Гладишко Євгенія ВасилівнаЧуйко, Олена Василівна2025-05-232025-05-232025-05-21Гладишко Є. В. Соціально-педагогічні засади упровадження політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти : дис. … доктора філософії : 231 Соціальна робота / Наук. кер. О.В. Чуйко. Київ, 2025. 206 с.УДК 37.018.5https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/6512У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової проблеми політики безпеки освітнього середовища у закладі середньої освіти у контексті розгортання практик збереження психічного здоров’я і забезпечення психологічного благополуччя в соціальній роботі. У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено об’єкт, предмет, методологічні основи, мету та завдання дослідження; відзначено наукову новизну, практичну значущість дослідження, наведено дані щодо апробації отриманих результатів, а також описано структуру дисертації, виходячи з послідовності розв’язання поставлених завдань. У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження безпеки освітнього середовища» розглядаються філософські, психологічні, педагогічні концепції освітнього середовища, як базової дефініції, що починають свій відлік з середини ХІХ століття, та сучасні наукові підходи до поняття «політики безпеки освітнього середовища», проводиться аналіз існуючих поглядів у вітчизняному та зарубіжному науковому дискурсі щодо означеного феномену, розкривається багатомірність досліджуваного явища в соціальній роботі та соціальній педагогіці. Здійснений теоретичний аналіз показує, що поняття політики безпечного освітнього середовища є комплексним, багатовимірним явищем, яке розглядається з позицій структурно-функціонального, системного, нормативно-правового і управлінського підходів. Водночас методологічну основу становить середовищний підхід в соціальній педагогіці, який фокусує необхідність включення до поля середовища тих чинників, які безпосередньо включені до сфери життєдіяльності людини та здійснюють на неї певний вплив. У цьому контексті взаємозв'язок контекстних факторів, що впливають на безпеку освітнього середовища, є визначальним, і відбувається на макро-, мезо-, та мікрорівнях. Безпечне освітнє середовище – це наявність у ньому безпечних умов навчання та праці, комфортної міжособистісної взаємодії, яка сприяє емоційному благополуччю учнів, педагогів, батьків, відсутність будь-яких проявів насильства та існує достатньо ресурсів для їх запобігання, а також дотримання прав і норм фізичної, психологічної, інформаційної та соціальної безпеки кожного суб’єкта освітнього процесу. Теоретичний аналіз досліджуваного явища показує, що політика безпеки освітнього середовища розглядається не лише як сукупність заходів, а як інтегрована система соціально-педагогічних умов, спрямованих на створення і підтримку стабільного, комфортного та безпечного простору для всіх учасників освітнього процесу. Водночас, ефективність політики безпеки значною мірою залежить від організаційної культури закладу освіти, яка сприяє формуванню атмосфери довіри, поваги та взаєморозуміння між учнями, педагогами та батьками, включенню і участі в середовище довіри і підтримки. Встановлено, що впровадження спеціалізованих освітніх програм і тренінгів суттєво впливає на психологічний комфорт учасників освітнього процесу, а залучення учнів до активної участі в управлінні безпекою позитивно впливає на їхню соціальну відповідальність та знижує ризики соціальної ексклюзії та ізоляції. Аналізуються зарубіжні дослідження, присвячені проблемам упровадження політик безпеки в шкільну освіту, і виявлено, що вони є невід’ємною частиною шкільної культури, цінностей і стандартів успішності, а ключовими елементами політики безпеки є: визначення ролей та обов'язків в рамках процесів управління ризиками; розробка механізмів контролю ризику, конкретні заходи контролю. У більшості шкіл за реалізацію політики безпеки відповідає керівник школи. Безпекова політика є динамічною і потребує спеціальних управлінських комптентностей, здатних її оновлювати, щоб зменшувати та відобразити нові ризики. Доповнено науковий дискурс чітким визначенням ролі та функцій соціального педагога у контексті розробки та реалізації політики безпеки освітнього середовища, підкреслено його «концептуальну» роль і місію як провідника філософії і психології безпеки в закладі середньої освіти, і як носія конкретних безпекових практик. Уточнено, що політика безпеки освітнього середовища – це цілісний комплекс заходів, норм, правил та соціально-педагогічних умов, що спрямовані на створення, підтримку та розвиток безпечних умов освітнього процесу; це системний документ, від якості якого залежить захист усіх учасників освітньо-виховного процесу. Він покликаний не тільки мінімізувати ризики, а й створити умови, в яких заклад освіти зможе ефективно реагувати на загрози, що виникають, і забезпечувати максимальну безпеку для всіх, хто в ньому знаходиться. Виокремлено структурні компоненти політики безпеки освітнього середовища: фізична безпека, психічне здоров’я та благополуччя, навчальні практики і середовище, взаємодія між учнями та педагогічними працівниками, партнерство зі спільнотами та сім’ями, що дозволяє системно вивчати означене явище. Водночас, виокремлені критерії оцінки функціонування політики безпеки освітнього середовища, якими є: організаційний, регулятивний, компетентнісний, технологічний та визначено якісні рівні функціонування політики безпеки освітнього середовища закладу середньої освіти: високий, середній та низький. На основі виділених структурних компонентів політики безпеки освітнього середовища та рівнів упровадження, критеріїв та показників оцінки було побудовано концептуальну модель оцінки політики безпеки освітнього середовища, яка лягла в