Боровська, Анастасія ОлегівнаАнастасія ОлегівнаБоровськаХотинська-Нор, Оксана Зіновіївна2026-03-252026-03-252026-03-17Боровська А.О. Роль дорадчих органів у формуванні судової влади України : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 225 с.УДК 347.97/.99https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13783Боровська А.О. Роль дорадчих органів у формуванні судової влади України. − Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). − Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. − Київ, 2026. Дисертація є комплексним дослідженням ролі дорадчих органів у формуванні судової влади України, в якому приділено увагу питанням функціонування цього інституту з урахуванням особливостей сучасного етапу реалізації судової реформи. Предметом авторського аналізу стали питання історії та передумов виникнення дорадчих органів, їх правової природи, функцій, складу, порядку формування та кола повноважень. Окремо досліджено питання відповідальності дорадчих органів та їх членів, а також окреслено перспективи вдосконалення інституту дорадчих органів. У хронологічній послідовності викладено етапи появи дорадчих органів з урахуванням актуальних змін у суспільно-політичному житті держави, евроінтеграційних реформ та рівня довіри до судової влади України. Визначено історико-правові передумови виникнення дорадчих органів у системі судової влади України, серед яких: спалахи громадської активності; низький рівень легітимності органів судової влади і суспільний запит на посилення їх доброчесності та боротьбу з корупцією у судовій системі; необхідність нових регламентованих способів громадського контролю за формуванням судової влади; декларація та реалізація антикорупційних реформ в Україні. Аргументовано положення про новітню, складну та комплексну правову природу дорадчих органів, що поєднує у собі елементи держави та громадської інституції. Окреслено ряд ознак дорадчих органів. Запропоновано авторську дефініцію дорадчих органів як постійно діючих незалежних колегіальних органів, які створюються відповідно до закону з метою сприяння суб’єктам призначення встановленню відповідності кандидатів на посади суддів, суддів, а також кандидатів на посади членів органів суддівського врядування критеріям доброчесності, професійної етики та у деяких випадках професійної компетенції і мають у своєму складі представників громадськості. В системі судової влади України до дорадчих органів запропоновано віднести: Громадську раду доброчесності, Громадську раду міжнародних експертів, Експертну раду, Конкурсну комісію із добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Етичну раду та Дорадчу групу експертів. Здійснено типологізацію дорадчих органів за: 1) цільовим призначенням: ті, які долучаються до формування суддівського корпусу (Громадська рада доброчесності, Громадська рада міжнародних експертів, Дорадча група експертів, Експертна рада), і ті, які долучаються до формування органів суддівського врядування (Етична рада, Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України); 2) суб’єктним складом: дорадчі органи зі змішаним складом, що характеризується «іноземним елементом» (Громадська рада міжнародних експертів, Експертна рада, Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Етична рада, Дорадча група експертів), та дорадчі органи з однорідним складом за участі виключно громадян України (Громадська рада доброчесності); 3) наявністю перехідного періоду у процесі формування складу: дорадчі органи, що передбачають перехід від змішаного складу до однорідного (Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Етична рада, Дорадча група експертів), та дорадчі органи, склад яких є стабільно змішаним (Громадська рада міжнародних експертів, Експертна рада). Встановлено, що функції дорадчих органів випливають з їх визначених законами повноважень та внутрішніх документів – регламентів і положень. На основі синтезу та аналізу таких функцій, здійснено їх класифікацію на основні (легітимуюча, аналітична, превентивна, контрольна, діагностична, соціальна функції) та допоміжні (функція захисту визначеної законом інформації, інструктивно-методична, інформаційна функції). Процес формування дорадчих органів розглянуто з урахуванням двох компонентів – інституційного (суб’єктний склад дорадчого органу та органів, що його формують) та процедурного (процес обрання членів дорадчого органу). Встановлено, що інституційний компонент формування дорадчих органів в частині вимог до членів таких органів (оціночних та об’єктивних) потребує суттєвого вдосконалення та уніфікації зважаючи на неоднозначність таких вимог, їх непропорційність для членів дорадчих органів одного рівня й різні умови доступу до членства у дорадчих органах для громадян України та іноземців. Зауважено, що процедурний компонент формування дорадчих органів характеризується відсутністю чітко визначених етапів, недостатньою деталізацією процесу відбору кандидатів і відсутністю чіткої уніфікованої методології