Венгер-Рущенко, Єлизавета ВолодимирівнаЄлизавета ВолодимирівнаВенгер-РущенкоЗубчик, Олег Анатолійович2025-09-112025-09-112025-07-16Венгер-Рущенко Є. В. Впровадження механізмів нового публічного управління культурною галуззю в Україні : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2025. 267 с.УДК 35.072.2:008 (477)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/7660Венгер-Рущенко Є. В. Впровадження механізмів нового публічного управління культурною галуззю в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» з галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування». Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2025. Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теоретичних положень і розробці практичних рекомендацій щодо впровадження механізмів нового публічного управління в культурній галузі в Україні. У дослідженні розкрито чинники проблеми впровадження механізмів нового публічного управління в галузі культури в Україні, обґрунтовано зміст поняття «механізми нового публічного управління культурною галуззю», яке визначено як сукупність методів, функцій, завдань, інструментів і принципів (організаційних, правових, економічних, адміністративних, етичних) впливу на процеси управління культурною галуззю. Реалізація цих механізмів базується на засадах партнерства між державою, громадянським суспільством і приватним сектором, орієнтуючись на ефективне використання культурного капіталу, який визначається як нематеріальні ресурси, пов’язані з культурними знаннями, навичками, традиціями та соціальними мережами, які можуть сприяти економічному та соціальному розвитку суспільства, розвиток креативних індустрій і залучення громад до процесів формування та реалізації культурної політики. Проблематика дослідження набуває особливої актуальності в умовах Російсько-української війни та потреби в стратегічному відновленні країни, де культура виступає ключовим чинником національної єдності, соціальної згуртованості та стійкості. Досвід країн, які пройшли через подібні виклики, підтверджує значущість впровадження сучасних підходів до публічного управління у галузі культури, що й стало концептуальною основою даного дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних положень і розробка практичних рекомендацій щодо впровадження механізмів нового публічного управління культурною галуззю в Україні. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері публічного управління культурною галуззю в Україні. Предметом дослідження є впровадження механізмів нового публічного управління в культурній галузі України. У роботі розкрито особливості функціонування механізмів нового публічного управління у галузі культури в Україні в умовах децентралізації, цифрової трансформації та соціальних викликів, зокрема Російсько-української війни й повоєнного відновлення деокупованих територій. Застосування інституційного підходу дало змогу виявити ключові принципи функціонування цих механізмів. Зокрема, інформаційність (використання цифрових інструментів для формування та реалізації культурної політики), гнучкість (адаптація культурного управління до суспільних змін і викликів), інноваційність (підтримка креативності та інновацій у галузі культури), участь (забезпечення відкритого діалогу між державою, громадськістю та приватним сектором). Крім того, у дисертаційному дослідженні узагальнено наукові підходи до класифікації механізмів нового публічного управління в галузі культури, що дозволило виокремити функціональні механізми (нормативно-правові, адміністративно-організаційні, фінансово-економічні, партнерські) та комплементарні механізми (цифровізації, децентралізації, інклюзивної участі, розвитку культурних кластерів і креативних індустрій). Особливу увагу приділено системному підходу, який забезпечує узгодженість та ефективність взаємодії різних механізмів у межах культурної політики. Автором уперше визначено та обґрунтовано систему комплементарних механізмів нового публічного управління культурною галуззю в Україні, що включає механізми цифровізації, децентралізації та розвитку культурних кластерів і креативних індустрій, адаптованих до умов соціальних викликів і посткризового розвитку країни. Також у результаті дослідження удосконалено комплекс практичних рекомендацій щодо впровадження механізмів нового публічного управління у культурній галузі України, які передбачають створення інтегрованих платформ співпраці державних органів, приватних структур і громадянського суспільства, та впровадження механізмів зворотного зв’язку для підвищення прозорості, підзвітності та участі громадськості в управлінні. Крім того, набули подальшого розвитку дослідження збереження та розвитку культурного розмаїття, які враховують сучасні виклики та можливості глобалізації та цифровізації, які досягаються завдяки підтримці локальних культурних ініціатив, впровадження цифрових технологій та створення платформ для міжкультурного діалогу. Також дослідження співпраці між державними та приватними структурами у галузі культури, які сприяють залученню додаткових ресурсів та інноваційних підходів до управління через створення спільних проєктів, проведення