Сидоренко, ЄвгеніяЄвгеніяСидоренко2026-05-052026-05-052022Сидоренко, Є. (2022). On Eastern European performance art and why it did not make it into art history (so far) : Review on Bryzgel, A., 2017, Performance art in Eastern Europe since 1960. Manchester: Manchester University Press.. Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва, 2(14), 94–99. https://doi.org/10.17721/2519-4801.2022.2.1010.17721/2519-4801.2022.2.10https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/19517Зазвичай, читаючи книжку з історії мистецтва, що мала би географічно охоплювати весь світ, ми стикаємося із серйозною повторюваною проблемою: з якоїсь причини ‘світ’ представлений тільки Західною Європою та Північною Америкою. Звичайно, мистецтво Азії чи Африки може періодично з’являтися на  сторінках, проте його завжди вважають за ‘інше’ й оцінюють його історичну, естетичну чи яку би то не було цінність, спираючись лиш або на Західні стандарти, або ж на вплив, що мав витвір мистецтва, коли його презентували західній публіці. Тим часом Східна Європа здебільшого повністю ігнорується. Для західних дослідників цей регіон занадто європейський, аби бути ‘Іншим’, але недостатньо європейський, аби бути включеним до канону.  У цій статті я знайомлю читача з книжкою професорки Північно-Західного університету Емі Бризґель “Мистецтво перформансу в Східній Європі з 1960 року ”, написаною із усвідомленням вищеописаної проблеми, де авторка намагається дослідити перформанс у регіоні із незалежної від Заходу, але не ізольованої від нього перспективи, імовірно виступаючи першопроходицею в даному прагненні. Окрім того я аналізую деякі, імовірно, найважливіші із висновків Бризґель стосовно розвитку та форм перформансу у Східній Європі, а також методологію авторки та деякі думки про природу мистецтва перформансу.  Дана праця, проте, не спромоглася уникнути нерівноцінного ставлення до країн, які вона географічно охоплює. Безумовно, Бризґель надзвичайно цікавить динамічність югослвського перформансу, що частково стала результатом інституалізації частково – відносно послабленого авторитарного режиму у 1970-х роках на батьківщині Марини Абрамович. Але український перформанс і культура загалом вкриті пеленою невизначеності в даній книжці. Саме тому я намагаюся зрозуміти причини цього нерівноправ’я реперезентації, а також віддати належне українському перформанс-арту, дослідивши те, від чого книжка Емі Бризґель тільки виграла би – контекст країни, де зустрічаються Схід і Захід.It is rare that, when reading an art history book, whose geographical scope is claimed to cover the whole world, one is not confronted by a major recurring issue. ‘The world’, for some reason, is only represented by Western Europe and North America. Of course, the art of Asia or Africa may occasionally appear but they get othered and their historical, aesthetic or any kind of value is evaluated solely based on ether how well it aligns with the Western standards, or how much impact the work made, when it was presented to the Western public. Eastern Europe, on the other hand, is usually omitted completely. To Western scholars, the region appears to be too European to be an ‘Other’ but not European enough to be included into cannon.  In this article, I familiarise the reader with professor at the Northeastern University Amy Bryzgel’s 2017 book “Performance art in Eastern Europe since 1960” in which the author, aware of the above issue, aims to research performance art in the region through an independent, though not isolated perspective, possibly pioneering in this intention. In succession, I consider some of Bryzgel’s arguably most important and peculiar conclusions regarding the development and forms of performance art, as well as the author’s methodology and some points on the nature of performance art.  However, the book fails to avoid the unequal treatment of the countries within its scope. Resulting partly from its institutionalisation and partly from the relatively relaxed type of regime in Yugoslavia in the 1970s, the dynamism of performance art in Marina Abramović’s homeland is of great interest to Bryzgel, but Ukraine’s performance art and culture in general seem to be obscure in this study. This is why I attempt to investigate the reasons for this inequality of representation, as well as do justice to Ukrainian performance art by examining what Bryzgel’s book could benefit from – the context of the country where East and West meet.enEastern Europehorizontal art historyperformance artinstitutionalisationAmy BryzgelСхідна Європагоризонтальна історія мистецтвперформансінституалізаціяЕмі БризґельСтаття