перевірки таких кандидатів на відповідність встановленим вимогам. Здійснено концептуалізацію та систематизацію повноважень дорадчих органів, які запропоновано розглядати у двовимірній системі прав і обовʼязків дорадчих органів як колегіальних утворень, і прав та обовʼязків їх членів, які набули таких задля досягнення основної мети створення цих дорадчих органів. У контексті відповідальності дорадчих органів обґрунтована теза про те, що як інституції громадянського суспільства з огляду на свою правову природу вони не можуть бути самостійними суб’єктами юридичної відповідальності. Водночас відсутність інституційної відповідальності не означає правової безкарності, а зумовлює персоніфікацію юридичної відповідальності та акцент на індивідуальній відповідальності членів дорадчих органів. Зауважено, що враховуючи мету існування дорадчих органів, вони можуть нести відповідальність у концептуально іншому вимірі – соціальному. Це пов’язується з можливими діями або бездіяльністю їх членів, які можуть призвести до втрати суспільної довіри й унеможливлять подальше легітимне функціонування дорадчих органів. Наголошується, що до таких проявів належатимуть, зокрема, корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, а також систематичне нехтування покладеними функціями. Зазначається, що реалізація соціальної відповідальності в подібних випадках може передбачати перегляд або трансформацію чинних моделей функціонування дорадчих органів, з урахуванням того, що форма громадського контролю не повинна домінувати над його змістом та цільовим призначенням. У контексті перспектив удосконалення інституту дорадчих органів обґрунтовано позицію, відповідно до якої логічним і обґрунтованим кроком подальшої його еволюції є інституційна консолідація, що полягає у створенні єдиного дорадчого органу, здатного акумулювати ключові функції чинних дорадчих органів без суперечності європейським стандартам, та водночас відповідаючи суспільному запиту на прозорість, доброчесність і легітимність процедур формування судової влади. Пропонується підхід до формування дорадчого органу з урахуванням принципу репрезентативності суспільства та забезпечення рівного доступу громадян України до участі за наявності чітко визначених кваліфікаційних і формальних вимог. При цьому зроблено наголос на доцільності організації конкурсного добору членів такого органу на засадах прозорості та об’єктивності із застосуванням процедур тестування і формуванням рейтингового списку кандидатів. Окремо зазначається, що залучення іноземців до діяльності дорадчого органу має обмежуватися дорадчими та консультативними функціями з метою використання міжнародного досвіду без порушення принципів національного суверенітету та відповідальності. Акцентується увага на тому, що інституційна стабільність дорадчого органу може бути забезпечена встановленням фіксованих строків повноважень, принципу змінюваності складу, а також належного матеріально-технічного й аналітичного забезпечення, що включає існування власного окремого секретаріату. Підкреслюється необхідність чіткого нормативного визначення обсягу, меж і процедур реалізації повноважень дорадчого органу, а також удосконалення механізмів збору, перевірки та аналізу інформації як передумови підвищення якості його висновків. Аргументовано, що відсутність механізму судового оскарження по суті висновків дорадчих органів, які мають наслідком припинення участі кандидата в конкурсній процедурі, істотно обмежує право особи на ефективний судовий захист, у зв’язку з чим вказується на доцільність нормативного закріплення можливості судового оскарження таких висновків. Водночас наголошується, що право на оскарження не повинно поширюватися на висновки дорадчих органів, які за своєю правовою природою не породжують самостійних правових наслідків. Насамкінець зазначається, що запровадження вичерпного переліку підстав для оскарження та чітке визначення меж судового втручання слугуватиме засобом досягнення балансу між гарантіями права на судовий захист і збереженням функціональної незалежності дорадчих органів. Ключові слова: дорадчі органи, судова влада, судова система, судова реформа, суд, правосуддя, суддя, громадський контроль, органи суддівського врядування, легітимність судової влади, гарантії незалежності суддів, право на справедливий суд.Borovska A.O. The Role of Advisory Bodies in the Formation of the Judicial Power of Ukraine. – Qualification scientific work submitted on the right of a manuscript. The dissertation is submitted for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 081 “Law” (08 – Law). – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine. – Kyiv, 2026. The dissertation is a complex study of the role of advisory bodies in the formation of the judicial power of Ukraine, with particular attention devoted to the functioning of this institution in view of the specific features of the current stage of judicial reform implementation. The subject of the