конкурсів та фестивалів, а також залучення бізнесу до фінансування культурних ініціатив в умовах Російсько-української війни. З’ясовано, що пріоритетними напрямами державної політики України щодо впровадження механізмів нового публічного управління в галузі культури є: удосконалення нормативно-правового регулювання, розширення фінансування через альтернативні механізми (зокрема створення ендаумент-фондів), посилення захисту культурної спадщини й прав інтелектуальної власності у галузі мистецтв, модернізація інфраструктури культурних інституцій та розвиток аналітичних центрів (think tanks), що співпрацюють із органами публічної влади. Доведено, що сучасна культурна політика, особливо в умовах нового публічного управління, потребує створення інституційних платформ, які включають дослідницькі центри у галузі культурної політики; заклади вищої освіти з культурно-мистецьким спрямуванням; майданчики для апробації інноваційних моделей управління та практик культурного розвитку. Такі платформи здатні виконувати роль аналітичних центрів, сприяючи ефективному поєднанню наукового потенціалу, державного управління та потреб культурної спільноти. На основі аналізу міжнародного досвіду у сфері публічного управління культурною галуззю в умовах децентралізації, цифрової трансформації, Російсько-української війни визначено ключові вектори, які потребують адаптації до українського контексту. Це, зокрема, структурно-функціональний (реформування інституційної архітектури управління культурою); інноваційно-креативний (підтримка креативних індустрій); інформаційно-цифровий (розвиток цифрових культурних сервісів); фінансово-економічний (диверсифікація джерел фінансування культури); організаційно-адміністративний (оптимізація управлінських структур); технологічний (інтеграція ІТ-рішень у культурні процеси); інституційний (створення сталої системи партнерств між державою, НГО та бізнесом). З урахуванням викликів Російсько-української війни та потреб майбутнього відновлення країни, особливої актуальності набуває пошук додаткових фінансових інструментів для підтримки культурної галузі як важливої складової національної ідентичності та соціальної стійкості. Аналіз сучасного стану публічного управління культурною галуззю в Україні дозволив виокремити низку проблем, які загострилися в умовах Російсько-української війни децентралізації та цифровізації, а саме: деструкція культурної інфраструктури; скорочення фінансування розвитку культури; нерівномірний розвиток регіональних культурних ініціатив; недостатня інтеграція цифрових технологій у практики управління; слабка взаємодія держави, культурного середовища, бізнесу та громадянського суспільства; масова міграція творчої інтелігенції за кордон; зниження інноваційної активності в галузі культури. Ці чинники суттєво ускладнюють реалізацію потенціалу нових підходів до публічного управління культурною галуззю в Україні та потребують комплексної модернізації управлінських практик. У першому розділі досліджено теоретичні основи нового публічного управління у галузі культури. Проаналізовано стан наукової розробки проблеми, визначено поняття, сутність, принципи та цінності нове публічне управління. Особливу увагу приділено державній політиці та моделям нового публічного управління, які застосовуються у галузі культури. Встановлено, що нове публічне управління базується на таких принципах, як підзвітність, прозорість, участь громадян, ефективність та інноваційність, що відкриває нові можливості для розвитку культурної галузі. Цей розділ також включає аналіз існуючих концепцій та підходів, які використовуються у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі, що дозволяє виявити найкращі практики та адаптувати їх до українського контексту. Розкрито сутність феномену «нове публічне управління» та обґрунтовано його роль у трансформації культурної галузі в умовах сучасних суспільних викликів. Сформульовано авторське розуміння змісту понять «нове публічне управління», «культурна галузь» та «механізми нового публічного управління у галузі культури». Визначено, що нове публічне управління – це концепція, яка акцентує увагу на участі громадян, партнерстві між державою, бізнесом і громадянським суспільством, а також на мережевих механізмах управління. Нове публічне управління спрямоване на демократизацію процесів прийняття рішень, прозорість і підзвітність. Галузь культури в Україні розуміється як сукупність інституцій, процесів та ресурсів, які забезпечують збереження, розвиток і популяризацію культурної спадщини, мистецтва, освіти та креативних індустрій, включає музеї, театри, бібліотеки, культурні центри, креативні хаби. Механізми нового публічного управління в галузі культури - це специфічні управлінські механізми, які спрямовані на розвиток культурної галузі через децентралізацію, цифровізацію, інклюзивну участь, підтримку креативних індустрій, включають грантові програми, ендаумент-фонди, цифрові платформи для культурного менеджменту. Виявлено низку системних проблем, які потребують розв’язання для успішного впровадження нового публічного управління: організаційні (недостатня координація між державними органами, відсутність