Максименко, І.І.Максименко2026-05-132026-05-132026-04-15Максименко, І. (2026). Капеланська служба в контексті російсько-української війни: релігійна віра та біоетичні виміри. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 1(27), 50–55. https://doi.org/10.17721/sophia.2026.27.9УДК 355.088:27-726.3:[2-184.2+17.021+608.1]:355.01(470:477)10.17721/sophia.2026.27.9https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/20759B a c k g r o u n d . The full-scale invasion revealed not only the fragility, but also the resilience of Ukrainian society. Therefore, within the context of the Russian-Ukrainian war, the phenomenon of chaplaincy becomes especially relevant. The factor of religious faith under wartime conditions requires systematic interdisciplinary research within a bioethical framework. The way we address moral dilemmas affects not only the well-being of patients, service members, and healthcare workers, but also public trust in institutions, community solidarity, legal culture, and the country's capacity for postwar recovery. The bioethics of war takes medicine far beyond classical clinical scenarios–into the realm of allocating scarce resources, rapid decision-making, trauma care, and supporting the families of those affected. In all these critical nodes, questions of meaning and values inevitably intersect with the religious convictions of patients, their families, and clinicians themselves. In combat and frontline settings, the risk of moral injury among healthcare personnel rises sharply–stemming from exposure to violence, the impossibility of maintaining "ideal" standards of care, and dilemmas of dual loyalty (professional duty versus security requirements). It is precisely here that spiritual care and the presence of chaplains can perform a unique existential function–one that purely medical or psychological protocols cannot fully provide. M e t h o d s. The study employed theoretical analysis, a comparative approach, logical methods, and generalization. We also used analysis, synthesis, induction, deduction, and descriptive generalization of accumulated materials. A targeted review of scholarly publications and regulatory documents was conducted (content analysis of key provisions), followed by a synthesis of findings to examine the bioethical dimension of spiritual care. R e s u l t s . It was established that chaplaincy during wartime is a vital component of support for those affected. It addresses the existential-moral dimension of suffering–guilt, fear, loss of meaning, moral injury–which is difficult to treat through medical protocols alone. Chaplaincy helps service members and clinicians preserve humanity and professional ethics under extreme pressure, reducing the risks of dehumanization, burnout, and harmful decisions. Chaplains provide culturally and religiously sensitive care to the wounded and those traumatized by war, thereby strengthening trust in the healthcare system and adherence to treatment. Through ritual practices and pastoral counseling, they reinforce resilience and cohesion within military units and medical teams. When combined with clear ethical safeguards–voluntariness, non-discrimination, confidentiality, and professional standards–chaplaincy becomes a safe and effective component of comprehensive care. Integrating chaplains into healthcare institutions elevates dignity, the ethical quality of decision-making, and psychological resilience. Without this link, it is impossible to fully address the consequences of war. C o n c l u s i o n s . The study finds that, in wartime, chaplains often assume responsibility for issues that standard medical protocols cannot adequately resolve–namely, problems in the moral-ethical dimension. These include moral injury, feelings of guilt, the search for meaning, and delineating the limits of permissible force. Chaplains function as an ethical bulwark alongside psychologists and medical professionals. They help prevent and resolve conflicts and support the moral equilibrium of service members and healthcare staff. In hospitals, chaplains can potentially participate in consultations and ethics committees, conduct sensitive communication with families, take part in major ethical decisions at the end of life, uphold a culture of respect, and meet religious needs. The effectiveness of such collaboration is supported by international and regional studies. In Ukraine, the ongoing institutionalization of chaplaincy is creating a robust ethical and legal framework for its integration into clinical decision-making and the protection of patients' rights.