініціативиекологічні ризикидержавна комунікаціястратегічні комунікаціїекологічний дискурсpublic administrationecological managementecological policyecological sphereecological systemecological cultureecological valuesecological educationecological awarenessecological activityecological initiativesecological risksstate communicationstrategic communicationecological discourseДисертація