чітких стратегій розвитку культури, неефективне використання ресурсів); соціальні (низька активність громадян у культурних процесах, обмежений доступ до послуг у галузі культури для окремих груп населення, недостатня інклюзія); економічні (нестабільне фінансування проєктів у галузі культури, недостатнє залучення приватних інвестицій, слабкий розвиток культурних та креативних індустрій); культурні (конфлікт традиційних та сучасних цінностей, втрата культурної ідентичності, недостатня підтримка локальних культурних ініціатив). Описано теоретико-методологічні основи дослідження нового публічного управління у галузі культури, які включають системний підхід, що дозволяє розглянути взаємодію між державними органами, приватним сектором та громадянським суспільством у глобальному контексті. Також представлено інституційний підхід, який акцентує увагу на ролі державних інституцій у формуванні ефективної культурної політики, та комунікативний підхід, що підкреслює важливість діалогу між усіма учасниками культурного процесу. Ці підходи дозволяють комплексно оцінити стан культурної галузі, визначити ключові проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення. Крім того, розглянуто міжнародний досвід впровадження нового публічного управління у галузі культури, зокрема приклади країн Європейського Союзу, Північної Америки та Азії, що демонструють ефективність використання інноваційних механізмів управління для розвитку культури. Таким чином, перший розділ роботи закладає теоретичний фундамент для подальшого дослідження, визначає ключові проблеми та пропонує методологічні підходи для їх розв’язання, що є важливим кроком у розробці стратегії впровадження нового публічного управління. Другий розділ дослідження присвячено комплексному аналізу процесу реформування галузі культури в Україні, розпочатого після 2014 року, з акцентом на принципи нового публічного управління. У розділі детально розглядаються інституційні та правові зміни, які відбулися в галузі культури, зокрема створення нових органів управління, оновлення законодавчої бази та впровадження механізмів, спрямованих на децентралізацію та демократизацію культурних процесів. Особлива увага приділяється впливу цих змін на розвиток культурного самовираження, збереження культурної спадщини та формування нових ідентичностей в умовах сучасних соціокультурних викликів. Проаналізовано результативність дій державних культурних інституцій та політик, зокрема їхню роль у просуванні культурних та креативних індустрій як важливого чинника економічного розвитку та соціальної згуртованості. Виявлено ключові виклики, які постають перед Україною у процесі впровадження принципів нового публічного управління, такі як недостатня активна участь громадянського суспільства у формуванні культурної політики, обмежена підзвітність органів влади, а також дефіцит фінансових, матеріальних та людських ресурсів для реалізації амбітних проєктів у галузі культури. Окрема частина розділу присвячена аналізу викликів та можливостей для посилення участі громадян та підзвітності в галузі культури. Серед основних проблем виділено недостатню інформованість та активність громадян, відсутність ефективних механізмів участі та обмежену зворотній зв’язок між органами влади та суспільством. Разом із тим, запропоновано шляхи протистояння викликам, мінімізації наслідків негативного впливу, зокрема через розвиток цифрових платформ для громадських обговорень, просування громадянської освіти, створення механізмів зворотного зв’язку та підтримку громадських ініціатив. У третьому розділі розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів впровадження нового публічного управління у галузі культури України. На основі порівняльного аналізу досвіду інших країн, які успішно запровадили нове публічне управління у галузі культури, запропоновано конкретні заходи для України. Серед них: розробка стратегії розвитку культурної галузі з урахуванням принципів нового публічного управління, створення механізмів залучення громадськості до прийняття рішень, підвищення прозорості та підзвітності державних органів, а також стимулювання розвитку культурних та креативних індустрій через інноваційні підходи. Розглянуто інноваційні підходи до підтримки культурних та креативних індустрій, зокрема через грантові програми, інкубатори для стартапів у галузі культури та залучення приватних інвестицій. Цей розділ також включає розробку комплексної моделі взаємодії між державними органами, приватними структурами та громадянським суспільством у галузі культури, що досягається завдяки створенню платформ для співпраці, проведення спільних заходів та проєктів, а також впровадження механізмів зворотного зв'язку. Запропоновано модель взаємодії між державними органами, приватними структурами та громадянським суспільством, яка передбачає створення платформ для співпраці, проведення спільних заходів та проєктів, а також впровадження механізмів зворотного зв’язку. Ця модель спрямована на забезпечення ефективної комунікації та координації дій усіх зацікавлених сторін. У висновках підсумовано основні результати дослідження, підкреслено значущість впровадження