Миколайчук, Олена МихайлівнаОлена МихайлівнаМиколайчукМалишева, Каріне Олегівна2026-01-282026-01-282025-12-23Миколайчук О. М. Психологічні чинники професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії : дис. ... доктора філософії : 053 Психологія. Київ, 2025. 293 с.УДК 159.944.4:355.1-057.36(477):613.86]: :355.01(470:477)"2022.24.02/…"(043.3)https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/9964Миколайчук О. М. Психологічні чинники професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії.− Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 “Психологія” (05 – “Соціальні та поведінкові науки”). − Факультет психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2025. Дисертаційна робота присвячена комплексному теоретико-емпіричному дослідженню проблеми професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії. Проаналізовано психологічні чинники, що зумовлюють розвиток вигорання, особливості його прояву та динаміку розвитку; запропоновано гіпотетичну модель вигорання у військовослужбовців; емпірично обґрунтовано структурно-функціональну модель профілактики й корекції цього явища, а також розроблено та апробовано психокорекційну програму, спрямовану на запобігання його розвитку та зниження інтенсивності проявів. Вигорання розглянуто як багатовимірний психологічний феномен, що виникає внаслідок перманентного стресу та емоційного виснаження, супроводжується когнітивними, афективними і поведінковими змінами, які істотно впливають на професійну ефективність військовослужбовців. Встановлено, що в умовах сьогодення чинники професійного вигорання значною мірою детермінуються екстремальними умовами служби, високими фізичними та емоційними навантаженнями, дефіцитом часу для відновлення, загрозою життю або здоров’ю та необхідністю виконання службових обов’язків в умовах бойової невизначеності. Показано кореляції компонентів вигорання з особистісними чинниками, коморбідними станами, компонентами мотиваційної теорії та провиною того, хто вижив. На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми професійного вигорання виявлено глибокі культурно-історичні ремінісценції та різні концептуальні підходи до вивчення цього феномена. Огляд літератури показав, що ознаки, схожі на вигорання (емоційне виснаження, соціальна ізоляція, апатія, втрата мотивації), описано ще в давніх історичних джерелах і художніх текстах. Сучасна наука інтерпретує вигорання у межах як процесуального (в контексті динамічного процесу, перебіг якого відбувається в кілька стадій), так і результативного підходу (як наслідок або стійкий стан хронічного психоемоційного виснаження, що залишається незмінним у часі). Загальноприйнятими компонентами синдрому вважають емоційне виснаження, деперсоналізацію, зниження професійної ефективності, але попри значний обсяг емпіричних даних, професійне вигорання не визнано як окрему нозологічну одиницю, а у Міжнародній статистичній класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10) його кодифіковано як професійний фактор (Z.73.0 – “виснаження”). Виявлено також феномени, близькі за змістом або протилежні до вигорання: “boreout” (виснаження від нудьги та недостатнього навантаження), “rustout” (вигорання через монотонність роботи) та “wearout” (виснаження через надмірні професійні виклики). Здійснено компаративний аналіз міжнародного досвіду вивчення феномену професійного вигорання серед військовослужбовців збройних сил країн-членів НАТО та інших держав-партнерів. Систематизація отриманих даних показала значну розповсюдженість досліджуваного синдрому серед цієї категорії осіб, зокрема у учасників бойових дій. Виявлено необхідність використання валідного психометричного інструментарію, включно з адаптованими діагностичними методиками, та впровадження ефективних психопрофілактичних заходів, що враховують специфіку служби в умовах інтенсивного бойового навантаження. На основі аналізу сучасних теоретичних моделей розроблено гіпотетичну модель вигорання військовослужбовців Збройних Сил України, що містить фізіологічні, психоемоційні та соціальні складові. Визначено, що розвиток вигорання залежить від низки предикторів (хронічного фізичного та емоційного перенапруження, впливу бойового стресу, недостатньої соціальної підтримки, особистого мотиваційного профілю) та модераторів (особистісних характеристик, адаптивних стратегій подолання стресу, рівня психологічної підготовленості). Встановлено, що військово-професійна діяльність в