Рудь, Микола ОлексійовичМикола ОлексійовичРудь2026-02-252026-02-252025Рудь, М. (2025). Лужицькі серби та їх сусіди у X – першій половині XI ст.: військово-політичний аспект відносин. Етнічна історія народів Європи, (77), 31–36. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.04https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.04https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10795У статті на основі наративних джерел та спеціальної історичної літератури аналізуються військово-політичні відносини лужицьких сербів з їх сусідами – німцями, поляками і чехами у X – першій половині XI ст. Дослідження спирається на принципи історизму, науковості й авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Зазначається, що особливістю політичної еволюції серболужичан у добу раннього середньовіччя було те, що за апогеєм військової демократії у VII–IX ст. настав час вельми повільного розвитку ранньофеодальних відносин і відсутність сильного племені, здатного очолити централізацію. Вирішальним став зовнішній фактор – відбиття у X – першій половині XI ст. територіально-політичної експансії німецьких, польських та чеських феодалів. Наголошується, що початок німецького «Дранг нах Остен» припадає на період правління першого представника Саксонської династії Генріха І (919–936), походи якого на південне Полаб’я у 928–932 рр. призвели до підкорення серболужицьких племен і обкладення їх даниною. Встановлено, що за часів правління Оттона І (936–973) для більш планомірного завоювання полабо-слов’янських земель і покращення управління ними було створено марки. Підкреслюється, що німецьке панування на південному Полаб’ї Оттон І прагнув зміцнити насильницькою християнізацією, що була тут інструментом політичного впливу і знаряддям поневолення. З’ясовано, що на цьому боротьба за південне Полаб’я не припинилась. У 985 р. Мейсен і інші південно-полабські терени завоював чеський князь Болеслав ІІ. А згодом, після тривалої польсько-німецької війни (1003–1018 рр.) – Лужиці і Мільсько залишились за Польщею. Під владою якої цей регіон перебував до 1031р., коли за мирним договором укладеним Мєшко ІІ територія Лужиці була остаточно передана Німеччині. Доведено, що політика польської і чеської держав у X – першій половині XI ст., подібно німецькому «Дранг нах Остен» привела до згубних наслідків для серболужицьких племен. У той час як мужній опір заельбських слов’ян німецькому «натиску на Схід» сприяв зміцненню сусідніх слов’янських держав, насамперед Польщі.The article analyzes the military-political relations of the Lusation Serbs with their neighbors – Germans, Poles and Czechs in the 10th and first half of the 11th centuries, based on narrative sources and special historical literature. The study is based on the principles of historicism, scientificity. And the author’s objectivity, as well as on the use of general scientific (analysis, synthesis, generalization, comparison) and special historical (historical-typological, historical-systemic) methods. It is noted that a feature of the political evolution of the Sorbians in the early Middle Ages was that after the apogee of military democracy in the 7th – 9th centuries, a time of very slow development of early feudal relations and the absence of a strong tribe capable of leading centralization came. The decisive factor was the external factor – the reflection in the 10th – first half of the 11th century of the territorial-political expansion of German, Polish and Czech feudal lords. It is emphasized that the beginning of the German «Drang nah Osten» falls on the period of the reign of the first representative of the Saxon dynasty, Henry I (919–936), whose campaigns to southern Polabia in 928–932 led to the subjugation of the Serbo-Lusatian tribes and the imposition of tribute on them. It is established that during the reign of Otto I (936–973), marks were created for a more systematic conquest of the Polabian-Slavic lands and improvement of their administration. It is emphasized that Otto I sought to strengthen German rule in southern Polabia by forced Christianization, which was an instrument of political influence and a tool of enslavement here. It is found that the struggle for southern Polabia did not end there. In 985, Meissen and other southern Polish territories were conquered by the Czech prince Boleslav II. Later, after a long Polish-German war (1003–1018), Lusatia and Milsko remained under Poland. Under whose rule this region was until 1031, when, according to the peace treaty concluded by Mieszko II, the territory of Lusatia was finally transferred to Germany. It has been proven that the policy of the Polish and Czech states in the 10th – first half of the 11th centuries, like the German «Drang nach Osten», led to disastrous consequences for the Serbo-Lusatian tribes. While the courageous resistance of the Polabian Slavs to the German «pressure on the East» contributed to the strengthening of neighboring Slavic states, primarily Poland.ukраннє середньовіччяпівденне Полаб’ялужицькі сербидалемінцiмільчанилужичанигаволяниНімеччинаПольщаЧехіяУгорщинаearly Middle Agessouthern PolabiaLusatian SerbsDaleminciMilchanyLusatiansGavoliansGermanyPolandCzech RepublicHungaryСтаття