нового публічного управління для розвитку культурної галузі в Україні та наголошено на необхідності подальших досліджень у цій галузі. Робота містить додатки, які включають аналітичні матеріали, схеми та таблиці, що підтверджують результати дослідження, а також список використаних джерел, який охоплює наукові праці, нормативно-правові акти та матеріали міжнародних організацій. Виокремлено ключові чинники успіху, такі як децентралізація управління, активне залучення громадськості, використання цифрових технологій та підтримка культурного розмаїття. Цей аналіз став основою для формування рекомендацій щодо адаптації міжнародного досвіду до умов України. Здійснений аналіз основних проблем нового публічного управління у галузі культури в Україні у порівнянні з зарубіжним досвідом дозволяє виокремити найкращі практики, такі як ефективне залучення приватного сектору, розвиток громадсько-приватного партнерства, інтеграція цифрових технологій у культурну галузь та стимулювання міжнародного культурного обміну. На основі цього досвіду запропоновано рекомендації щодо адаптації цих практик до українського контексту з урахуванням національних особливостей та актуальних потреб культурної галузі. Запропоновано створити комплексну стратегію, яка враховуватиме принципи нового публічного управління, зокрема децентралізацію, прозорість та орієнтацію на результати. Ця стратегія має включати чіткі цілі, показники ефективності та механізми їх досягнення. Розроблено рекомендації щодо створення механізмів активної участі громадян у формуванні та реалізації культурної політики. Це включає впровадження онлайн-платформ для громадських обговорень, проведення публічних слухань та залучення громадян до бюджетного планування. Запропоновано впровадити механізми регулярної звітності державних установ перед громадськістю, зокрема через публікація звітів про використання коштів та результати діяльності. Також рекомендовано створити незалежні органи для моніторингу та оцінки ефективності культурних інституцій.Venher-Rushchenko, Y. V. Implementation of New Public Governance Mechanisms in the Cultural Sector of Ukraine. – Qualifying Scientific Work Submitted as a Manuscript. Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in the Specialty 281 "Public Management and Administration" in the Field of Knowledge 28 "Public Management and Administration." Taras Shevchenko National University of Kyiv. Taras Shevchenko National University of Kyiv. Kyiv, 2025. The dissertation is devoted to the theoretical justification and development of practical recommendations for improving the mechanisms of new public governance in the cultural sector in Ukraine. The study examines the challenges of implementing new public governance mechanisms in the artistic domain and provides a refined definition of 'mechanisms of new public governance in the cultural sector.' These mechanisms encompass a structured set of methods, functions, tasks, tools, and principles of organizational, legal, economic, administrative, ethical, and participatory frameworks designed to influence governance processes within the contexts of democratization and digital transformation. The implementation of these mechanisms is grounded in the principles of cross-sectoral partnership among the state, civil society, and the private sector. It prioritizes the strategic utilization of cultural capital, fosters the sustainable development of creative industries, and enhances citizen engagement in the formulation, execution, and evaluation of cultural policies. The research holds particular significance in the context of the Russian-Ukrainian war and the imperative of strategic national recovery. In this framework, culture emerges as a fundamental driver of national unity, social cohesion, and societal resilience, serving as both a stabilizing force and a catalyst for sustainable development. Lessons learned from countries that have undergone similar crises underscore the essential role of modern public governance approaches in the cultural sector. These insights serve as the conceptual foundation for this study, demonstrating the adaptability of governance models to crisis and post-crisis contexts. The dissertation aims to substantiate theoretical principles and develop practical recommendations for the implementation of new public governance mechanisms in the cultural sector. The object of the research is the system of public relations within the framework of cultural governance in Ukraine. The subject is the implementation of new public governance mechanisms in the cultural sector. The study examines the distinctive operational characteristics of these mechanisms within the frameworks of decentralization, digital transformation, and evolving societal challenges. Particular emphasis is placed on their role in addressing the impacts of the Russian-Ukrainian war and facilitating the postwar recovery of de-occupied territories through adaptive governance strategies and community-driven initiatives Informationality (the use of digital tools for policy formation and implementation), Flexibility (adaptability of governance to dynamic