умовах широкомасштабної збройної агресії посилює негативні наслідки вигорання через хронічне порушення базових фізіологічних потреб (сну, харчування) та постійну загрозу життю. У констатувальній частині експериментального дослідження з визначення психологічних чинників професійного вигорання брали участь 666 військовослужбовців різного віку, військових звань та спеціальностей, включно із представниками Повітряних Сил, Сухопутних військ та курсантів вищих військових навчальних закладів. Встановлено, що рівень вигорання варіюється залежно від особистісних, мотиваційних та психофізіологічних чинників. У ході емпіричного дослідження отримано такі результати: високий рівень виявлено у 23,4% респондентів (характеризується критичним психоемоційним виснаженням, когнітивними порушеннями, зниженням швидкості обробки інформації, професійної ефективності та адаптаційного потенціалу у стресових ситуаціях); середній рівень – у 45,1% учасників дослідження (супроводжується тимчасовим збереженням загальної професійної ефективності за умови додаткової зовнішньої підтримки, з подальшим поступовим зниженням рівня мотивації та стресостійкості); низький рівень виявлено у 31,5% респондентів (відображає високу психологічну стійкість, стабільний когнітивний функціонал та збереження мотивації до службової діяльності). Проведено кореляційний аналіз взаємозв’язку рівня вигорання з психологічними особливостями військовослужбовців. Встановлено, що рівень вигорання має статистично значущі прямі кореляційні зв’язки з високим рівнем тривожності (r = 0,684, p < 0,001) та відчуттям особистісної неефективності (r = 0,579, p < 0,001), а також зворотній зв’язок із показниками стресостійкості (r = −0,712, p < 0,001). На основі отриманих результатів розроблено структурно-функціональну модель профілактики професійного вигорання, що базується на принципах діяльнісного та системного підходів. Модель містить чотири взаємопов’язані блоки: цільовий (визначає загальні напрями профілактики вигорання); діагностичний (включає комплексний психометричний інструментарій для оцінювання рівня вигорання); змістовий (містить програму психологічної корекції та превенції); результативний (оцінює ефективність застосованих заходів). Розроблена психокорекційна програма інтегрує діагностичний (визначення рівня вигорання на основі стандартизованих психометричних методик), корекційний (застосування когнітивно-поведінкових технік, арт-терапії, біосугестивної терапії, психоедукації тощо) та превентивний (формування навичок стресостійкості, саморегуляції, адаптивних копінг-стратегій) компоненти. Програма складається з п’яти тренінгових сесій, спрямованих на розвиток навичок саморегуляції, емоційної гнучкості, подолання наслідків бойового стресу та підвищення психологічної стійкості. Емпірична верифікація програми підтвердила її ефективність у зниженні рівня вигорання серед військовослужбовців. У експериментальній групі (n = 40) виявлено статистично значуще зменшення проявів професійного вигорання за шкалами “Опитувальника для вимірювання вигорання (Burnout Assessment Tool); версії пов’язаної з роботою” (t (39) = 11,157, p < 0,001, d = 1,76) та “Опитувальника професійного вигорання (Maslach Burnout Inventory)” (t (39) = 9,443, p < 0,001, d = 1,49). Найбільш істотні позитивні зміни відбулися за показниками виснаження (t (39) = 7,141, p < 0,001, d = 1,13), відчуження (t (39) = 6,652, p < 0,001, d = 1,05) та деперсоналізації (t (39) = 5,706, p < 0,001, d = 0,90). Додатково зафіксовано зниження рівня психологічних (t (39) = 4,558, p < 0,001, d = 0,72) та психосоматичних скарг (t (39) = 3,485, p < 0,001, d = 0,55), що підтверджує позитивний вплив програми на фізичне і психічне здоров’я військовослужбовців, розвиток глибших навичок саморефлексії та сублімації, які сприяють зниженню психоемоційного напруження як своєрідного індуктора вигорання. Натомість у контрольній групі (n = 40) спостерігалося статистично значуще погіршення показників вигорання за Опитувальниками ВАТ (t (39) = −6,648, p < 0,001, d = −1,05) та МВІ (t (39) = −3,570, p < 0,001, d = −0,56), що додатково підтверджує ефективність впровадженої програми. Розроблено комплекс практичних рекомендацій, спрямованих на профілактику та корекцію проявів професійного вигорання у військовослужбовців. Запропоновано підходи, що поєднують психологічні, організаційні і освітні заходи та враховують специфіку військової діяльності в умовах підвищеного стресового навантаження. Обґрунтовано