Громова, Наталія ОлександрівнаНаталія ОлександрівнаГромова2026-02-252026-02-252025Громова, Н. (2025). До проблеми етнічної ідентичності бойків. Етнічна історія народів Європи, (76), 14–20. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.76.0210.17721/2518-1270.2025.76.02https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/10769В статті розглядаються трансформації етнічної ідентичності бойків і сприйняття ними етніконіму «бойки» на матеріалах фольклору (передовсім коломийок, а також приказок і легенд). Важливим джерелом даного дослідження стали також польові етнографічні експедиції авторки на Бойківщину в 2004–2024 рр. Історіографію складають праці дослідників Бойківщини від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Окрім відстеження змін у ставленні до назви «бойки» самою цією етнографічною групою, розглянуті також погляди на бойків від їхніх сусідів – гуцулів, долинян і подолян. Виявлено, що етніконім «бойки» не є самоназвою вищезгаданої етнографічної групи українського етносу, а є запозиченим терміном, і спершу сприймався його носіями негативно. Бойки намагалися відкараскатися від цієї назви, ображалися, якщо їх так називали, і ідентифікували себе переважно як українці (раніше – русини), без виділення окремої локальної ідентичності, що суттєво відрізняло їх від гуцулів. Проте з часом, під впливом друкованого слова, з постанням у районних центрах Бойківщини етнографічних та краєзнавчих музеїв із такою ж назвою, з розвитком регіонального туризму, бойки поступово змінили своє ставлення до цієї назви на позитивне і вже не цураються, а пишаються нею. Разом з тим наголошується, що все це стосується тільки галицької частини Бойківщини. Закарпатські бойки залишаються «бойками» тільки на сторінках наукових праць, а також з огляду на єдність традиційно-побутової культури із галицькими бойками. Вони продовжують себе називати «верхóвинці» і «українці».The article deals with the transformations of Boikos ethnic identity and their perception of the ethnonym ‘boikos’ based on folklore (primarily kolomyikas, as well as sayings and legends). An important source of this study was also the author’s field ethnographic expeditions to the Boikos region in 2004–2024. The historiography consists of the works of Boikos researchers from the mid-nineteenth to the early twenty-first century. In addition to tracking changes in the attitude to the name ‘boikos’ by this ethnographic group, the author also examines the views of their neighbours – Hutsuls, Dolynians and Podolians. It is found that the ethnikonym ‘boikos’ is not a self-name of the above-mentioned ethnographic group of the Ukrainian ethnos, but a borrowed term, and was initially perceived negatively by this ethnographic group. The Boikos tried to reject this name, were offended if they were called so, and identified themselves mainly as Ukrainians (formerly Rusyns), without a separate local identity. This significantly distinguished them from the Hutsuls. However, over time, under the influence of the printed word, with the emergence of ethnographic and local history museums with the same name in the district centers of the Boikos region, and with the development of regional tourism, the Boikos gradually changed their attitude to this name to a positive one and are no longer shy away from it, but proud of it. At the same time, all of this applies only to the Galician part of the Boikos region. The Transcarpathian Boikos remain ‘Boikos’ only on the pages of scholarly works, and because of the unity of their traditional and everyday culture with the Galician Boikos. They continue to call themselves ‘Verkhovyntsi’ and ‘Ukrainians’.ukбойкигуцулиподолянидолиняниверховинціукраїнцірусиниетнографічна групасубетносетносетніконіметнічна ідентичністьколомийкилегендиBoikosHutsulsPodolianyDolynianyVerkhovyntsiUkrainiansRusynsethnographic groupsubethnic groupethnicityethnikonymethnic identitykolomyikylegendsСтаття