Губський, С.С.Губський2026-03-182026-03-182025-12-15Губський, С. (2025). Питання освоєння українськими козаками Приазов’я (XVI–XVIII ст.) у сучасній українській історіографії. Українознавство, 4(97), 104-117. https://doi.org/10.17721/2413-7065.4(97).2025.347351УДК 94(477.6):930.110.17721/2413-7065.4(97).2025.347351https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/13501Relevance of the research. The Russian Federation's full-scale aggression against Ukraine, commencing on 24 February 2022 with the goal of eradicating Ukrainian statehood and Ukrainians as a distinct ethnic group, has brought about tectonic changes in the public consciousness of the Ukrainian people, particularly in their understanding of their past. This is very important in light of the fact that Putin's Russia, in its quest to destroy Ukrainian statehood and the distinctiveness of Ukrainians as a people, is spreading propaganda myths and falsifications of Ukrainian history, in particular, seeking to legitimise its territorial claims, has once again returned to the fictitious concept of “Novorossiia” — the south-eastern territories of modern Ukraine, which were supposedly settled and developed by Russians in the 16th-18th centuries, with Ukrainians having no connection to them, and these lands were given to Ukraine as a gift from the Bolsheviks in general and their leader V. Lenin in particular. Therefore, Ukrainian historians must refute, on the basis of material and immaterial sources, the groundlessness of Russian claims to southern and eastern Ukraine (“Novorossiia”), the Ukrainian Donbas, the Mariupol region, Sloboda Ukraine) and other territories.The purpose is to objectively analyse, from a scientific point of view, the works of Ukrainian historians of the second half of the 20th and early 21st centuries devoted to the colonisation of the Azov region (16th–18th centuries) by Cossacks and other segments of Ukrainian society that refute contemporary Russian propaganda about the precedence of Russians in the military and economic-cultural development of these territories during the specified period.Conclusions. The historiographical analysis shows that Ukrainian researchers of the second half of the 20th and early 21st centuries have thoroughly studied the key aspects of the settlement and economic and military development of the Azov region in the 16th–18th centuries. The works of V. Pirko, V. Brekhunenko, P. Lavriv, Y. Mytsyk, R. & I. Saienko, H. Kovalchuk, Z. Yamkova, I. Syniak, S. Shamraliuk, and other scholars have recreated the dynamics of colonisation processes, described the development of guard service, crafts, fishing, and salt production, and demonstrated the leading role of the Cossacks in the defence and development of the region. Thanks to the introduction of a significant complex of archival sources into scientific circulation, imperial myths about the “ancestral Russianness” of the Azov region have been convincingly refuted. Despite this, some issues remain insufficiently researched. First of all, this concerns the detailed reconstruction of the network of Cossack winter camps, industrial centres and small fortifications, as well as a more in-depth analysis of the socio-demographic structure of the population, migration flows, and relations with the steppe peoples.Additional study is needed on the economic aspects of local industries and the impact of international treaties between the Muscov kingdom, the Russian Empire and the Ottoman Empire on the settlement of the region. The historiography of the issue has already formed a solid scientific basis, which makes it possible to refute Russian propaganda myths about “Novorossiya” and “Russian foundations” of the development of South-Eastern Ukraine. At the same time, the continuing public demand for the restoration of historical justice and a more profound understanding of the Ukrainian presence in the steppe borderlands necessitates further systematic research. Particularly promising are studies that combine historical science, archaeology, cartography, anthropology, and digital methods of historical space reconstruction. That is the approach that will contribute to the formation of a scientifically sound picture of the settlement and development of the Azov region by Ukrainians in the 16th–18th centuries and will become a reliable basis for countering contemporary Russian falsifications.Актуальність. Повномасштабна агресія Російської Федерації проти України, розпочата 24 лютого 2022 р. з метою ліквідації української державності  та винищення українців як окремого етносу, призвела до тектонічних зрушень у суспільній свідомості українського народу, зокрема сприйнятті свого минулого. Це дуже важливо у зв’язку з тим, що путінська Росія у своєму прагненні знищити українську державність та окремішність українців як народу поширює пропагандистські міфи та фальсифікації історії України, зокрема, бажаючи легітимізувати свої територіальні претензії, знову повернулася до вигаданої концепції про «Новоросію» – південно-східні території сучасної України, які начебто у XVI–XVIII ст. були заселені та освоєні росіянами, а українці до цього не мали жодного стосунку, і ці землі відійшли до України як подарунок від більшовиків загалом і їхнього вождя В. Леніна зокрема. Тому українським історикам конче необхідно на основі матеріальних і нематеріальних джерел аргументовано спростовувати безпідставність російських зазіхань на Південну і Східну Україну («Новоросію», український Донбас, Маріупольщину, Слобідську Україну) та інші території. Мета – об’єктивно з наукової точки зору проаналізувати праці вітчизняних істориків другої половини ХХ – початку ХХІ ст., присвячені освоєнню козаками та іншими прошарками українського суспільства земель Приазов’я (XVI–XVIII ст.), які спростовують наративи сучасної російської пропаганди  про першість росіян у військовому та господарсько-культурному облаштуванні цих територій у зазначений період. Висновки. Проведений історіографічний аналіз засвідчує, що українські дослідники другої половини ХХ – початку ХХІ ст. ґрунтовно опрацювали ключові аспекти заселення та господарсько-військового освоєння Приазов’я у XVI–XVIII ст. Праці В. Пірка, В. Брехуненка, П. Лавріва, Ю. Мицика, Р. та І. Саєнків, Г. Ковальчука, З. Ямкової, І. Синяка, С. Шамралюк та інших науковців відтворили динаміку колонізаційних процесів, охарактеризували розвиток сторожової служби, промислів, рибальства й солеваріння, а також показали провідну роль козацтва у захисті й освоєнні регіону. Завдяки введенню до наукового обігу вагомого комплексу архівних джерел переконливо спростовано імперські міфи про «споконвічну російськість» Приазов’я. Попри це окремі питання залишаються недостатньо дослідженими. Передусім ідеться про детальну реконструкцію мережі козацьких зимівників, промислових осередків і дрібних укріплень, глибший аналіз соціально-демографічної структури населення, міграційних потоків та взаємин зі степовими народами. Додаткового вивчення потребують економічні аспекти функціонування місцевих промислів і вплив міжнародних договорів між Московським царством, Російською та Османською імперіями на заселення регіону. Історіографія проблеми вже сформувала міцне наукове підґрунтя, яке дає можливість аргументовано спростовувати російські пропагандистські міфи про «Новоросію» та «російські першооснови» освоєння Південно-Східної України. Водночас збереження суспільного запиту на відновлення історичної справедливості та поглиблення знань про українську присутність у степовому прикордонні зумовлює потребу в подальших системних дослідженнях. Особливо перспективними є ті, що поєднують історичну науку, археологію, картографію, антропологію та цифрові методи реконструкції історичного простору. Саме такий підхід сприятиме формуванню науково обґрунтованої картини заселення та освоєння Приазов’я українцями у XVI–XVIII ст. і стане надійною основою для протидії сучасним російським фальсифікаціям.ukУкраїнаПриазов’яосвоєнняЗапорозька Січкозакиукраїнська історіо­графіяСтаття