societal changes), Innovativeness (support for creativity and innovation in the cultural field), Participation (ensuring inclusive dialogue between the state, society, and business). The research generalizes scientific approaches to the classification of new public governance mechanisms in the cultural sector, allowing the identification Functional mechanisms (regulatory and legal, administrative-organizational, financial-economic, and partnership-based) and Complementary mechanisms (digitalization, decentralization, inclusive participation, development of cultural clusters, and creative industries). For the first time, the author has identified and substantiated a system of complementary mechanisms for implementing new public management in Ukraine’s cultural sector. This system comprises digitalization, decentralization, and the development of cultural clusters and creative industries, all tailored to address social challenges and support the country’s post-crisis recovery. As a result of the research, a comprehensive set of practical recommendations has been developed and refined for implementing new public management approaches in culture. These recommendations include creating integrated platforms for cooperation among governmental institutions, private actors, and civil society organizations, and introducing feedback mechanisms to enhance transparency, accountability, and public engagement in governance. Furthermore, the study advances research on the preservation and development of cultural diversity, considering the contemporary challenges and opportunities brought about by globalization and digitalization. These outcomes are facilitated through the support of local cultural initiatives, the use of digital tools, and the creation of platforms for intercultural dialogue. The study also explores public-private collaboration in the cultural sphere, which promotes the mobilization of additional resources and innovative management approaches through joint projects, competitions, and festivals, as well as by engaging businesses in financing cultural initiatives in the context of the ongoing Russian-Ukrainian war. It is established that Ukraine's state policy priorities in cultural governance include improving the regulatory framework, expanding financing through alternative mechanisms (e.g., endowment funds), strengthening cultural heritage and intellectual property protection, modernizing the infrastructure of cultural institutions, and developing analytical think tanks in cooperation with public authorities. The study proves that modern cultural policy, especially within new public governance frameworks, requires the establishment of institutional platforms composed of research centers in cultural policy, higher education institutions with cultural and artistic focus, and pilot sites for testing innovative governance models. These platforms can act as analytical hubs, facilitating effective synergy between science, governance, and the cultural community. Based on the analysis of international experience in cultural governance under decentralization, digital transformation, and wartime conditions, several key strategic vectors requiring adaptation to the Ukrainian context are identified Structural-functional (reform of institutional governance architecture), Innovative-creative (support for creative industries), Informational-digital (development of digital cultural services), Financial-economic (diversification of funding sources), Organizational-administrative (optimization of management structures), Technological (integration of IT solutions in cultural processes), Institutional (creation of sustainable partnerships between state, NGOs, and business). Given the war-related challenges and the imperative of postwar recovery, the search for additional financial tools to support the cultural sector becomes particularly urgent. Culture is recognized as a vital component of national identity and social stability. The analysis of the current state of public governance in Ukraine’s cultural sector reveals several deepening issues: destruction of cultural infrastructure, funding cuts, uneven regional development, insufficient digital integration in management practices, weak interaction among state, cultural institutions, business, and civil society, mass emigration of creative professionals, and declining innovation. These factors significantly hinder the realization of the potential of new governance approaches in the cultural sector and necessitate comprehensive modernization of administrative practices. Chapter One of the dissertation explores the theoretical foundations of new public governance in the cultural sector. The chapter provides a comprehensive analysis of the scholarly development of the issue, offering definitions, conceptual frameworks, core principles, and values associated with new public governance. Special attention is given to the role of state cultural policy and governance models applied within the cultural field. It is established that new public governance is grounded in principles such as