ОЛЕШКО, ЮліяЮліяОЛЕШКО2026-03-112026-03-112025-06-04ОЛЕШКО, Ю. (2025). WAR DISCOURSE OF THE SECOND HALF OF THE 17TH CENTURY: OLD UKRAINIAN SERMON. Linguistic and Conceptual Worldviews, 2(78), 179–203. https://doi.org/10.17721/2520-6397.2025.2.1010.17721/2520-6397.2025.2.10https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/12359Background. Analysis of historical experience is necessary for understanding the factors contributing to the emergence of war in the modern world, as well as for predicting the directions of development of socio-cultural processes. Sermon, as the dominant genre of the Old Ukrainian language of the 17th century, has an interpretative nature, since its content is formed on the basis of the Holy Scripture. At the same time, it remains relatively free due to the presence of a subjective component. However, its analytical and exegetical nature sets certain limitations for individual evaluation in military discourse. Methods. The article applied the discursive method of analysis. Genre as a discursive form is determined taking into account the features of the communicative situation or context, as well as the nature of the discursive structure. The main characteristics of the sermon genre include its participants (believers, priest, flock and the Absolute), conditions (functioning of the Church as an auxiliary institution), communicative sphere (religious issues), as well as the symbolic content of communication (verbal and non-verbal means), etc. War discourse encompasses the use of language and social interaction as a mediating tool in the resolution, course, and conclusion of armed political conflict. Results. In war discourse, the religious worldview is based on the belief that peace is a clear manifestation of divine grace, while war, on the contrary, is perceived as a sign of God's wrath and punishment sent to sinners. A war sermon is designed to unite the audience not only as the flock of the Church of Christ (which is typical of a holiday or Sunday sermon), but also as a socio-political community. Using verbal and non-verbal means, the narrator appears as a leader who addresses the audience with a call to arms aimed at mobilizing forces against a common enemy. War sermons differ from holiday sermons in their motivational guidance, that is, they are not limited to dogmatic explanations but are motivational in nature. Conclusions. It has been proven that the discursive practices of the second half of the 17th century remain relevant today, since war sermons by their nature always connect military conflicts with divine providence, while rethinking the opposition "good – evil" in a modern context.Вступ. Аналіз історичного досвіду є необхідним для розуміння чинників, що сприяють виникненню війни в сучасному світі, а також для прогнозування напрямків розвитку соціокультурних процесів. Проповідь, як домінантний жанр староукраїнської мови XVII ст., має інтерпретаційний характер, оскільки її зміст формується на основі Святого Письма. Водночас вона залишається відносно вільною завдяки наявності суб’єктивного складника. Однак її аналітико-екзегетична природа встановлює певні обмеження для індивідуальної оцінковості у воєнному дискурсі. Методи. У статті було застосовано дискурсивний метод аналізу. Жанр як дискурсивну форму визначають з урахуванням особливостей комунікативної ситуації чи контексту, а також характеру дискурсивної структури. До основних характеристик жанру проповіді належать її учасники (віряни, священник, паства та Абсолют), умови (функціонування Церкви як допоміжного інституту), комунікативна сфера (релігійні питання), а також знакове наповнення спілкування (мовні й невербальні засоби) тощо. Воєнний дискурс охоплює застосування мови та соціальної взаємодії як посередницького інструменту у вирішенні, перебігу та завершенні збройного політичного конфлікту. Результати. У воєнному дискурсі релігійний світогляд ґрунтується на переконанні, що мир є явним проявом божественної благодаті, тоді як війна, навпаки, сприймається як знак Божого гніву та покарання, посланого грішникам. Воєнне казання покликане згуртувати аудиторію не лише як паству Церкви Христової (що характерно для святкової чи недільної проповіді), а й як соціально-політичну спільноту. Використовуючи вербальні й невербальні засоби, проповідник постає як лідер, який звертається до аудиторії із закликом до зброї, спрямованим на мобілізацію сил проти спільного ворога. Від святкових казань воєнні проповіді відрізняються спонукальною настановою, тобто не обмежуються догматичними роз’ясненнями, а мають мотивувальний характер. Висновки. Було доведено, що дискурсивні практики другої половини XVII століття залишаються актуальними й сьогодні, оскільки воєнні проповіді за своєю природою завжди пов’язують військові конфлікти з божественним провидінням, водночас переосмислюючи опозицію "добро – зло" у сучасному контексті. _____________ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ   Довга, Л. (2012). Система цінностей в українській культурі XVII століття (на прикладі теоретичної спадщини Інокентія Ґізеля). Свічадо. Зелінська, О. (2013). Українська барокова проповідь: мовний світ і культурні витоки. Видавничий Дім Дмитра Бураго. Ісіченко, І. (2010). "Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного" о. Касіяна Саковича та проблеми витоків "козацького бароко". Маґістеріум, 38, 3–9. https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/0b489040-ebaa-4bbf-a90a-56434f569c65/content Крекотень, В. І. (1983). Оповідання Антонія Радивиловського: з історії укр. новелістики XVII ст. Наукова думка. Марковський, М. М. (1894). Антоній Радивиловскій, южно-русскій проповѣдникъ XVII в. Университетские известия, 1,4, 7, 9. Ніка, О. І. (2012). Антоній Радивиловський і розвиток українських казань XVII ст. Rozprawy komisiji językowej. Łódzkie towarzystwo naukowe. LVIII, 223–234. Співак, В. (2016). Морально-філософський аспект образу воїна в українській філософській думці епохи бароко. Мультиверсум. Філософський альманах, 3–4, 129–136. Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. (1987). Упоряд., приміт. і вступ. стаття В. І. Крекотня; Ред. тому О. В. Мишанич. Наукова думка. Яковенко, Н. (2016). Українська культура XVII ст. як пошук "третього шляху". Шлях у чотири століття : матеріали Міжнародної наукової конференції "AD Fontes – до джерел" до 400-ї річниці заснування Києво-Могилянської академії, 12–14 жовтня 2015 року, (c. 12-23). https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e1e41cce-6a9a-45d9-a5ba-d7f6991a2a76/content Dijk, T. A. van. (2011). Ideology and Discourse: A Multidisciplinary Introduction. Pompeu Fabra University, Barcelona. Hodges, A. (2015). War Discourse. The International Encyclopedia of Language and Social Interaction (pp. 1–6), edited by T. Karen, I. Cornelia, S. Todd. Wiley-Blackwell. Oleško, J. (2017). The Old Ukrainian war sermon of the second half of the 17th century: a discursive dimension. Ukraine und ukrainische Identität in Europa. Beitrage zur Standortbestimmung aus/durch Sprache, Literatur, Kultur (pp. 163–170). Open Publishing LMU. Teulié, G., & Lux-Sterritt, L. (eds.) (2009). War Sermons. Cambridge.   СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ДЖЕРЕЛ Вінець – Радивиловський, А. Вѣнецъ Хвъ. Рукопис ЦНБВ, Ш. Ф. 308. 560 п. Т. ІІ. Огородок – Радивиловський А. Огородокъ Маріи Богородицы. – Рукопис ЦНБВ, Ш. Ф. 308. 560 п. Т. І.ukwar discourseOld Ukrainian sermon of the 17th centuryAntoniy Radyvylovskyicommunicative situationdiscursive practicesвоєнний дискурсстароукраїнська проповідь XVII ст.Антоній Ради-виловськийкомунікативна ситуаціядискурсивні практикиСтаття