методичні рекомендації щодо впровадження програми профілактики вигорання, яка може застосовуватися у військових частинах, реабілітаційних центрах та військово-навчальних закладах з урахуванням їхніх завдань і контингенту особового складу. Програма передбачає поступове формування навичок стресостійкості, розвиток внутрішніх ресурсів саморегуляції та створення умов для підтримки психоемоційної рівноваги військовослужбовців. Отримані результати дослідження мають прикладне значення для оптимізації системи психологічної підготовки у Збройних Силах, підвищення рівня злагодженості та боєздатності підрозділів, а також для вдосконалення практики психологічного забезпечення військовослужбовців. Запропоновані рекомендації можуть слугувати підґрунтям для подальшої розробки цільових програм підтримки психічного здоров’я військових у різних умовах служби та підготовки. Практичне впровадження науково обґрунтованих заходів сприятиме зниженню ризиків професійного виснаження, збереженню працездатності та психологічної стабільності особового складу, що є необхідною умовою ефективного виконання завдань за призначенням військовослужбовцями Збройних Сил України.Mykolaichuk O. M. Psychological Determinants of Occupational Burnout in Ukrainian Armed Forces Personnel under Full-Scale Armed Aggression – Qualification research paper as a manuscript. Thesis for the degree of Doctor of Philosophy in Psychology (specialty 053 “Psychology”; field of study 05 “Social and Behavioral Sciences”) − Faculty of Psychology, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2025. This dissertation presents a comprehensive theoretical and empirical analysis of occupational burnout among military personnel of the Armed Forces of Ukraine during full-scale armed aggression. It examines the psychological determinants of burnout, its specific manifestations and dynamics; constructs a hypothetical model of military burnout; empirically substantiates a structural and functional model for its prevention and correction; develops and tests a correctional program aimed at preventing burnout and reducing its severity. Burnout is conceptualized as a multidimensional psychological condition resulting from prolonged stress and emotional depletion, manifesting through cognitive, affective, and behavioral dysfunctions that impair operational performance. Combat-specific stressors − including extreme workloads, lack of recovery time, life-threatening situations, and operational uncertainty are shown to significantly contribute to burnout. Correlations are identified between burnout components and personal variables, comorbid conditions, motivational constructs, and survivor’s guilt. A theoretical and methodological review reveals cross-cultural and historical continuity in burnout-like phenomena, evident both in ancient texts and in modern psychological theories. Burnout is analyzed within processual (staged development) and outcome-based (stable state of exhaustion) frameworks. Its core components (emotional exhaustion, depersonalization, reduced efficacy) are acknowledged, though burnout remains unrecognized as a distinct disorder. According to ICD-10, it is classified as an occupational factor (Z73.0 – “exhaustion”). Closely related or contrasting concepts include “boreout” (exhaustion due to boredom and underload), “rustout” (burnout caused by monotony), and “wearout” (exhaustion due to excessive professional demands). A comparative analysis of international research and prevention practices among NATO and partner-state military personnel demonstrated the widespread prevalence of burnout, including among combatants. The findings emphasize the importance of validated psychometric tools and context-sensitive psychological prevention tailored to combat-specific demands. Based on contemporary theoretical approaches, a hypothetical model of burnout among Ukrainian military personnel was developed, integrating physiological, psycho-emotional, and social components. Burnout was shown to develop under the influence of predictors (chronic physical and emotional strain, combat stress, insufficient social support and individual motivational profile) and moderators (personality traits, adaptive coping strategies, psychological preparedness). The specificity of military service during full-scale armed aggression exacerbates the negative effects of burnout due to persistent disruption of basic physiological