основу емпіричного дослідження. У другому розділі «Емпіричне дослідження політик безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти» представлено результати емпіричного дослідження. На основі розробленого методичного інструментарію проведено анкетування соціальних педагогів із семи областей України (Хмельницької, Рівненської, Київської, Черкаської, Волинської, Житомирської та Тернопільської) щодо оцінки існуючих політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти. Результати продемонстрували суттєві відмінності в якісних характеристиках характеристиках політик безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти, заснованих як на особливостях функціонування освітнього середовища, так і на ступені участі і включенню соціальних педагогів та інших агентів до упровадження політики безпеки. Рівень фізичної безпеки освітнього середовища респонденти оцінюють як високий у випадках чіткої регламентації процедур реагування на надзвичайні ситуації, наявності комфортних шкільних приміщень, відповідність внутрішніх нормативних документів державним нормам ( у тому числі кодексів охорони праці, інструкцій, місцевих правил життя). Середній рівень фізичної безпеки респонденти пов’язують із недостатнім або нерегулярним проведенням тренувань з евакуації, наявністю потенційних небезпек у ненавчальних приміщеннях (горища, сходи, туалети та ін.). Низький рівень фізичної безпеки фіксується у тих освітніх закладах, де існує значний брак ресурсів або відсутність належного контролю. Рівень підтримки психічного здоров’я та психологічного благополуччя в закладі загальної середньої освіти оцінюється як високий у випадку ефективної діяльності соціально-психологічних служб, системних заходів щодо підтримки психологічного благополуччя учнів, власної обізнаності у методах самопідтримки. Середній рівень визначається недостатньою мірою участі батьків у побудові чи формуванні політики щодо психологічної безпеки та благополуччя дітей, а також недостатнім упровадженням практик ранньої ідентифікації та реагування на випадки психологічних труднощів в учнів (тривога, депресія, стрес). Низький рівень корелює із відсутністю впровадження програм збереження психічного здоров’я для шкільного персоналу. Високий рівень навчальних практик та середовища визначають такі показники, як: налагоджені алгоритми реагування на випадки булінгу серед педагогів, регулярне залучення персоналу до програм соціально-емоційного навчання, постійне застосування методик, спрямованих на формування навичок безпечної поведінки учнів, наявність «безпечного місця» для дітей у закладах освіти. Середній рівень пов’язують із недостатньою ефективністю алгоритмів реагування на булінг, ступінь обізнаності персоналу щодо соціально-емоційного навчання, слабку імплементацію культури і політики інклюзивної освіти, ситуативний характер підвищення кваліфікації педагогів з питання забезпечення безпечного освітнього середовища. Низький рівень оцінено у контексті відсутності контролю і моніторингу створення політики безпечного середовища, неефективності заходів із запобігання булінгу та впровадження інклюзивних практик. Високий показник взаємодії та взаємовідносин визначається співпрацею суб’єктів освітнього процесу між собою, чітко встановленими алгоритмами вирішення конфліктів, врегульованими правовими нормами захисту прав учнів. Середній рівень визначається наявністю бар’єрів у комунікації між адміністрацією, педагогами та учнями, слабкою організацією соціально-педагогічних заходів щодо адаптації дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб. Низький рівень корелює із відсутністю алгоритмів дій соціального педагога щодо захисту прав дітей, неефективними каналами комунікації між адміністрацією школи та батьками. Високий рівень взаємодії з громадськими організаціями та місцевими установами визначається якісною комунікацію та ефективною взаємодію в питаннях безпеки й розвитку закладу освіти, практиками залучення учнів до громадських ініціатив. Середній рівень визначається недостатніми практиками обміну досвідом та ресурсами. Низький рівень визначається слабкою фінансовою, матеріальною та кадровою підтримки з боку громади. Таким чином, результати дослідження довели, що упровадження політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти має важливе значення у частині збереження психічного здоров’я і психологічного благополуччя усіх суб’єктів освітнього процесу. Водночас політика окреслює процедури, яких повинен дотримуватися персонал та інші суб'єкти, щоб захистити благополуччя дітей. У третьому розділі «Модель упровадження політики безпеки освітнього середовища в закладах середньої освіти» розкриває підходи до управлінських стратегій упровадження політики безпеки освітнього середовища в закладах середньої освіти. Проводиться аналіз результатів телефонного інтерв’ю з 5 керівниками закладів середньої освіти, які дозволяють виокремити організаційні бар’єри на шляху запровадження шкільних політик безпеки. Серед них: 1) відсутність інтегрованої, збалансованої моделі безпеки, яка б поєднувала нормативно-інфраструктурні механізми із соціально-педагогічними підходами в єдину управлінську систему 2) відсутність уніфікованої системи критеріїв оцінювання ефективності політики безпеки 3) інституційна та практична неузгодженість між нормативно-регламентованим підходом до політики безпеки та її гуманістично-соціальною реалізацією в освітньому середовищі 4) відсутність чітко скоординованого механізму поєднання стратегічного управління змінами з повсякденною практикою реалізації політики безпеки, орієнтованої на суб’єктну активність учасників освітнього процесу 5) недостатня уніфікованість процедур формування та впровадження політики безпеки за умов декларованої міжсекторальної