accountability, transparency, citizen participation, efficiency, and innovation — all of which open new prospects for cultural development. The chapter includes a critical overview of existing concepts and approaches found in both domestic and international academic literature, allowing for the identification and adaptation of best practices to the Ukrainian context. The essence of the "new public governance" phenomenon is revealed, and its transformative role in the cultural sector is substantiated in light of current societal challenges. The author offers original definitions of key terms. New public governance - a governance model emphasizing citizen involvement, cross-sectoral partnerships (state–business–civil society), and network-based decision-making mechanisms that foster democratization, transparency, and accountability. Cultural sector - a system of institutions, processes, and resources that ensure the preservation, development, and promotion of cultural heritage, the arts, education, and creative industries. It includes museums, theatres, libraries, cultural centers, and creative hubs. Mechanisms of new public governance in the cultural sector - specific governance tools that foster cultural development through decentralization, digitalization, inclusive participation, and support for creative industries. These include grant programs, endowment funds, and digital platforms for cultural management. The study reveals a range of systemic challenges that significantly impede the effective implementation of new public governance mechanisms in Ukraine’s cultural sector. Among the most pressing issues is the lack of coordination between government institutions, which results in fragmented efforts and an absence of unified cultural development strategies. This institutional disarray often leads to inefficient use of available resources and undermines long-term planning. Socially, the level of civic engagement in cultural life remains relatively low, with many communities facing barriers to accessing cultural services. This limited participation is further complicated by the lack of inclusive approaches that would ensure equal representation and involvement of diverse social groups in cultural processes. The economic environment also poses serious limitations. Funding for cultural projects is often unstable and project-based, with minimal long-term investment. The involvement of the private sector remains weak, and there is an insufficient framework for encouraging private capital to flow into cultural and creative industries, which continue to face challenges in scaling and sustainability. In cultural terms, Ukraine is witnessing growing tensions between traditional and contemporary value systems. These tensions often manifest in the form of identity conflicts and a diminishing connection to local cultural roots. Furthermore, grassroots cultural initiatives — particularly those in rural and underserved regions - receive inadequate support, limiting their ability to contribute meaningfully to national cultural development. These intertwined issues form a complex environment that demands a strategic, inclusive, and well-coordinated response. Without addressing these foundational barriers, the potential of new public governance to transform the cultural sector will remain largely unrealized. The theoretical and methodological framework of the research is presented, incorporating a systemic approach (examining interactions among the state, private sector, and civil society), an institutional approach (focusing on the role of government institutions in cultural policy formation), and a communicative approach (highlighting dialogue among stakeholders in cultural processes). These perspectives offer a comprehensive evaluation of the state of the cultural sector, identification of core issues, and strategic pathways for their resolution. The chapter also reviews international experiences in implementing new public governance in culture, drawing on case studies from the European Union, North America, and Asia. These examples illustrate the effectiveness of innovative governance tools for advancing cultural development. Thus, Chapter One establishes the theoretical and methodological foundation for the dissertation, identifies critical challenges, and outlines research strategies for developing a governance model tailored to Ukraine’s needs. Chapter Two is devoted to a comprehensive analysis of cultural sector reform in Ukraine, initiated after 2014 and shaped by the principles of new public governance. This chapter investigates institutional and legal transformations in cultural policy, including the creation of new governance bodies, legislative updates, and the implementation of decentralization and democratization tools within cultural processes. Particular focus is given to the impact of these reforms on cultural expression, the preservation of cultural heritage, and the formation of new identities amid complex sociocultural dynamics. The chapter assesses the performance of public cultural institutions and their policies, especially in promoting