Гензур, Максим ВіталійовичМаксим ВіталійовичГензурЛікарчук, Дарʼя Сергіївна2026-06-092026-06-092026Гензур М. В. Стратегії подолання корупції в Україні в контексті євроінтеграційних зобов’язань : кваліфікаційна магістерська робота : 281 Публічне управління та адміністрування / наук. кер. Д. С. Лікарчук. Київ, 2026. 89 с.https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/22719Наукове дослідження репрезентує комплексний екзегезис теоретико- методологічного базису та праксеологічних модусів функціонування антикорупційного інструментарію в умовах сучасних геополітичних турбулентностей. Автор акцентує увагу на детермінованості національного поступу імперативами євроінтеграційного вектора, що вимагає радикальної ревізії існуючих парадигм публічного адміністрування. Розгляд феноменології корупції крізь призму воєнного стану дозволяє ідентифікувати специфічні деструкції, які нівелюють етос державної служби та загрожують онтологічній безпеці соціуму. Дослідницький дискурс базується на усвідомленні того, що ерозія правових інститутів зумовлює потребу в імплементації інноваційних механізмів стримування та противаг. Синтез когнітивних зусиль спрямовано на обґрунтування концепту антикорупційної стійкості як фундаментальної ознаки зрілої демократії. Аналітичний огляд генези наукової думки дозволяє експлікувати еволюцію концептуальних дефініцій, де корупційні делікти трактуються як складний системний збій інституційної конфігурації. Встановлено, що імплементація acquis communautaire виступає не лише формальною вимогою, а й сутнісним вектором трансформації вітчизняного правопорядку в бік аксіологічних стандартів Європейської Спільноти. Регулятивні інтенції Європейського Союзу формують жорстку рамку детермінації національних реформ, де кожна преференція обумовлена вичерпною верифікацією антикорупційних зусиль. Механізм «Ukraine Facility» постає як потужний каталізатор системних змін, конвертуючи фінансову підтримку в зобов’язання щодо тотальної прозорості фіскальних операцій. Дослідження інституційного каркаса превенції демонструє високу складність взаємодії спеціалізованих органів, чия діяльність спрямована на нівелювання умов для виникнення конфлікту інтересів. Функціональна спроможність НАЗК аналізується як ключовий фактор забезпечення політичної доброчесності, що корелює з міжнародними зобов’язаннями перед GRECO та ОЕСР. Автоматизація перевірок декларацій та моніторингу способу життя виступає технологічним бар’єром на шляху до неправомірного збагачення публічних осіб. Інституційна автономія антикорупційних структур є sine qua non їхньої ефективності, оскільки будь-яка когнітивна залежність від політичних кон’юнктур призводить до профанації самої ідеї контролю. Секторальний підхід до оцінки ризиків дозволяє точково впливати на найбільш вразливі зони державного сектору, запобігаючи дифузії корупційних практик. Координація зусиль різних гілок влади в цій царині вимагає ювелірної точності в розмежуванні повноважень та усуненні дублювання функцій. Критична оцінка результативності Антикорупційної стратегії на 2021– 2025 роки виявляє певну дисонансність між задекларованими візіями та реальним станом соціально-правової дійсності. Незважаючи на прогрес у цифровізації послуг, залишається актуальною проблема глибинної корупції в судовій гілці та правоохоронних органах, що потребує негайної санітарії. Державна антикорупційна програма розглядається як іструментарій операціоналізації стратегічних цілей, що водночас страждає від хронічного браку ресурсного забезпечення в окремих регіонах. Емпіричні дані свідчать, що подолання корупційної резистентності вимагає не лише репресивних заходів, а й трансформації ментальних моделей сприйняття влади суспільством. Формування нової Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки має базуватися на принципах проспективної аналітики та врахуванні негативного досвіду попередніх періодів. Новація пропонованого підходу полягає в інтеграції секторальних оцінок ризиків із загальнодержавними індикаторами доброчесності, що забезпечує багаторівневу систему захисту публічних інтересів. Автор обґрунтовує необхідність посилення кримінальної відповідальності за корупційні злочини, вчинені в умовах воєнного чи надзвичайного стану, як засіб генеральної превенції. Стратегічний цикл повинен містити чітко артикульовані KPI, що дозволяють об’єктивно оцінювати динаміку антикорупційного поступу без ідеологічних маніпуляцій. Важливим аспектом є також розвиток інституту викривачів, що потребує створення безпечного середовища та дієвих гарантій захисту від переслідувань. Резюмуючи викладене, слід констатувати, що антикорупційна політика України вступає у фазу зрілої трансформації, де кількісні зміни мають перерости в якісну автономію правопорядку. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні гібридної моделі контролю, яка адекватно відповідає викликам постіндустріального суспільства та загрозам гібридної війни. Розроблені рекомендації мають на меті не лише вдосконалення нормативного масиву, а й реформування організаційної культури в органах державної влади. Перспективи подальших розвідок лежать у площині дослідження психологічних детермінант корупційної стійкості особистості в екстремальних соціальних умовах. Остаточне подолання корупційної гідри можливе лише за умови консолідації зусиль громадянського суспільства, експертного середовища та політичного керівництва держави.This scientific study presents a comprehensive exegesis of the theoretical and methodological framework, as well as the praxeological modes of functioning, of anti-corruption tools amidst contemporary geopolitical turbulence. The author emphasizes the determination of national progress by the imperatives of the European integration vector, which necessitates a radical revision of existing public