співпраці та колективної участі 6) неузгодженість формалізації розподілу відповідальності між учасниками освітнього процесу 7) відсутність усталеної моделі координації між освітніми закладами та зовнішніми партнерами 8) відсутність цілісної, стандартизованої та адаптивної системи професійного розвитку фахівців освіти в частині політики безпеки 9) відсутність єдиної, стандартизованої системи оцінювання ефективності політики безпеки, яка б поєднувала стратегічні, поведінкові та індикативно-операційні показники з урахуванням реального стану безпеки в закладі. Розроблено, апробовано і проведено експертну оцінку Моделі упровадження політики безпеки освітнього середовища в закладах середньої освіти, яка розглядається як цілісна, системно організована сукупність взаємопов’язаних структурних компонентів, які інтегрують концептуальні, нормативно-правові та організаційно-управлінські механізми забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу. Система базується на концептуальних засадах розвитку політики безпечного освітнього середовища та орієнтована на створення запобіжних, підтримувальних і відновлювальних практик у шкільному середовищі, спрямованих на попередження ризиків і загроз, підвищення рівня благополуччя здобувачів освіти, педагогічних працівників і батьківської спільноти. Проведено апробацію запропонованої моделі шляхом проведення воркшопів та тренінгів для різних категорій шкільного персоналу, що посилило переконання у необхідності проведення навчально-інформаційних кампаній щодо популяризації ідеї розробки політик шкільної безпеки в закладах середньої освіти на національному рівні. Розроблена модель пройшла експертне оцінювання, здійснене експертами в числа керівників закладів загальної середньої освіти, і отримала позитивні характеристики, та може бути рекомендованою для апробації в реальних умовах функціонування політики безпечного освітнього середовища в закладах середньої освіти.The dissertation study provides a theoretical generalization and proposes a new solution to the scientific problem of the policy of educational environment safety in a secondary education institution in the context of the deployment of practices for preserving mental health and ensuring psychological well¬being in social work. The introduction substantiates the relevance of the research problem; defines the object, subject, methodological foundations, goal and objectives of the study; notes the scientific novelty, practical significance of the study, provides data on the approbation of the results obtained, and also describes the structure of the dissertation, based on the sequence of solving the tasks set. The first section, “Theoretical and methodological foundations of the study of the safety of the educational environment” examines the philosophical, psychological, and pedagogical concepts of the educational environment as a basic definition, dating back to the mid¬19th century, and modern scientific approaches to the concept of “educational environment safety policy,” analyzes existing views in domestic and foreign scientific discourse on the phenomenon, and reveals the multidimensionality of the phenomenon under study in social work and social pedagogy. The theoretical analysis shows that the concept of a safe educational environment policy is a complex, multidimensional phenomenon, which is considered from the standpoint of structural¬functional, systemic, regulatory, and managerial approaches. At the same time, the methodological basis is the environmental approach in social pedagogy, which focuses on the need to include in the field of the environment those factors that are directly included in the sphere of human life and have a certain influence on it. In this context, the relationship of contextual factors that affect the safety of the 10 educational environment is decisive, and occurs at the macro¬, meso¬, and micro¬levels. A safe educational environment is the presence of safe conditions for learning and work, comfortable interpersonal interaction that contributes to the emotional well¬being of students, teachers, and parents, the absence of any manifestations of violence and the existence of sufficient resources to prevent them, as well as compliance with the rights and norms of physical, psychological, informational, and social security of each subject of the educational process. Theoretical analysis of the phenomenon under study shows that the policy of safety of the educational environment is considered not only as a set of measures, but as an integrated system of socio¬pedagogical conditions aimed at creating and maintaining a stable, comfortable, and safe space for all participants in the educational process. At the same time, the effectiveness of the security policy largely depends on the organizational culture of the educational institution, which contributes to the formation of an atmosphere of trust, respect and mutual understanding between students, teachers and parents, inclusion and participation in an environment of trust and support. It has been established that the implementation of specialized educational programs and trainings significantly affects the psychological comfort of participants in the educational process, and the involvement of students in active participation in security management has a positive effect on their social responsibility and reduces the risks of social exclusion and isolation. Foreign studies are analyzed on the problems of implementing security policies in school education, and it is found that they are currently an integral part of school culture, values and standards of success, and the key elements of the security policy are: defining roles and responsibilities