creative industries as drivers of economic growth and social cohesion. Key challenges facing Ukraine in implementing new governance principles are identified, including limited civic engagement in cultural policymaking, insufficient accountability of public institutions, and lack of financial, material, and human resources needed to implement ambitious cultural initiatives. A separate section addresses opportunities to strengthen citizen participation and accountability in the cultural field. The study highlights barriers such as low public awareness, lack of effective participatory mechanisms, and weak feedback loops between government and society. To overcome these challenges, the dissertation proposes several strategic responses developing digital platforms for public consultations, enhancing civic education, establishing feedback mechanisms, and supporting grassroots cultural initiatives. Chapter Three of the dissertation presents practical recommendations for improving the mechanisms of implementing new public governance in Ukraine’s cultural sector. Based on a comparative analysis of international experiences from countries that have successfully introduced new public governance in culture, the chapter outlines specific measures applicable to the Ukrainian context. These include developing a national strategy for cultural sector development aligned with the principles of new public governance; establishing mechanisms for public participation in decision-making; increasing transparency and accountability of public authorities; and fostering the growth of cultural and creative industries through innovative approaches. Innovative approaches to supporting the cultural and creative sectors are discussed, such as the implementation of grant programs, startup incubators for cultural initiatives, and the attraction of private investment. A key element of this chapter is the development of a comprehensive model for interaction among public authorities, private entities, and civil society. This model emphasizes the creation of cooperation platforms, the organization of joint events and projects, and the implementation of feedback mechanisms. The proposed interaction model is aimed at ensuring effective communication and coordination among all stakeholders involved in cultural governance. Conclusions summarize the main findings of the study and emphasize the importance of introducing new public governance principles for the sustainable development of Ukraine’s cultural sector. The dissertation underscores the need for continued research in this area. The annexes include analytical materials, charts, and tables that support the research findings, as well as a bibliography comprising academic literature, legal documents, and materials from international organizations. The study identifies key success factors for effective cultural governance, such as decentralization, active public engagement, use of digital technologies, and support for cultural diversity. These findings form the basis for practical recommendations on adapting international best practices to the Ukrainian context. A comparative analysis of Ukraine’s challenges in implementing new public governance against the background of international experience allowed for the identification of best practices. These include effective engagement of the private sector, development of public-private partnerships, integration of digital technologies into the cultural domain, and promotion of international cultural exchange. Based on these insights, the study offers targeted recommendations for adapting such practices to Ukrainian realities, taking into account national characteristics and current cultural sector needs. Among the main proposals is the creation of a comprehensive cultural development strategy grounded in new public governance principles - particularly decentralization, transparency, and result-oriented management. This strategy should outline clear goals, performance indicators, and mechanisms for achieving them. The dissertation also recommends the establishment of mechanisms for active citizen participation in cultural policy formation and implementation. This includes online platforms for public consultations, public hearings, and involvement of citizens in cultural budget planning. Furthermore, it is proposed to introduce regular public reporting mechanisms for government cultural institutions, including the publication of financial reports and performance results. The creation of independent monitoring and evaluation bodies for cultural institutions is also recommended to ensure transparency and improve institutional performance.ukкультурна спадщинакультурний розвитоккультурна індустріяінноваційні підходидецентралізаціяелектронне урядуванняцифрова трансформаціясоціальна інтеграціяетикадемократизаціяглобалізаціяпублічний простірідентифікаціявладаУкраїнаcultural heritagecultural developmentcultural industryinnovative approachesdecentralizatione-governancedigital transformationsocial integrationethicsdemocratizationglobalizationpublic spaceidentityauthorityUkraineДисертація