В с т у п. Наголошено, що повномасштабне вторгнення оголило не лише крихкість, але й стійкість українського суспільства. Саме тому в контексті російсько-української війни набуває особливої актуальності явище капеланства. Фактор релігійної віри у воєнних умовах потребує системного міждисциплінарного дослідження у біоетичному вимірі. Підкреслено, що від того, як ми опрацьовуємо моральні дилеми, залежить не лише добробут пацієнтів, військових і медичних працівників, а й довіра до інституцій, солідарність громад, правова культура та спроможність країни до відновлення після війни. Біоетика війни виводить медицину далеко за межі класичних клінічних сценаріїв – у площину розподілу дефіцитних ресурсів, швидкого прийняття рішень, роботи з психотравмою і супроводу сімей постраждалих. У всіх цих вузлах "сенсові" та ціннісні питання неминуче перетинаються з релігійними переконаннями пацієнтів, їхніх родин і самих медиків. Акцентовано, що в бойових і прифронтових умовах різко зростають ризики моральної травми медичного персоналу – від пережитого насилля, неможливості дотримати "ідеальних" стандартів допомоги, дилем подвійної лояльності (професійний обов'язок і вимоги безпеки), – і саме тут духовна опіка та капеланська присутність можуть виконувати унікальну "екзистенційну" функцію. Це прогалина, яку не можуть цілком заповнити протоколи суто медичної чи психологічної допомоги. М е т о д и. Застосовано теоретичний аналіз, компаративний, логічний метод та метод узагальнення. Також використано методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, а також описування і узагальнення напрацьованих матеріалів. Здійснено цілеспрямований огляд наукових публікацій і нормативних документів (контент-аналіз ключових положень) із подальшим узагальненням висновків задля дослідження біоетичного виміру проблеми духовної опіки. При цьому дотримано принципи неупередженості та об'єктивності. Р е з у л ь т а т и. З'ясовано, що капеланська служба під час війни є важливою ланкою допомоги постраждалим. Вона направлена на екзистенційно-моральний вимір страждання, з яким важко працювати за суто медичними протоколами: провина, страх, втрата сенсу, моральна травма. Аргументовано, що капеланська служба допомагає військовим і медикам зберігати людяність і професійну етику під екстремальним тиском, зменшуючи ризики дегуманізації, вигорання та руйнівних рішень. Капелани надають культурно й релігійно чутливу опіку для поранених і травмованих війною людей, що підвищує довіру до системи охорони здоров'я і прихильність до лікування. Через ритуальні засоби та пастирські консультації відбувається зміцнення стійкості та згуртованості підрозділів та медичних колективів. Доведено, що в поєднанні з чіткими етичними рамками (добровільність, недискримінація, конфіденційність, професійні стандарти) капеланство стає безпечним і ефективним компонентом цілісної допомоги. Інтеграція капеланів у медичні заклади допомагає підвищувати гідність, етичну якість рішень і психологічну стійкість людей. Без цієї ланки неможливо повною мірою лікувати наслідки війни. В и с н о в к и. Визначено, що капелани у воєнних умовах часто беруть на себе розв'язання проблем, які не вповні вирішують стандартні медичні протоколи – проблеми морально-етичного виміру. До цих проблем належать моральна травма, почуття провини, пошук сенсу й окреслення меж допустимого насилля. Обґрунтовано, що капелани виконують роль етичної опори поряд із психологами та медиками. Вони допомагають запобігати конфліктам і розв'язувати їх, підтримують моральну рівновагу особового складу та медперсоналу. Установлено, що в лікарнях капелани потенційно можуть долучатись до консультацій і роботи етичних комітетів, вести чутливу комунікацію з родинами, брати участь у прийнятті важливих етичних рішень, підтримувати належний рівень культури й задовольняти релігійні потреби. Ефективність такої взаємодії підтверджується міжнародними й регіональними дослідженнями. В Україні триває інституалізація капеланства, що формує надійну етичну й правову рамку для його інтеграції у процес ухвалення клінічних рішень та захисту прав пацієнтів.ukOrthodoxychaplaincybioethicsmoral injuryhealthcare workersRussia–Ukraine warreligious faithправослав'якапеланствобіоетикаморальна травмамедичні працівникиросійсько- українська війнарелігійна віраСтаття