within the framework of risk management processes; developing risk control mechanisms, specific control measures. In most schools, the school head is responsible for implementing the security policy. Security policy is dynamic and requires special management competencies that can update it in order to reduce and reflect new risks. The scientific discourse is supplemented with a clear definition of the role and functions of the social educator in the context of developing and implementing the security policy of the educational environment, emphasizing his "conceptual" role and 11 mission as a leader of the philosophy and psychology of security in a secondary education institution, and as a carrier of specific security practices. It is specified that the security policy of the educational environment is a holistic complex of measures, norms, rules and socio¬pedagogical conditions aimed at creating, supporting and developing safe conditions for the educational process; it is a systemic document, the quality of which determines the protection of all participants in the educational process. It is designed not only to minimize risks, but also to create conditions in which the educational institution will be able to effectively respond to emerging threats and ensure maximum security for everyone in it. The structural components of the educational environment safety policy are identified: physical safety, mental health and well¬being, educational practices and environment, interaction between students and teachers, partnership with communities and families, which allows for a systematic study of the phenomenon. At the same time, the criteria for assessing the functioning of the educational environment safety policy are identified, which are: organizational, regulatory, competency¬based, technological, and the qualitative levels of the functioning of the educational environment safety policy of a secondary education institution are determined: high, medium and low. The developed structures and criteria for measuring the educational environment safety policy formed the basis of the author's questionnaire at the stage of empirical research. A structural and functional model of developing an educational environment safety policy is proposed, which is divided into physical, psychological, environmental (teaching practice, educational process and environment), social (interactions and relationships) and public (external and social) components that are closely related to each other. When creating the model, we assumed that the successful implementation of the specified components depends on the formation of universal security competencies in each participant of the educational process, which, in fact, allow ensuring physical, psychological, environmental, internal¬social and external¬social security in conditions of martial law. The second section “Empirical study of educational environment security policies in secondary education institutions” presents the results of the empirical study. Based on the developed methodological tools, an assessment of educational environment safety policies was conducted in seven regions of Ukraine (Khmelnytskyi, Rivne, Kyiv, Cherkasy, Volyn, Zhytomyr, and Ternopil), covering 32 general secondary education institutions. The results demonstrated significant differences in the implementation of educational environment security policies in secondary education institutions, based both on the peculiarities of the functioning of the educational environment and on the degree of participation and inclusion of social educators and other agents in the implementation of security policies. Respondents assess the level of physical security of the educational environment as high in cases of clear regulation of emergency response procedures, the availability of comfortable school premises, compliance of internal regulatory documents with state standards (including labor protection codes, instructions, local rules of life). Respondents associate the average level of physical security with insufficient or irregular evacuation training, the presence of potential dangers in non¬educational premises (attics, staircases, toilets, etc.). A low level of physical security is recorded in those educational institutions where there is a significant lack of resources or lack of proper control. The level of support for mental health and psychological well¬being in a secondary education institution is assessed as high in the case of effective activity of sociopsychological services, systematic measures to support the psychological well¬being of students, and their own awareness of self¬support methods. The average level is determined by the insufficient participation of parents in building or forming a policy on the psychological safety and well¬being of children, as well as the insufficient implementation of practices for early identification and response to cases of psychological difficulties in students (anxiety, depression, stress). The low level correlates with the lack of implementation of mental health preservation programs for school personnel. A high level of educational practices and environment is determined by such indicators as: established algorithms for responding to cases of bullying among teachers, regular involvement of staff in social and emotional learning programs, constant use of methods aimed at forming students' safe behavior skills, and the presence of a "safe place" for children in educational institutions. The average level is associated with the insufficient effectiveness of bullying response algorithms, the degree of staff awareness of socio¬emotional learning, weak implementation of the culture