Березюк, ТарасТарасБерезюк2026-05-052026-05-052022Березюк, Т. (2022). On Connoisseurship, Art History, Infrastructure Conditionality. Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва, 2(14), 31–38. https://doi.org/10.17721/2519-4801.2022.2.0310.17721/2519-4801.2022.2.03https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/19514The text attempts to define the concept of connoisseurship («mysteztvoznavstvo») as both identified with and opposed to art history. Both categories are interdependent: a connoisseur produces knowledge, and an art historian reproduces and tests it. Here we focus on connoisseurship and art history as educational strategies that secure the reproduction of specialists in the respective fields. If art history is a  part of humanities with its clearly defined methodology and theory, then connoisseurship is a practical branch of knowledge essential to basic education. If the first aims to teach future scholars, the second is aimed at future managers of creative industries: cultural makers, museum workers, curators, etc. Obviously, the use of any educational concepts in local educational institutions is an acquired form of permissions and restrictions, which are censored by systemic self-reproduction, i.e., demonstrates infrastructural conditionality — a set of socio-psychological, political, and economic factors which bring the ideal type into reality. In other words, there is a grounded gap in the integrity of the educational program and its quality in a specific area. Internal institutional life is a kind of gestalt consisting of interests, agreements, competencies, productivity, methodological tradition, and adoption. That is, under certain external factors, the teaching method or subject changes to a balanced form of mutual existence and serves as a tool for self-preservation. At the same time, it activates a problem of the professional distinction between the planes of art history and connoisseurship. The joint opposition claims regression and stagnation in one case and revival and status subordination in the other. The difficulties of overcoming both are demonstrated through particular examples. Ideally art history is the field of production of texts that refer to socio-psychological, aesthetic, artistic, political, and economic contexts. This approach was partially emulated by connoisseurship and shaped its thesaurus.Текст повертається до спроби визначення поняття мистецтвознавства за допомогою ототожнення з традицією знавецтва і опозиції історії мистецтв. Обидві категорії діяльності в художній площині взаємозалежні: одне продукує знання, інше його відтворює і випробовує. Зосереджено увагу на формі мистецтвознавства й історії мистецтв саме як освітніх стратегіях, тобто можливих чи неможливих моделях репродукування фахівців у зазначених галузях, що видається найбільш доречним в обговоренні визначення преференцій обох. Якщо історія мистецтв – гуманітарна наука й освітньо-теоретична дисципліна, то мистецтвознавство – прикладна діяльність, освітньо-практична галузь знання. Якщо перше виховує дослідників, друге – дієвців: культурних менеджерів, музейників, кураторів тощо. Очевидно, що уживання будь-яких освітніх концепцій у локальних навчальних інституціях є набутою формою після дозволів і обмежень, що цензуруються системним саморепродукуванням, тобто демонструють інфраструктурну обумовленість: сукупність соціально-психологічних, політичних, економічних чинників, які впроваджують ідеальний тип у дійсність. Інакше кажучи, існує не безпідставний розрив цілісності програми та її якості у визначеній площині підготовки фахівців. Внутрішньоінституційне життя – свого роду гештальт, що складається із сукупності інтересів, домовленостей, компетентностей, продуктивності, методологічної традиції, успадкованості. Тобто за певних зовнішніх факторів метод чи предмет викладання може видозмінюватись до збалансованої форми взаємного існування і слугувати інструментом самозбереження. Водночас, це становить проблему професійного розрізнення площин мистецтвознавства й історії мистецтв, які в спільній опозиції претендують в одному випадку – на регрес і стагнацію, в другому – на істинне відродження й статусну субординацію. Труднощі подолання обох демонстровано у прикладах. За ідеальних умов історія мистецтв, синтезуючи соціально-психологічні, естетичні, художні, політичні, економічні контексти, є сферою продукування текстів, які поглинаються, зокрема, мистецтвознавством і становлять основу його обізнаності й тезаурусу.ukconnoisseurshipart historyinfrastructural conditionalityeducational institutionacademyмистецтвознавствознавецтвоісторія мистецтвінфраструктурна обумовленістьосвітня інституціяхудожня академіяСтаття