Порядченко, ЛесяЛесяПорядченкоДемчук, АнатолійАнатолійДемчук2026-02-262026-02-262025Порядченко, Л., & Демчук, А. (2025). ВИКОРИСТАННЯ СЦЕНІЧНОГО МОВЛЕННЯ У ФОРМУВАННІ МИСТЕЦЬКИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ. Українознавчий альманах(37), 70–75. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.37.10378.016:792.028.510.17721/2520-2626/2025.37.10https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10933Анотація У статті досліджено роль та значення сценічного мовлення у процесі формування мистецьких навичок студентів творчих спеціальностей. В умовах сучасного мистецького простору, що характеризується високою конкуренцією та вимогою до багатогранності митця, володіння словом набуває першочергового значення. Проаналізовано ключові компоненти сценічного мовлення, такі як дикція, орфоепія, постановка голосу, інтонаційна виразність, та їх вплив на розвиток загальної мистецької культури та професійної компетентності майбутніх митців. Особливу увагу приділено тому, як кожен із цих елементів – від чіткості артикуляції (дикції) до дотримання норм вимови (орфоепії) та багатства тембрально-висотного забарвлення (постановка голосу) – формує не лише звуковий образ, але й стає інструментом передачі найтонших психологічних нюансів. Розглянуто структуру мистецьких навичок та визначено зв'язок між вербальною майстерністю та здатністю до створення цілісного художнього образу. Доведено, що мовленнєва культура є невід’ємною складовою акторської, режисерської чи вокальної майстерності, оскільки саме через слово митець транслює ідейний та емоційний зміст твору, вступаючи у діалог із глядачем. Запропоновано методи та прийоми роботи над сценічним мовленням, спрямовані на вдосконалення дикційно-артикуляційних умінь, розвиток голосових можливостей та інтонаційної гнучкості. Серед них детально проаналізовано комплексні тренінги, що поєднують дихальну гімнастику, вправи на розвиток артикуляційного апарату та роботу з художнім текстом (аналіз дієслів, словесна дія, побудова мовленнєвої партитури). Обґрунтовано педагогічні умови, що сприяють ефективному використанню потенціалу сценічного мовлення у навчальному процесі закладів вищої мистецької освіти. Це включає створення атмосфери творчого пошуку, індивідуалізацію навчання з урахуванням психофізичних особливостей студентів та впровадження міждисциплінарних зв’язків (наприклад, інтеграція сценічного мовлення з пластикою, вокалом та акторською майстерністю). Наголошено на необхідності системного та практико-орієнтованого підходу до викладання дисциплін мовленнєвого циклу для забезпечення високого рівня підготовки фахівців у галузі мистецтва. Такий підхід запобігає механічному засвоєнню технік і спрямовує студента на свідоме оволодіння мовленням як інструментом творчості. Автори підкреслюють, що сценічне мовлення є не лише технічним інструментом, а й основою для розвитку акторської психотехніки, емоційної пам'яті та уяви, що є критично важливими для формування повноцінної творчої особистості. Воно виступає каталізатором для активізації внутрішнього бачення, допомагає "привласнити" текст, зробити думку автора власною, що є фундаментом методу дієвого аналізу. Систематичний підхід до навчання дозволяє студентам оволодіти не лише технікою, а й здатністю до глибокого аналізу тексту, що сприяє створенню переконливих, емоційно насичених образів. У статті робиться висновок, що інвестування часу та зусиль у мовленнєву підготовку студентів творчих спеціальностей прямо корелює з їхньою майбутньою конкурентоспроможністю на ринку праці, гнучкістю у виборі мистецьких засобів та загальним рівнем професіоналізму, дозволяючи випускникам не лише відтворювати, але й творити нові мистецькі сенси.The article explores the role and significance of stage speech in the formation of artistic skills among students in creative specialties. In the contemporary artistic environment, characterized by high competition and a demand for multifaceted artists, the command of speech acquires paramount importance. The key components of stage speech are analyzed, including diction, orthoepy, voice production, and intonational expressiveness, along with their impact on the development of general artistic culture and the professional competence of future artists. Particular attention is given to how each of these elements—from clarity of articulation (diction) and adherence to pronunciation norms (orthoepy) to the richness of timbre and pitch (voice production)—not only shapes the auditory image but also becomes a tool for conveying the most subtle psychological nuances. The structure of artistic skills is examined, and the relationship between verbal mastery and the ability to create a cohesive artistic image is defined. It is argued that speech culture is an integral component of acting, directing, or vocal mastery, as it is precisely through speech that the artist conveys the conceptual and emotional content of the work, engaging in a dialogue with the audience. Methods and techniques for developing stage speech are proposed, aimed at improving diction and articulation skills, enhancing vocal capabilities, and fostering intonational flexibility. These include a detail analysis of comprehensive training programs that combine breathing exercises, exercises for the articulatory apparatus, and working with artistic texts (analysis of verbs, verbal action, construction of a speech score). The pedagogical conditions necessary for the effective use of stage speech potential within the educational process of higher arts education institutions are substantiated. This includes creating an atmosphere of creative exploration, individualizing instruction based on students' psychophysical characteristics, and implementing interdisciplinary connections (e.g., integrating stage speech with physical theater/movement, vocals, and acting). The necessity of a systematic and practice-oriented approach to teaching speech-related disciplines is emphasized to ensure a high level of training for specialists in the arts. This approach prevents the mechanical memorization of techniques and guides students toward the conscious mastery of speech as a creative tool. The authors emphasize that stage speech is not merely a technical instrument but also a foundation for developing acting psychotechnique, emotional memory, and imagination—all of which are critical for the formation of a well-rounded creative personality. It acts as a catalyst for activating inner vision and helps students to "appropriate" the text—to make the author's thoughts their own—which is fundamental to the method of active analysis. A systematic approach to training enables students to master not only the techniques but also the capacity for in-depth textual analysis, which facilitates the creation of convincing and emotionally saturated portrayals. The article concludes that investing time and effort in the speech training of students in creative specialties directly correlates with their future competitiveness in the job market, their flexibility in choosing artistic means, and their overall level of professionalism. This allows graduates not only to reproduce existing artistic meanings but also to create new ones.ukпрофесійна компетентністьдикціяорфоепіяпостановка голосуінтонаційна виразністьхудожній образпедагогічні умовизаклади вищої мистецької освітиакторська психотехнікамовленнєва культураprofessional competencedictionorthoepyvoice productionintonational expressivenessartistic imagepedagogical conditionshigher arts education institutionsacting psychotechniquespeech cultureСтаття