author’s analysis includes the history and prerequisites for the emergence of advisory bodies, their legal nature, functions, composition, procedures of formation, and scope of powers. Special attention is devoted to issues of responsibility of advisory bodies and their members, as well as to outlining prospects for improving the institution of advisory bodies. The dissertation presents the stages of the emergence of advisory bodies in chronological order, taking into account current changes in the socio-political life of the state, European Union integration reforms, and the level of public trust in the judicial power of Ukraine. The study identifies the historical and legal prerequisites for the emergence of advisory bodies within the judicial system of Ukraine, including: outbreaks of civic activism; a low level of legitimacy of judicial authorities and a societal demand for strengthening integrity and combating corruption within the judiciary; the need for new regulated mechanisms of public oversight over the formation of the judicial power; and the declaration and implementation of anti-corruption reforms in Ukraine. The dissertation substantiates the position that advisory bodies possess a modern, complex, and multifaceted legal nature that combines elements of both state authority and civil society institutions. A set of defining characteristics of advisory bodies is outlined. An author’s definition of advisory bodies is proposed as permanently functioning, independent, collegial bodies established by law with the purpose of assisting appointing authorities in determining the compliance of candidates for judicial positions, judges, as well as candidates for membership in judicial governance bodies with the criteria of integrity, professional ethics, and, in certain cases, professional competence, and which include representatives of civil society in their composition. Within the judicial system of Ukraine, the following are proposed to be classified as advisory bodies: the Public Integrity Council, the Public Council of International Experts, the Expert Council, the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, the Ethics Council, and the Advisory Group of Experts. A typology of advisory bodies is carried out according to: 1) functional purpose – those involved in the formation of the judiciary (the Public Integrity Council, the Public Council of International Experts, the Advisory Group of Experts, the Expert Council) and those involved in the formation of judicial governance bodies (the Ethics Council, the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine), 2) composition – advisory bodies with a mixed composition characterized by a “foreign element” (the Public Council of International Experts, the Expert Council, the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, the Ethics Council, the Advisory Group of Experts), and advisory bodies with a homogeneous composition consisting exclusively of citizens of Ukraine (the Public Integrity Council), 3) the existence of a transitional period in the process of forming the composition – advisory bodies that envisage a transition from a mixed to a homogeneous composition (the Competition Commission for the Selection of Candidates for Membership in the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, the Ethics Council, the Advisory Group of Experts), and advisory bodies whose composition remains permanently mixed (the Public Council of International Experts, the Expert Council). It is established that the functions of advisory bodies derive from their powers defined by law and from their internal regulations and statutes. Based on the synthesis and analysis of such functions, they are classified into core functions (legitimizing, analytical, preventive, control, diagnostic, and social functions) and auxiliary functions (protection of legally defined information, instructional-methodological, and informational functions). The process of forming advisory bodies is examined through two components: the institutional component (the composition of the advisory body and the entities responsible for its formation) and the procedural component (the process of selecting members of the advisory body). It is determined that the institutional component of forming advisory bodies, particularly with regard to the requirements imposed on their members (both evaluative and objective), requires significant improvement and unification due to the ambiguity of such requirements, their disproportionality for members of advisory bodies at the same level, and differing conditions of access to membership for citizens of Ukraine and foreign nationals. It is noted that the procedural component of forming advisory bodies is characterized by the absence of clearly defined stages, insufficient detailing of candidate selection procedures, and the lack of a unified methodology for verifying candidates’ compliance