and policy of inclusive education, the situational nature of teacher training on ensuring a safe educational environment. The low level is assessed in the context of the lack of control and monitoring of the creation of a safe environment policy, the ineffectiveness of measures to prevent bullying and the implementation of inclusive practices. A high indicator of interaction and relationships is determined by the cooperation of the subjects of the educational process with each other, clearly established conflict resolution algorithms, regulated by legal norms for protecting students' rights. The average level is determined by the presence of barriers in communication between the administration, teachers and students, weak organization of socio-pedagogical measures for the adaptation of children from families of internally displaced persons. The low level correlates with the lack of algorithms for the actions of a social educator to protect children's rights, ineffective communication channels between the school administration and parents. A high level of interaction with public organizations and local institutions is determined by high¬quality communication and effective interaction on issues of safety and development of the educational institution, practices of involving students in public initiatives. An average level is determined by insufficient practices of exchange of experience and resources. A low level is determined by weak financial, material and personnel support from the community. Thus, the results of the study proved that the implementation of the educational environment safety policy in secondary education institutions is of great importance in terms of preserving the mental health and psychological well¬being of all subjects of the educational process. At the same time, the policy outlines the procedures that staff and other subjects must follow in order to protect the well¬being of children. The third section, “Model for Implementing an Educational Environment Safety Policy in Secondary Education Institutions,” reveals approaches to management strategies for implementing an educational environment safety policy in secondary education institutions. The results of a telephone interview with 5 heads of secondary education institutions are analyzed, which allow us to identify organizational barriers to the implementation of school safety policies. Among them: 1) the absence of an integrated, balanced security model that would combine regulatory and infrastructural mechanisms with socio¬pedagogical approaches into a single management system 2) the absence of a unified system of criteria for assessing the effectiveness of security policy 3) institutional and practical inconsistency between the regulatory and regulated approach to security policy and its humanistic and social implementation in the educational environment 4) the absence of a clearly coordinated mechanism for combining strategic change management with the everyday practice of implementing security policy, focused on the subjective activity of participants in the educational process 5) insufficient unification of procedures for forming and implementing security policy under the conditions of declared inter¬sectoral cooperation and collective participation 6) inconsistency in the formalization of the distribution of responsibility between participants in the educational process 7) the absence of an established model of coordination between educational institutions and external partners 8) the absence of a holistic, standardized and adaptive system of professional development of education specialists in terms of security policy 9) the absence of a single, standardized system for assessing the effectiveness of the security policy, which would combine strategic, behavioral and indicative¬operational indicators, taking into account the real state of security in the institution. The Model for implementing the security policy of the educational environment in secondary education institutions has been developed, tested and an expert assessment has been conducted, which is considered as a holistic, systematically organized set of interconnected structural components that integrate conceptual, regulatory, legal and organizational and managerial mechanisms for ensuring the safety of all participants in the educational process. The system is based on the conceptual principles of developing a safe educational environment policy and is focused on creating preventive, supportive and restorative practices in the school environment aimed at preventing risks and threats, increasing the level of well¬being of students, teachers and the parent community. The proposed model was tested by conducting workshops and trainings for various categories of school personnel, which strengthened the conviction in the need to conduct educational and information campaigns to popularize the idea of developing school safety policies in secondary education institutions at the national level. The developed model underwent expert evaluation by experts among the heads of general secondary education institutions, and received positive characteristics, and can be recommended for testing in real conditions of the functioning of the policy of a safe educational environment in secondary education institutions.ukзаклади середньої освітиосвітнє середовищеполітика безпеки освітнього середовищасоціальний педагогсоціально-педагогічне проєктуваннясоціально-педагогічні умовиуправління політикою безпеки.educational environment safety policyeducational environmentsocial educatorsecondary education institutionssocio­pedagogical designsociopedagogical conditionssecurity policy managementДисертація