Кузмінський, ІванІванКузмінськийБезпалько, ВладиславВладиславБезпалько2026-05-052026-05-052022Кузмінський, І., Безпалько, В. (2022). Singers of Pereyaslav bishops in the 18th century. Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва, 1(13), 99–122. https://doi.org/10.17721/2519-4801.2022.1.0810.17721/2519-4801.2022.1.08https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/19528The proposed article is based on the corpus of historical sources of the 18th century and is devoted to the study of the singers of bishops of Pereyaslav. We found documentary evidence of the singers in 9 of the 14 bishops of Pereyaslav. According to the traditional order at the episcopal cathedrals of the Hetmanate, during the services, only the monks (kryloshany) sang. This tradition can be eloquently traced in the Pereyaslav Ascension Cathedral and other monasteries of the Pereyaslav eparchy during the 1720-1740s. The total number of singers in the cathedral monastery ranged from 5 to 9 people. At the head of the monks were two ustavnyky, who ruled the right and left choirs. And only in 1722, by a special decree, the Most Holy Governing Synod unified the rules, which primarily concerned the Ukrainian eparches. Since then, the order for the service of 10 singers has been established in the bishop's houses. Despite this, even before the decree was issued, vicar bishop Cyryl Szumlański was served by his own singers, led by the regent. The presence of the regent can be traced in the service of the next vicar bishop Joachim Strukov. Both the church monody and the polyphony sounded in the cathedral. We draw this conclusion from the available music books. Bishop Joakim Strukov in Pereyaslav owned the Heirmologia with musical notation, and in the time of Bishop Arseniy Berlo in the cathedral the musical-theoretical treatise of Mikołaj Dilecki "Musical Grammar" was rewritten. On the cover of this manuscript it was stated that one day a solemn partesnyi concert was performed. In connection with the last musical manuscript, the bishop's intention to introduce and consolidate innovations in the field of music education can be traced, when the aim of the students was to master the art of partes singing at a qualitatively better level. In addition to the above, this thesis is confirmed by information from the life of the singer of one of the previous bishops, when the teaching of partes singing took place outside Pereyaslav. The bishops' singers were called "pivchi" in authentic terminology, which we see both in documents from the archives of the Most Holy Governing Synod in St. Petersburg and in local documents from Pereyaslav. Beginning with the act sources of 1760 and at least until 1782, the group of bishop's singers was called "vocal music". During the same period, there is another name for this vocal group, which was used for internal use - "pivcha", which probably meant primarily a separate room where the singers lived. The choir was financed, first of all, from the bishop's treasury. And the singers received additional income by collecting money from the parishioners in a "singing mug", a special container for donations. According to expenditure sources, the funds received went to sewing, repairs, as well as the purchase of clothing and footwear. Among the information found in the sources about the singers, the total number of which reaches 29 names, not counting the mentioned singers without names and monks, we find representatives of various social stratum - children of clergy, Cossacks, burghers, commoners. For many of them, singing in the cathedral choir was not only an opportunity to earn a steady income, but also served as a springboard for career growth, for the rank of priest, or a place as a singer in one of the imperial capital choirs. In the second half of the 18th century there is a certain pattern, when most singers were disadvantaged, mostly orphans. In the life of the Pereyaslav bishops there were contacts with secular musicians-instrumentalists. In the 1720s, a bandura player served to vicar bishop Joachim Strukov. In the early 1780s, Hilarion Kondratkovskyi used the services of military musicians for solemn greetings during church holidays.Пропонована стаття базується на корпусі історичних джерел XVIII століття і присвячена вивченню півчих переяславських єпископів. Ми знайшли документальні свідчення про півчих у 9 з 14 Переяславських єпископів. Згідно традиційних порядків при єпископських катедрах Гетьманщини, під час богослужінь, співали монахи-крилошани. Ця традиція красномовно простежується у Переяславському Вознесенському катедральному та інших монастирях Переяславської єпархії протягом 1720-1740-х років. Загальна кількість півчих у катедральному монастирі коливалася від 5 до 9 осіб. На чолі монахів-крилошан стояли уставники, які керували правим та лівим крилосами. І лише 1722 року спеціальним указом Святійший правлячий синод уніфікував правила, які в першу чергу стосувалися українських єпархій. Відтоді у архиєрейських домах встановлювалося порядок на служіння 10 півчих. Незважаючи на це, ще до появи цього указу, вікарному єпископу Кирилу Шумлянському служили власні півчі, на чолі яких стояв регент. Наявність регента простежується і на службі у наступного вікарного єпископа Йоакима Струкова. У катедральному соборі звучали як монодія, так і партесне багатоголосся. Такий висновок ми робимо з наявних нотних книг. Власністю владики Йоакима Струкова в Переяславі був нотний Ірмолой, а у часи єпископа Арсенія Берла в катедральному соборі було переписано музично-теоретичний трактат Миколая Дилецького «Музична Граматика», при чому на форзаці рукопису було зазначено, що в один із днів виконувався урочистий концерт. У зв’язку із останньою нотною пам’яткою прослідковується намір єпископа запровадити й закріпити інновації у сфері музичної освіти, коли метою учнів ставало опанування мистецтва партесного співу на якісно кращому рівні. Окрім вище зазначеного, ця теза підтверджується відомостями з життя півчого одного з попередніх владик, коли навчання партесного співу відбувалося за межами Переяслава. Співаки архиєрейської капели за автентичною термінологією називалися «півчими», що спостерігаємо як у документах з архіву Святійшого правлячого синоду у Санкт-Петербурзі, так і в місцевих документах з Переяслава. В актових джерелах, починаючи з 1760 року і, щонайменше, до 1782 року для колективу архиєрейських півчих використовувалася офіційна назва – «вокальна музика». У цей самий період існує і інша назва для позначення цієї вокальної капели, що використовувалася для внутрішнього вжитку – «півча» («пѣвческая»), яка, найпевніше, першочергово означала окреме приміщення, де мешкали півчі. Фінансування хору відбувалося, в першу чергу, з архиєрейської казни. А додатковий заробіток півчі отримували через збирання грошей з парафіян у «півчу кружку», спеціальну ємність для пожертв. Згідно видаткових джерел, отримані кошти йшли на пошиття, ремонт, а також закупівлю одягу та взуття. Серед виявлених у джерелах відомостей про півчих, сукупна кількість яких сягає 29 імен і це не враховуючи згаданих співаків без імені та ченців-крилошан, знаходимо представників різних соціальних верств (страт) – дітей священно- та церковнослужителів, козаків, міщан, посполитих. Для багатьох із них спів у катедральній капелі був не лише можливістю отримати стабільний заробіток, а й слугував трампліном для кар’єрного зросту, для отримання сану священика, чи місця півчого в одному з імперських столичних колективів. У другій половині XVIII століття простежується певна закономірність, коли більшість півчих виявилися знедоленими, переважно сиротами. У побуті Переяславських владик траплялися контакти зі світськими музикантами-інструменталістами. У 1720-х роках вікарному єпископу Йоакиму Струкову служив бандурист, а на початку 1780-х років Іларіон Кондратковський користувався послугами військових музикантів для урочистих привітань під час церковних свят.ukпівчімонахи-крилошанимузичні рукописиCathedral singerssingers-monksmusical manuscriptsСтаття