with established requirements. The powers of advisory bodies are conceptualized and systematized, and it is proposed to consider them within a two-dimensional system encompassing the rights and obligations of advisory bodies as collegial entities, and the rights and obligations of their members, acquired to achieve the primary objective of establishing such advisory bodies. Regarding the responsibility, the dissertation substantiates the thesis that advisory bodies, as institutions of civil society, cannot be independent subjects of legal liability due to their legal nature. At the same time, the absence of institutional liability does not imply legal impunity, but rather necessitates the individualism of legal responsibility and an emphasis on the individual liability of advisory bodies members. It is noted that, given the purpose of advisory bodies, they may also bear responsibility in a social dimension, which is conceptually different. This is connected with actions or omissions of their members that may lead to a loss of public trust and render the further legitimate functioning of advisory bodies impossible. Such manifestations include, in particular, corruption-related offenses and systematic neglect of assigned functions. It is emphasized that the realization of social responsibility in such cases may entail the revision or transformation of existing models of advisory bodies’ functioning, taking into account that the form of public oversight should not prevail over its substance and intended purpose. Concerning to prospects for improving the institution of advisory bodies, the dissertation substantiates the position that a logical and justified step in its further evolution is institutional consolidation, consisting in the establishment of a single advisory body capable of accumulating the key functions of existing advisory bodies without contradicting European Union standards, while simultaneously responding to societal demands for transparency, integrity, and legitimacy in procedures for forming the judicial power. An approach to the formation of such an advisory body is proposed based on the principle of societal representativeness and equal access for citizens of Ukraine, subject to clearly defined qualification and formal requirements. Emphasis is placed on the expediency of organizing a competitive selection of members of such a body on the principles of transparency and objectivity, including testing procedures and the formation of a ranked list of candidates. It is separately noted that the involvement of foreign nationals in the activities of the advisory body should be limited to advisory and consultative functions in order to utilize international experience without violating the principles of national sovereignty and responsibility. Attention is drawn to the fact that institutional stability of an advisory body may be ensured through the establishment of fixed terms of office, the principle of rotation of its composition, as well as adequate material, technical, and analytical support, including the existence of an independent secretariat. The necessity of clearly defining, at the legislative level, the scope, limits, and procedures for exercising the powers of the advisory body is emphasized, along with improving mechanisms to collect, verify, and analyze information as a prerequisite to enhance the quality of its conclusions. It is argued that the absence of a mechanism for judicial review on the merits of advisory bodies’ conclusions that result in the termination of a candidate’s participation in a competitive procedure significantly restricts the individual’s right to effective judicial protection. In this regard, the expediency to legislatively establish the possibility of judicial review of such conclusions is substantiated. At the same time, it is emphasized that the right to appeal should not extend to conclusions of advisory bodies that, by their legal nature, do not produce independent legal consequences. In conclusion, it is noted that the establishment of an exhaustive list of grounds for appeal and a clear limits of judicial intervention will balance the guarantees of the right to judicial protection and the preservation of the functional independence of advisory bodies. Keywords: advisory bodies, judicial power, judicial system, judicial reform, court, justice, judge, public control, judicial governance agencies, legitimacy of judicial power, guarantees of judicial independence, right to a fair trial.ukдорадчі органисудова владасудова системасудова реформасудправосуддясуддягромадський контрольоргани суддівського врядуваннялегітимність судової владигарантії незалежності суддівправо на справедливий суд.advisory bodiesjudicial powerjudicial systemjudicial reformcourtjusticejudgepublic controljudicial governance agencieslegitimacy of judicial powerguarantees of judicial independenceright to a fair trial.Дисертація