administration paradigms. An examination of the phenomenology of corruption through the lens of martial law allows for the identification of specific disruptions that undermine the ethos of public service and threaten the ontological security of society. The research discourse is grounded in the recognition that the erosion of legal institutions creates a need for the implementation of innovative mechanisms of checks and balances. The synthesis of cognitive efforts is aimed at substantiating the concept of anti-corruption resilience as a fundamental hallmark of a mature democracy. An analytical review of the genesis of scientific thought enables the explication of evolving conceptual definitions, where corruption offenses are interpreted as complex systemic failures of the institutional configuration. It is established that the implementation of the acquis communautaire serves not only as a formal requirement but also as an essential vector for transforming the domestic legal order toward the axiological standards of the European Community. The regulatory intentions of the European Union form a rigid framework for 6 determining national reforms, where every preference is contingent upon the exhaustive verification of anti-corruption efforts. The "Ukraine Facility" mechanism emerges as a powerful catalyst for systemic change, converting financial support into obligations for total transparency in fiscal operations. An investigation of the institutional prevention framework demonstrates the high complexity of interaction among specialized bodies whose activities are aimed at neutralizing conditions for conflicts of interest. The functional capacity of the NACP (National Agency on Corruption Prevention) is analyzed as a key factor in ensuring political integrity, correlating with international obligations to GRECO and the OECD. The automation of asset declaration verifications and lifestyle monitoring acts as a technological barrier against the illicit enrichment of public officials. The institutional autonomy of anti-corruption structures is a sine qua non for their effectiveness, as any cognitive dependence on political opportunism leads to the profanation of the very idea of oversight. A sectoral approach to risk assessment allows for targeted intervention in the most vulnerable areas of the public sector, preventing the diffusion of corrupt practices. The coordination of efforts across various branches of government in this field requires surgical precision in the delineation of powers and the elimination of functional duplication. A critical assessment of the effectiveness of the Anti-Corruption Strategy for 2021–2025 reveals a certain dissonance between declared visions and the reality of the socio-legal environment. Despite progress in the digitalization of services, deep-seated corruption within the judiciary and law enforcement remains a pressing issue requiring immediate sanitation. The State Anti-Corruption Program is viewed as a toolkit for operationalizing strategic goals, though it simultaneously suffers from a chronic lack of resources in certain regions. Empirical data suggest that overcoming corruption resistance requires not only repressive measures but also the transformation of mental models regarding the public perception of power. The formation of the new Anti-Corruption Strategy for 2026–2030 must be based on the principles of prospective analytics and the consideration of negative experiences from previous periods. The novelty of the proposed approach lies in the integration of sectoral risk assessments with national integrity indicators, ensuring a multi-level system for protecting public interests. The author substantiates the necessity of increasing criminal liability for corruption crimes committed under martial law or a state of emergency as a means of general prevention. The strategic cycle must contain clearly articulated KPIs that allow for an objective evaluation of anti-corruption progress without ideological manipulation. A crucial aspect is also the development of the whistleblower institution, which requires the creation of a safe environment and effective guarantees of protection against retaliation. In summary, it should be stated that Ukraine's anti-corruption policy is entering a phase of mature transformation, where quantitative changes must evolve into the qualitative autonomy of the legal order. The scientific novelty of the study lies in the substantiation of a hybrid oversight model that adequately responds to the challenges of post-industrial society and the threats of hybrid warfare. The developed recommendations aim not only to refine the regulatory framework but also to reform the organizational culture within public authorities. Future research prospects lie in investigating the psychological determinants of an individual's corruption resilience under extreme social conditions. The final defeat of the corruption hydra is possible only through the consolidation of efforts by civil society, the expert community, and the state's political leadership. This work represents a significant contribution to domestic legal science, offering a balanced vision of a future free from the burden of corruption.ukантикорупційна політикаєвропейська інтеграціяacquis communautaireUkraine Facilityзапобігання корупціїдержавне управлінняцифровізаціяповоєнна відбудоваконфлікт інтересівдоброчесністьмоніторингінституційний механізмстратегічне плануваннясекторальний підхідпрозорістьanti-corruption policyEuropean integrationacquis communautaireUkraine Facilitycorruption preventionpublic administrationdigitalizationpost-war reconstructionconflict of interestintegritymonitoringinstitutional mechanismstrategic planningsectoral approachtransparencyМагістерська робота