needs (sleep, nutrition, safety) and constant exposure to life-threatening situations. The empirical study involved 666 service members across ranks, age groups, and military branches (Air Force, Land Forces, cadets). Burnout intensity varied by psychological and neurophysiological profiles. High burnout (23.4%) was characterized by critical emotional exhaustion, cognitive impairments, and reduced performance. Medium-level burnout (45.1%) included moderate resilience requiring external support. Low-level burnout (31.5%) indicated psychological stability and preserved motivation. Burnout correlated positively with anxiety (r = 0.684, p < 0.001) and personal inefficacy (r = 0.579, p < 0.001), and negatively with stress resistance (r = −0.712, p < 0.001). A four-block structural-functional model for burnout prevention was developed, comprising: goal-oriented (preventive strategies); diagnostic (integrated psychometric assessment); interventional (correction and resilience training); and evaluative (measuring intervention outcomes) components. The implemented correctional program combined standardized diagnosis, cognitive-behavioral therapy, art therapy, biosuggestive techniques, and psychoeducation. The program consists of five training sessions aimed at strengthening self-regulation, enhancing emotional flexibility, improving coping with combat stress, and increasing psychological resilience. Experimental verification confirmed its effectiveness in reducing emotional burnout among military personnel. Statistical analysis supported the reliability of changes: significant reductions were observed in burnout indicators according to the Вurnout Аssessment Тool (BAT) (t(39) = 11.157, p < 0.001, d = 1.76) and the Maslach Burnout Inventory (MBI) (t(39) = 9.443, p < 0.001, d = 1.49). The most notable improvements were recorded in exhaustion (t(39) = 7.141, p < 0.001, d = 1.13), alienation (t(39) = 6.652, p < 0.001, d = 1.05) and depersonalization (t(39) = 5.706, p < 0.001, d = 0.90). Furthermore, psychological complaints (t(39) = 4.558, p < 0.001, d = 0.72) and psychosomatic symptoms (t(39) = 3.485, p < 0.001, d = 0.55) decreased, confirming the program’s positive impact on mental and physical health, as well as enhanced self-reflection and sublimation skills that alleviate psycho-emotional tension as a key inducer of burnout. Conversely, the control group (n = 40) exhibited a statistically significant worsening of burnout scores on the BAT (t(39) = −6.648, p < 0.001, d = −1.05) and MBI (t(39) = −3.570, p < 0.001, d = −0.56) instruments, further substantiating the efficacy of the intervention program. A set of practical recommendations for the prevention and correction of burnout manifestations among military personnel was developed. The proposed strategies combine psychological, organizational, and educational measures adapted to the specifics of military service under high stress. Methodological guidelines for program implementation were substantiated, with potential application in military units, rehabilitation centers, and military educational institutions, considering their specific tasks and personnel composition. The program promotes the gradual development of stress resilience capacities, and maintenance of psycho-emotional balance. The findings hold applied significance for optimizing military psychological training, enhancing unit cohesion and combat effectiveness, and improving psychological support practices for military personnel. The recommendations may serve as a foundation for future targeted programs aimed at supporting mental health across various service and training contexts. The practical application of evidence-based measures will help reduce burnout risks, maintain work capacity, and ensure psychological stability – all essential for effective mission performance of Armed Forces personnel.ukпрофесійне вигораннявійськовослужбовцііндивідуально-психологічні якостібойовий стресПТСРемоційна регуляціяпсихологічна стійкістькопінг-стратегіїментальне здоров’ясуб’єктивне благополуччясоціально-психологічна адаптаціяширокомасштабна збройна агресіяЗбройні Сили України.occupational burnoutmilitary personnelindividual psychological qualitiescombat stressPTSDemotional regulationpsychological resiliencecoping strategiesmental healthsubjective well-beingsocial and psychological adaptationfull-scale armed aggressionArmed Forces of Ukraine.Дисертація